820/837/16 Про стягнення грошової суми у зв'язку із звільненням особи з посади начальника відділу ринкового нагляду Інспекції з питань захисту прав споживачів - 08.11.2017 Прийняття

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачі у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд стягнути з відповідача компенсацію за затримку виплат в сумі 100 179,43 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року позов задоволено частково, а саме, стягнуто з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області компенсацію за затримку виплат у сумі 95 907,68 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 17 березня 2014 року звільнений з посади начальника відділу ринкового нагляду Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу № 10-К від 17 березня 2014 року.

Судами також встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду від 18 листопада 2015 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова, про зобов'язання вчинити дії. Зобов'язано Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Харківській області виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 посадових окладів у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця. В іншій частині відмовлено.

Вказане рішення суду фактично виконано у повному обсязі, у зв'язку з чим державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 49094822 від 30 березня 2016 року.

ОСОБА_3, вважаючи, що порушено його право на отримання належних звільненому працівнику сум у строки визначені Кодексом законів про працю України (322-08) , звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності дій відповідача щодо невиплати позивачу вчасно компенсації за затримку виплат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нарахування суми вихідної допомоги в розмірі 10 посадових окладів залежить від факту виходу державного службовця на пенсію (призначення пенсії), а не його звільнення, а тому не підлягає нарахуванню та виплаті у строки, передбачені положеннями Кодексу законів про працю України (322-08) . Законом України "Про оплату праці" (108/95-ВР) визначено структуру заробітної плати, до якої входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Частиною другою та шостою статті 33 Закону України "Про державну службу" передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Статтею 37-1 Закону України "Про державну службу" (у редакції на час призначення пенсії позивачу) передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Стаття 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Судом першої інстанції було встановлено, що види інших виплат, зазначені у останній графі довідки від 17 березня 2014 року про складові заробітної плати, що була надана відповідачем ОСОБА_3 для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" (889-19) , входять до системи оплати праці державного службовця. Крім того, на всі виплати, включені у вказану довідку, нараховувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Аналогічна позиція також викладена в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 21-314а14, від 09 червня 2015 року №21-243а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року по справі № 820/1409/15 зобов'язано Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Харківській області виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 посадових окладів у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця. Вказана постанова набрала законної сили.

Відповідно до ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищезазначеним рішенням підтверджено факт не виплати позивачу всіх сум, що належать йому на час звільнення, а саме невиплаченої вихідної допомоги, які належали позивачу до виплати.

Судом апеляційної інстанції при скасуванні постанови суду першої інстанції та ухваленні нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 помилково було не взято до уваги вказані норми матеріального права та не враховано, що вихідна допомога в розмірі 10 посадових окладів входить до структури заробітної плати.

Крім того, мотивування суду апеляційної інстанції викладені в оскаржуваній постанові, що нарахування суми вихідної допомоги в розмірі 10 посадових окладів залежить від факту виходу державного службовця на пенсію (призначення пенсії), а не його звільнення, не може бути прийнято судом касаційної інстанції до уваги, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року встановлено, що з 19 березня 2014 року позивач отримує пенсію державного службовця, призначену відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".

Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частин 1,2 статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-114цс13.

Це означає, що при визначенні розміру суми відшкодування за час затримки розрахунку слід застосовувати принцип співмірності суми заборгованості перед працівником у співвідношенні до суми виплат, на які він міг би претендувати за нормами статті 117 КЗпП України.

Так, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16) дійшла висновку, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Водночас, при розгляді справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

В цій же постанові наведений механізм обчислення розміру відшкодування за час затримки.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив, що середня заробітна плата ОСОБА_3 складала 4271,75 грн. та стягнув на користь позивача з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області компенсацію за затримку виплат у сумі 95 907,68 грн.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що 01 лютого 2016 року Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області зараховано на вказані позивачем банківські реквізити у заяві про відкриття виконавчого провадження грошові кошти вихідної допомоги в розмірі 10 посадових окладів у сумі 11 680,55 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 115 наявним в матеріалах справи та не заперечувалось позивачем при розгляді справи.

Тому суд першої інстанції мав врахувати неістотність суми 11 680,55 грн відносно розміру відшкодування за час затримки у сумі 95 907,68 грн. та застосувати принцип справедливості і співмірно визначити розмір відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.