754/5635/18 Про визнання за особою право власності на частину 2-х кімнатної ізольованої квартири - 21.02.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - житлово-будівельний кооператив "Суднобудівник-19",

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Сліпченка О. І., Сушко Л. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - житлово-будівельний кооператив "Суднобудівник-19", про визнання права власності на Ѕ частини квартири.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину 2-х кімнатної ізольованої квартири, загальною площею 52,1 кв. м, житловою площею 29,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 червня 1984 року, який було розірвано 05 листопада 2010 року рішенням Деснянського районного суду міста Києва у справі № 2-8094/2010.

На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів Управлінням з обліку і розподілу житлової площі відповідачу було видано ордер від 04 серпня 1990 року на жиле приміщення № 7803 на право зайняття з сім`єю, яка складається з: чоловіка - ОСОБА_2, дружини - ОСОБА_1, сина - ОСОБА_3, в порядку обміну, двокімнатної квартири, жилою площею 29,0 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до квитанції № 978808 від 19 березня 1992 року відділенням (філією) № 8451/0516 Ощадбанку СРСР прийнято від ОСОБА_1 для погашення позики на поточний рахунок ЖБК "Суднобудівник-19" кошти на суму 7 834 крб.

Згідно з довідкою ЖБК "Суднобудівник-19" № 5/Б-19 від 20 лютого 2018 року, виданою відповідачу, сума пайового внеску за квартиру в розмірі 11 785,16 крб сплачена 19 березня 1992 року у повному обсязі, тобто під час її перебування з відповідачем в шлюбі, в період спільного проживання та за рахунок спільних коштів.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 27006914 від 14 лютого 2018 року, виданої відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 зареєстрована 23 серпня 1990 року за адресою: АДРЕСА_1 з 23 серпня 1990 року по теперішній час. В квартирі зареєстровано дві особи.

Зазначала, що відповідач не визнає за нею права власності на Ѕ частину спірної квартири і вважає себе єдиним власником квартири.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 не здійснював реєстрацію права власності на Ѕ частину спірної квартири, а тому, наразі, не є власником спірного майна, а тому права позивача відповідачем не порушено.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до статті 17 Закону УРСР "Про власність" (в редакції, що діяла станом на 19 березня 1992 року) та статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в цій же редакції), оскільки, це майно було набуто сторонами під час шлюбу, внаслідок спільної праці членів сім`ї, а тому вони мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що нажите ними за час шлюбу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Деснянського районного суду міста Києва.

14 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

06 лютого 2020 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази.

Скаржник зазначає, що частину грошей за спірну квартиру вносили батьки відповідача, а спільними коштами можна вважати лише останній платіж.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 04 серпня 1990 року на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів Управлінням з обліку і розподілу житлової площі видано на ім`я ОСОБА_2 ордер на жиле приміщення № 7803 (обмінний) на сім`ю із трьох осіб, з правом заняття, в порядку обміну житлового приміщення, житловою площею 29,0 кв. м, яка складається з двох кімнат в ізольованій квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7).

Список осіб, що в`їжджають по ордеру: ОСОБА_2, ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_3 (син).

Згідно довідки № 17/S-19 від 25 вересня 2018 року, виданої ЖБК "Суднобудівник-19", перший внесок за квартиру АДРЕСА_1 отримано від ОСОБА_4, який був членом ЖБК "Суднобудівник-19" на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13 квітня 1990 року № 360, в сумі 3 951,16 крб.

ОСОБА_2 є членом ЖБК "Суднобудівник-19" на підставі обмінного ордеру № 7803 від 04 серпня 1990 року (а. с. 75).

Згідно квитанції № 978808 серії ТЮ від 19 березня 1992 року, виданої відділенням (філіалом) № 8451/0516 Ощадбанку СРСР - прийнято від ОСОБА_1 для погашення позики на рахунок ЖБК "Суднобудівник-19" кошти в сумі 7 834 крб (а. с. 8).

Згідно довідки № 5/S-19 від 20 лютого 2018 року ЖБК "Суднобудівник-19", виданої ОСОБА_2, який є власником кооперативної квартири АДРЕСА_1, сума пайового внеску за квартиру в розмірі 11 785,16 крб сплачена 19 березня 1992 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення (а. с. 9).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 листопада 2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (актовий запис № 897 від 15 червня 1984 року, зареєстрований відділом РАЦС Голосіївського РУЮ у м. Києві) розірвано (а. с. 6).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяв на час подання касаційної скарги, далі - ЦПК України (1618-15) ).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 15 Закону УРСР "Про власність" (в редакції, що діяла станом на 19 березня 1992 року) член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Частиною першою статті 17 Закону УРСР "Про власність" (в редакції, що діяла станом на 19 березня 1992 року) встановлено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції, що діяла станом на 19 березня 1992 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що спірна квартира є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки, це майно було набуто сторонами під час шлюбу, а тому вони мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що нажите ними за час шлюбу.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська