310/3489/16-ц Про усунення перешкод у користуванні майном - 24.02.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 липня 2017 року в складі суддіПрінь І. П. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 02 серпня 2018 рокув складі колегії суддів:Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовна заява мотивована тим, що їй, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить нежитлова будівля готелю "Євро", яка розташована по АДРЕСА_1, по

1/3 частині кожному. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 259,0 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

З 2007 року позивач орендувала у відповідачів 2/3 частини готелю, в якому здійснювала підприємницьку діяльність. У травні 2013 року через розбіжності сторони прийняли спільне рішення про продаж готелю. Проте, 13 липня

2013 року відповідачі раптово приїхали у м. Бердянськ, поселились у готелі, злочинним шляхом змусили позивача залишити готель, позбавили її можливості займатись підприємницькою діяльністю в готелі, у тому числі належній їй на праві приватної власності 1/3 частині готелю, незаконно заволоділи всім її майном, бухгалтерськими, податковими, іншими документами, печаткою приватного підприємця.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року у справі № 310/14051/13-ц визначено порядок користування нежитловою будівлею, розташованою по АДРЕСА_1, між співвласниками ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Після отримання рішення суду вона зверталася до відповідачів для вирішення питання про добровільне виконання рішення суду, але відповідачі відмовилися впускати її до будівлі і видати ключі від приміщень.

У березні 2016 року позивачу стало відомо, що 23 липня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір оренди нерухомого майна єдиного майнового комплексу з ОСОБА_3, з правом користування земельними ділянками, які прилягають до готелю, та за актом передачі-приймання від 23 липня 2013 року передали весь готель "Євро" в оренду без згоди власника земельної ділянки ОСОБА_5 та без її згоди, як власника 1/3 частини готелю.

З урахуванням викладеного, позивач просила суд усунути перешкоди у володінні та користуванні належною їй на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого 25 травня 2011 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Данціг-Картофлицькою С. Я. за

№ 636, 1/3 частини нежитлової будівлі з відповідною часткою будівель та споруджень, що знаходяться по АДРЕСА_1, порядок користування якою визначено рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року у справі

№ 310/14051/13-ц та зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 надати доступ до цих приміщень та надати від них ключі. Зобов`язати відповідачів

в подальшому умисно не змінювати замки у вхідних дверях, а в разі вимушеної необхідності після зміни негайно передати їй ключі.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 07 липня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 02 серпня 2018 року, позов задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у володінні та користуванні належною їй на праві приватної власності, на підставі договору дарування, посвідченого

25 травня 2011 року, 1/3 частиною нежитлової будівлі з відповідною часткою будівель та споруджень, що знаходяться по АДРЕСА_1, порядок користування якою визначено рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року в справі № 310/14051/13-ц.

Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 : надати ОСОБА_1 доступ до приміщень, які рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року виділені їй в особисте користування, а саме: по 1 поверху: 104 - площею 17,3 кв. м; по ІІ поверху: 203 - площею

2,7 кв. м, 204 - площею 14,6 кв. м, 205 - площею 9,9 кв. м, 206 - площею

3,0 кв. м, 207 - площею 2,4 кв.м, загальною площею 32,6 кв. м (2,7+14,6+9,9+3,0+2,4); по ІІІ поверху: 303 - площею 2,9 кв. м, 304 - площею

15,7 кв. м, 305 - площею 3,1 кв. м, 306 - площею 2,5 кв. м, 307 - площею

10,0 кв. м, 312 - площею 2,5 кв. м, 313 - площею 14,8 кв. м, балкон площею

0,5 кв. м, загальною площею 52,0 кв. м (2,9+15,7+3,1+2,5+10,0+2,5+14,8+0,5); по мансарді: 6 - площею 0,9 кв. м, 7 - площею 27,4 кв. м, 8 - площею 1,9 кв. м,

9 - площею 5,9 кв. м, лоджія площею 1,1 кв. м, загальною площею 37,2 кв. м (0,9+27,4+1,9+5,9+1,1+0,5), загальна площа всіх приміщень - 278,87 кв. м, які позначені зеленим маркером в додатку № 2 висновку будівельно-технічної експертизи від 22 квітня 2014 року, та від цих приміщень ключі; надати ОСОБА_1 доступ до приміщень, які рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року залишені

в спільному користуванні співвласників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, а саме: по цокольному поверху: 1 - площею 7,8 кв. м, 2 - площею 91,0 кв. м, 3 - площею 22,5 кв. м, 4 - площею 20,5 кв. м, 5 - площею 7,9 кв. м, 6 - площею 5,2 кв. м, сходова клітина площею 17,1 кв. м, загальною площею

172,0 кв. м (7,8+91,0+22,5+20,5+7,9+5,2+17,1); по 1 поверху: 101 - площею 67,6 кв. м, 102 - площею 10,9 кв. м, 103 - площею 6,3 кв. м, 106 - площею 2,9 кв. м, 107 - площею 28,8 кв. м, 108 - площею 2,8 кв. м, сходова клітина площею 17,0 кв. м, зальною площею 136,3 кв. м (67,6+10,9+6,3+2,9+28,8+2,8+17,0); по ІІ поверху: 201 - площею 24,5 кв. м, сходова клітина площею 17,4 кв. м, зальною площею

41,9 кв. м (24,5+17,4); по ІІІ поверху: 301 - площею 24,4 кв. м, сходова клітина площею 17,5 кв. м, загальною площею 41,9 кв. м (24,4+17,5); по мансарді: 1 - площею 9,7 кв. м, сходова клітина площею 17,5 кв. м, загальною площею

27,2 кв. м (9,7+17,5), загальна площа всіх приміщень загального користування співвласників складає 419,3 кв. м, яка значена червоним маркером в додатку

№ 2 висновку будівельно-технічної експертизи від 22 квітня 2014 року

з наданням від цих приміщень дублікатів ключів.

Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в подальшому умисно не змінювати замки у вхідних дверях.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з боку відповідачів ОСОБА_1 чиняться перешкоди

у користуванні її нерухомим майном.

Аргументи учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи. Крім того, до апеляційного суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки він знаходився на стаціонарному лікуванні, проте апеляційний суд не відклав розгляд справи та розглянув справу за його відсутністю та відсутністю його представника.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та зупинено виконання заочного рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

01 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить по 1/3 частині кожному з співвласників нежитлової будівлі, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці площею 259,0 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 згідно Державного акту на право власності на землю від 14 січня 2003 року.

23 липня 2013 року відповідачі уклали з фізичною особою-підприємцем

ОСОБА_3 договір оренди нежитлового приміщення - готелю "Євро" і за актом передачі-приймання орендованого нерухомого майна від 23 липня 2013 року передали у строкове платне користування усе нежитлове приміщення без згоди співвласника ОСОБА_1 і власника земельної ділянки ОСОБА_5 .

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визначення порядку користування нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_6 виділено

в особисте користування: по 1 поверху: 104 площею 17,3 кв. м; по ІІ поверху: 203 площею 2,7 кв. м, 204 площею 14,6 кв. м, 205 площею 9,9 кв. м, 206 площею 3,0 кв. м, 207 площею 2,4 кв. м, загальною площею 32,6 кв. м (2,7+14,6+9,9+3,0+2,4); по ІІІ поверху: 303 площею 2,9 кв. м, 304 площею 15,7 кв. м, 305 площею 3,1 кв. м, 306 площею 2,5 кв. м, 307 площею 10,0 кв. м, 312 площею 2,5 кв. м, 313 площею 14,8 кв. м, балкон площею 0,5 кв. м, загальною площею 52,0 кв. м (2,9+15,7+3,1+2,5+10,0+2,5+14,8+0,5); по мансарді: 6 площею 0,9 кв. м, 7 площею 27,4 кв. м, 8 площею 1,9 кв. м, 9 площею 5,9 кв. м, лоджія площею 1,1 кв. м, загальною площею 37,2 кв. м (0,9+27,4+1,9+5,9+1,1+0,5). Залишено в загальному користуванні співвласників ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по цокольному поверху: 1 площею 7,8 кв. м, 2 площею 91,0 кв. м, 3 площею

22,5 кв. м, 4 площею 20,5 кв. м, 5 площею 7,9 кв. м, 6 площею 5,2 кв. м, сходова клітина площею 17,1 кв. м, загальною площею 172,0 кв. м (7,8+91,0+22,5+20,5+7,9+5,2+17,1); по 1 поверху: 101 площею 67,6 кв. м, 102 площею 10,9 кв. м, 103 площею 6,3 кв. м, 106 площею 2,9 кв. м, 107 площею 28,8 кв. м, 108 площею 2,8 кв. м, сходова клітина площею 17,0 кв. м, загальною площею 136,3 кв. м (67,6+10,9+6,3+2,9+28,8+2,8+17,1); по ІІ поверху: 201 площею 24,5 кв. м, сходова клітина площею 17,4 кв. м, загальною площею 41,9 кв. м (24,5+17,4); по ІІІ поверху: 301 площею 24,4 кв. м, сходова клітина площею 17,5 кв. м, загальною площею 41,9 кв. м (24,4+17,5); по мансарді:

1 площею 9,7 кв. м, сходова клітина площею 17,5 кв. м, загальною площею

27,2 кв. м (9,7+17,5). Загальна площа всіх приміщень загального користування співвласників складає 419,3 кв. м, що позначена красним маркером в додатку

№ 2 висновку будівельно-технічної експертизи від 22 квітня 2014 року.

Крім того, позивач письмово зверталася до відповідачів з вимогою про передачу їй ключів та дублікатів ключів від приміщень, які виділені їй в особисте та спільне користування за рішенням суду, проте її вимоги відповідачі не виконали.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-1500цс15 зроблено висновок, що "первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення

в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном".

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що "спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що "відповідно до пункту

4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками".

За таких обставин суди зробили правильний висновок про часткове задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд

з порушенням процесуальних норм розглянув справу, оскільки не відклав розгляд справи за клопотанням ОСОБА_2 та його представника.

Апеляційний суд неодноразово, зокрема 13 березня 2018 року, 29 травня

2018 року, відкладав розгляд справи за клопотанням ОСОБА_2 - у зв`язку

з лікуванням, та/або його представника - у зв`язку з зайнятістю в інших судових справах.Протокольною ухвалою від 02 серпня 2018 року апеляційний суд відмовив у відкладенні розгляду апеляційної скарги. В оскарженій постанові апеляційний суд визнав неповажними причини чергової неявки ОСОБА_2 та йогопредставника, зазначені ними у письмових клопотаннях, які надійшли до суду 02 серпня 2018 року, а саме що ОСОБА_2 знаходиться на стаціонарному лікуванні, а у його представника ОСОБА_7 призначено у цей же день

02 серпня 2018 року на 14 годину в Орджонікідзевському районному суді

м. Запоріжжя кримінальна справа, що унеможливлює участь представника

в засіданні апеляційного суду Запорізької області.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року зупинено виконання заочного рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 07 липня 2017 рокудо закінчення касаційного провадження, його виконання слід поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 436 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду