756/12238/16-ц Про стягнення боргу за договором позики та відсотків - 25.02.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Болотова Є. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 21 травня 2015 року між ним та відповідачем укладений договір позики, згідно з яким останній отримав грошові кошти у розмірі, еквівалентному 18 500,00 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 21 травня 2015 року складало 385 022,00 грн, надавши відповідну розписку.

26 липня 2016 року він надіслав ОСОБА_2 вимогу про повернення позики та відсотків, проте станом на 13 вересня 2016 року відповідач вимогу не виконав, при цьому, повідомив, що наміру на її повернення не має.

Ураховуючи, що станом на 10 травня 2017 року кошти не повернуті, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 490 422,00 грн боргу за договором позики, 149 668,07 грн процентів за користування коштами за період з 21 травня 2015 року до 09 травня 2017 року та відшкодувати судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2018 року у складі судді Шевчука А. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 490 422,00 грн боргу за договором позики та 149 668,07 грн процентів за користування коштами. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми статей 1046 - 1048 ЦК України та виходив із того, що надана позивачем розписка є доказом укладення між сторонами договору позики.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надана позивачем на підтвердження укладення договору позики розписка не містить обов`язку про повернення коштів, а отже зазначена розписка не є доказом укладення сторонами договору позики. Інших доказів на підтвердження укладення між сторонами договору позики позивач суду не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що висновок апеляційного суду про те, що розписка не є доказом укладення договору позики, оскільки не містить умови повернення коштів не узгоджується з положеннями частини другої статті 1047 та частини другої статті 1049 ЦК України. Надана розписка про передачу грошових коштів є доказом укладення договору позики, при цьому жодних додаткових умов на підтвердження укладення договору позики законодавством не визначено.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Витребувано з Оболонського районного суду міста Києва зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що відповідно дорозписки, складеної 21 травня 2015 року, ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 18 500,00 доларів США.

Зазначена розписка свідчить лише про отримання відповідачем грошових коштів у позивача і не містить обов'язку про їх повернення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15.

Таким чином, підтвердженням укладення договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка підтверджує факт отримання грошових коштів у боргта містить умови про їх повернення.

Згідно з наданою позивачем розпискою від 21 травня 2015 року відповідач отримав грошові кошти, проте умов щодо обов`язку їх поверненнята даних про те, що кошти отримані у борг, зазначена розписка не містить. Характер спірних правовідносин, як боргових, судами не встановлено.

Інших доказів на підтвердження укладення між сторонами договору позики матеріали справи не містять.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність судового рішення апеляційного суду, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.