308/5832/17 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 21.02.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Закарпатської академії мистецтв на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 18 липня 2018 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської академії мистецтв, третя особа - ОСОБА_2, про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Закарпатської академії мистецтв № 37-к від 16 травня 2017 року у частині звільнення з роботи ОСОБА_1 17 травня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, поновити його на посаді викладача спеціальних дисциплін коледжу мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатської академії мистецтв та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 травня 2017 року до поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що 03 листопада 2003 року він був прийнятий на роботу в коледж мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатського художнього інституту згідно наказу № 57-к на посаду викладача спеціальних дисциплін. Згідно наказу Міністерства освіти та науки України № 424 від 13 квітня 2016 року Закарпатський художній інститут перейменований у Закарпатську академію мистецтв. 27 лютого 2017 року позивача було ознайомлено з наказом Закарпатської академії мистецтв № 37-к від 27 лютого 2017 року "Про скорочення чисельності працівників Закарпатської академії мистецтв" та надано попередження про скорочення чисельності працівників. З 17 травня 2017 року позивач був звільнений з роботи наказом Закарпатської академії мистецтв № 15-к від 16 травня 2017 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважав наказ в частині його звільнення безпідставним та незаконним, оскільки роботодавцем було порушено приписи статті 42 КЗпП України, позаяк він має переважне право на залишення на роботі. Також, 21 лютого 2017 року профком первинної профспілкової організації Закарпатської академії мистецтв, без наявності наказу про скорочення чисельності працівників, за відсутності позивача, оскільки останньому не повідомлялося про засідання профорганізації з питання вивільнення позивача, надав адміністрації закладу згоду на звільнення позивача з 17 травня 2017 року. Цим самим порушено вимоги частини третьої статті 43 КЗпП України про те, що подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено.

Крім того, зазначав, що профспілковою організацією та Закарпатською академією мистецтв було порушено положення статті 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із скороченням чисельності працівників. Не було враховано його переважне право на залишення на роботі: ні тривалий безперервний 38-річний педагогічний стаж, ні заслуги як спеціаліста, ні рекомендація присвоєння почесного звання заслуженого художника України Радою Національної спілки художників України, ні направлення головою Закарпатської ОДА ОСОБА_3 клопотання до Президента України про присвоєння почесного звання заслуженого художника України, ні те, що позивач є автором пам`ятників ОСОБА_4 та першому президенту Карпатської України А. Волошину у м. Ужгороді, ні те, що у нього на утриманні хвора дружина.

При цьому роботодавцем були умисно створені умови, щоб на момент звільнення позивач не пройшов курси підвищення кваліфікації і відповідно атестація не проводилася, хоча строк був визначений - перенесення атестації на один рік після атестації від 14 квітня 2016 року. На підставі викладеного позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2018 року в задоволенні заявленого позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 18 липня 2018 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2018 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Закарпатської академії мистецтв № 37-к від 16 травня 2017 року у частині звільнення ОСОБА_1 17 травня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача спеціальних дисциплін коледжу мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатської художньої академії.

Стягнуто із Закарпатської академії мистецтв на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 травня 2017 року до дня його поновлення на роботі 18 липня 2018 року в розмірі 42 373,66 грн.

Стягнуто з Закарпатської академії мистецтв на користь держави 3 200 грн судових витрат.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на його користь заробітної плати за один місяць у розмірі 2 964,74 грн допущено до негайного виконання.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без дотримання приписів статей 42, 43 КЗпП України, що в свою чергу є підставою для поновлення його на роботі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, Закарпатська академія мистецтв, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

15 липня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи. Вказує, що звільнення позивача відбулося із дотримання всіх норм законодавства про працю.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в Закарпатській академії мистецтв на посаді викладача спеціальних дисциплін, що підтверджується копією трудової книжки (т. 1 а. с. 7 - 8).

З витягу з протоколу № 2 вбачається, що 21 лютого 2017 року відбулося засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Закарпатської академії мистецтв, на якому розглядалося подання адміністрації (роботодавця) Закарпатської академії мистецтв від 06 лютого 2017 року № 57 щодо надання згоди на скорочення з 17 травня 2017 року працівників Закарпатської академії мистецтв та коледжу мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатської академії мистецтв, зокрема ОСОБА_1 (т. 1 а. с.141 - 144).

27 лютого 2017 року Закарпатською академією мистецтв видано наказ № 15-к "Про скорочення чисельності працівників Закарпатської академії мистецтв", щодо попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 . З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений (т. 1 а. с. 11).

27 лютого 2017 року ОСОБА_1 вручено попередження про скорочення чисельності працівників (т. 1 а. с. 12).

16 травня 2017 року Закарпатською академією мистецтв видано наказ № 37-к, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено 17 травня 2017 року на підставі наказу Закарпатської академії мистецтв від 27 лютого 2017 року № 15-к "Про скорочення чисельності працівників Закарпатської академії мистецтв", згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 13).

Указом Президента України від 28 червня 2017 року присвоєно ОСОБА_1 звання "Заслужений художник України" (т. 1 а. с. 55 - 56).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяв на час подання касаційної скарги, далі - ЦПК України (1618-15) ).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця" тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, встановивши, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач допустив порушення частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та обґрунтовано поновили ОСОБА_1 на посаді викладача спеціальних дисциплін коледжу мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатської академії мистецтв, та стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, власником вважається належно виконаними, якщо власник запропонував працівникові наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Натомість матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили, що у роботодавця відсутні будь-які інші вакантні посади, оскільки на підтвердження цього жодних доказів не надано.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Допущені в постанові апеляційного суду описки можуть бути виправлені в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська