759/11741/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 19.02.2020 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого останній було надано кредит у розмірі 50 000 доларів США із процентною ставкою 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 травня 2027 року.

16 травня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором.

ПАТ КБ "ПриватБанк" свої зобов`язання за вказаним кредитним договором виконало. У порушення умов вказаного кредитного договору ОСОБА_1 не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку з чим станом на 25 травня 2015 року у творилась заборгованість у розмірі 31 201,19 доларів США.

Враховуючи викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 16 травня

2007 року у розмірі 32 411,19 доларів США, що еквівалентно 813 196 грн

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПрАТ "СК "Інгосстрах") про захист прав споживачів та визнання правочинів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що кредитний договір не відповідає

пункту 8 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", тому що не містить умов припинення договору та порядку зміни його умов. Банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку з 12 % до 14,04 % річних, тому кредитний договір було укладено у результаті обману. Крім того, гроші за вказаним кредитним договором вона не отримала, та їй не було надано примірник договору особистого страхування.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 16 травня 2007 року, укладений між нею та

ПАТ КБ "ПриватБанк", визнати недійсним договір особистого страхування від 03 травня 2007 року, укладений між закритим акціонерним товариством "СК "Інгосстрах", правонаступником якого є ПрАТ "СК "Інгосстрах", та нею, визнати недійсним договір страхування майна від 03 травня 2007 року, укладений між ЗАТ СК "Інгосстрах", правонаступником якого є ПрАТ "СК "Інгосстрах", та нею.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 вересня

2017 року клопотання представника ПАТ КБ "ПриватБанк" про залишення основного позову без розгляду задоволено, позовні вимоги

ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 вересня

2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з умов вказаного кредитного договору убачається, що договором визначена сума кредиту, строк (кінцевий термін повернення кредиту), процента ставка, порядок його видачі та повернення, строки. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.Відповідач мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України (далі - НБУ) банківської ліцензії та дозволів на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов`язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Договір між сторонами підписаний уповноваженими особами, він містить всі суттєві умови, передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення позивача з пропозицією щодо укладання договору та погодження відповідачем на укладання такого договору. Позивачем не використано право на оскарження дій банку відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) протягом 14 днів після підписання кредитного договору, натомість позивач користувалася та користується зазначеним кредитом, також не підлягають визнанню недійсними договори особистого страхування від 03 травня 2007 року, оскільки не доведено умисел у діях однієї зі сторін правочину ПАТ КБ "Приватбанк" ввести позивача в оману щодо обставин, які випливають з кредитного договору, як і не доведеним є і факт порушення банком укладенням кредитного договору на умовах, обраних самим позивачем, її прав, як споживача банківських послуг.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що відповідач мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволів на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов`язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства. Кредитний договір підписаний сторонами, містить детальний опис його предмета (умови, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору, врегулювання спорів та інше). У момент підписання кредитного договору позивачка отримала його примірник.

Підписання вказаного кредитного договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору. Таким чином, позивачкою не доведено та не надано належних доказів, не було їх встановлено і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, які б стали підставою для визнання правочину (кредитного договору ) недійсним.

Зміст вищезазначеного кредитного договору не суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу частини першої статті 215 ЦК України, не підлягає визнанню недійсним.

Також, вищезазначені обставини свідчать про відсутність підстав для визнання дій ПАТ КБ "Приватбанк" щодо ненадання інформації останній про кількість платежів, їх частоту, обсягу та порядку розподілу сплачених коштів протиправними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ПП "СК "Інгосстрах" про захист прав споживачів та визнання правочинів недійсними призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції за заявою позивача за зустрічним позовом повинен був призначити проведення судової експертизи, а не призначення експертизи обмежило сторону у праві подання доказів. Заявник вважав безпідставне посилання апеляційного суду на норми Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) . Судами не була надана належна правова оцінка положенню кредитного договору в частині, що встановлювало винагороду за надання фінансових послуг та не взято до уваги правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові

від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 щодо неправомірності встановлення зазначеної винагороди.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 травня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно умов якого останній було надано кредит у розмірі 50 000 доларів США, із процентною ставкою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 травня 2027 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася прийняти, належним чином використати та повернути банку кошти (а. с. 16-17, т. 1).

Згідно із заявою про видачу готівки від 17 травня 2007 року

ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 50 000 доларів США (а. с. 18, т. 1).

Відповідно до пункту 2.3 вказаного кредитного договору ПАТ КБ "ПриватБанк" має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме зміну курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівняні з курсом США до гривні НБУ на момент укладання указаного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - ОСОБА_2, підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуєтья надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07)

(у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до статті 3 ЦК України принцип справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України (435-15) зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що умови пункту 7.1 кредитного договору від 16 травня 2007 року про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,22 % від суми виданого кредиту є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року по справі

№ 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що встановлення банком платежів за надання кредиту заборонено нормативно-правовими актами, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту є незаконним.

Такі умови є нікчемними, а нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року та постанова Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.