757/49408/18-ц Про стягнення відсотків після розірвання депозитного договору, пені та 3 % річних за користування депозитом - 19.02.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Сержанюка А. С., Сліпченка О. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення відсотків після розірвання депозитного договору, пені та 3 % річних за користування депозитом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 09 січня 2014 року між нею та публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приват Банк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", на території Автономної Республіки Крим укладений договір банківського вкладу, відповідно до умов якого вона внесла грошові кошти у розмірі 26 000,00 дол. США строком на 366 днів до 09 квітня 2015 року включно, зі ставкою 8 % річних. Відповідно до договору відповідач взяв на себе зобов`язання нараховувати позивачу відсотки на внесений вклад. Пунктом 10 договору сторони передбачили можливість дострокового розірвання договору. 07 серпня 2014 року вона звернулася до відповідача із заявою про повернення банківського вкладу, проте останній грошові кошти не повернув, після чого вона звернулася до суду з відповідним позовом.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 16 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 25 червня 2015 року, договір банківського вкладу, укладений між сторонами, розірвано достроково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь вклад у сумі 26 000,00 дол. США, та відсотки у розмірі 1 565,20 дол. США.

На виконання вказаного рішення суду 27 серпня 2015 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження.

Посилаючись на виняткові обставини, що ускладнюють виконання рішення суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до органу державної виконавчої служби про відстрочення виконання рішення суду терміном на 1 рік, після чого державний виконавець звернувся з відповідною заявою до суду.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 березня 2016 року в задоволенні заяви Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області відмовлено.

Не погоджуючись з указаною ухвалою банк подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2016 року відстрочено виконання рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 16 квітня 2015 року про стягнення з банку на її користь вкладу та відсотків в сумі 27 565,20 дол. США до 01 січня 2017 року.

Лише 30 липня 2018 року вона отримала на свій картковий рахунок, відкритий в АТ "Альфа-Банк", 27 160,01 дол. США, а 13 вересня 2018 року ще суму в розмірі 246,50 дол. США. Загальна сума нею отримана в розмірі 27 406,51 дол. США.

У зв`язку з тривалою затримкою повернення належних їй коштів вона звернулася до суду з цим позовом та просила стягнути з АТ КБ "Приват Банк" на її користь проценти за користування банківським вкладом у розмірі 461,59 дол. США за період із 25 червня 2015 року по 03 квітня 2017 року, 3% річних у розмірі 2 342,14 дол. США та пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в розмірі 730 204,80 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" відсотки після розірвання депозитного договору в сумі 461,59 дол. США, 3% річних у розмірі

1 703,17 дол. США та пеню в сумі 730 204,80 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт невиконання банком своїх договірних зобов`язань встановлений рішенням суду, позивач зверталася до відповідача з вимогою про повернення їй суми вкладу, проте ці вимоги вчасно виконані не були.

Визначаючи розмір заборгованості, суд виходив із встановленого в договорі розміру відсотків 16 % річних, пеня нарахована відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а 3 % річних у розмірі 1 703,17 дол. США стягнуто, виходячи з 797 днів прострочення виконання грошового зобов`язання, а саме за період з 08 жовтня 2015 року (початок перебігу строку позовної давності) по 17 травня 2016 року (відповідно до ухвали суду апеляційної інстанції про відстрочення виконання рішення суду до 01 січня 2017 року), та з 01 січня 2017 року по 29 липня 2018 року (фактичне виконання грошових зобов`язань).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" відсотків після розірвання депозитного договору в сумі 461,59 дол. США та пені в сумі 730 204,80 грн скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" відсотків після розірвання депозитного договору в сумі 461,59 дол. США та пені в сумі 730 204,80 грн та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що право позивача на передбачені договором проценти, а також на стягнення пені припиняється після спливу визначеного договором строку та у разі дострокового розірвання договору. У спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, в тому числі за невиконання судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від

18 червня 2019 року і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд не врахував, що в позовній заяві нею заявлена вимога про стягнення процентів за ставкою "на вимогу" в розмірі 1 %, а не за ставкою, що вказана в депозитному договорі, в результаті чого суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення статей 526, 629, 1058, 1060, 1070 ЦК України.

При цьому, відмовляючи в задоволення позову в частині стягнення пені, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 526, 629, 1058, 1060 ЦК України та частину п`яту статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило скаргу відхилити, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 січня 2014 року сторонами у справі укладений договір банківського вкладу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 внесла грошові кошти у розмірі 26 000,00 дол. США строком на 366 днів до 09 квітня 2015 року включно, зі ставкою 8 % річних. Відповідно до договору банк взяв на себе зобов`язання нараховувати позивачу відсотки на внесений вклад. Пунктом 10 договору сторони передбачили можливість дострокового розірвання договору.

07 серпня 2014 року позивач звернулася до відповідача із заявою про повернення банківського вкладу, проте останній грошові кошти не повернув, після чого вона звернулася до суду позовом про розірвання договору банківського вкладу та стягнення на її користь суми вкладу разом з нарахованими відсотками.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 16 квітня 2015 року договір банківського вкладу, укладений між сторонами, розірвано достроково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 вклад у сумі 26 000,00 дол. США, і відсотки у розмірі 1 565,20 дол. США. Вказане рішення набрало законної сили 25 червня 2015 року.

27 серпня 2015 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного судового рішення.

Посилаючись на виняткові обставини, що ускладнюють виконання судового рішення ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до виконавчої служби про відстрочення виконання рішення суду терміном на 1 рік, після чого державний виконавець звернувся з відповідною заявою до суду.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2016 року відстрочено виконання рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 16 квітня 2015 року про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 вкладу та відсотків в сумі 27 565,20 дол. США до 01 січня 2017 року.

30 липня 2018 року позивач на свій картковий рахунок, відкритий в АТ "Альфа-Банк", отримала 27 160,01 дол. США, а 13 вересня 2018 року додатково отримала суму в розмірі 246,50 дол. США. Всього нею отримано 27 406,51 дол. США, у той час як рішенням суду стягнуто 27 565,20 дол. США.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною до 08 лютого 2020 року.

За статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних за частиною другою статті 625 ЦК України

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням зазначених вимог закону дійшли правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в межах строку позовної давності, а саме з 08 жовтня 2015 року (початок перебігу строку позовної давності) по 17 травня 2016 року (відповідно до ухвали суду апеляційної інстанції про відстрочення виконання рішення суду до 01 січня 2017 року), та з 01 січня 2017 року по 29 липня 2018 року (фактичне виконання грошових зобов`язань) в розмірі 1 703,17 дол. США.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів після розірвання депозитного договору.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом "на вимогу", якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Договір банківського вкладу, укладений між сторонами, не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за цим договором після закінчення терміну його дії, а тому після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовими вкладами, виходячи із процентної ставки за вкладом "на вимогу".

На підставі наказу ПАТ КБ "ПриватБанк" від 05 січня 2004 року № 07 встановлено процентну ставку за вкладами "на вимогу" у розмірі 1,0 річних (а.с. 35), а з 04 травня 2017 року протоколом комітету управління активами і пасивами від 25 квітня 2017 року процентну ставку зменшено до 0,01 % річних ( а.с. 36).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення відсотків після розірвання депозитного договору, позивач просила їх стягнути саме за період із 25 червня 2015 року (дата набрання законної сили рішенням суду про розірвання депозитного договору) по 03 квітня 2017 року.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів після розірвання депозитного договору в сумі 461,59 дол. США, виходячи з відсоткової стави "на вимогу" в розмірі 1,0 % річних за період, визначений позивачем в позовній заяві.

Щодо позовних вимог про стягнення пені за частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави зробити висновок, що нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки.

Виходячи з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки, зокрема за умови, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Враховуючи вказані положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , судом першої інстанції зроблено обґрунтовані висновки про те, що з банку на користь позивача підлягає стягненню пеня відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України в межах річного строку позовної давності (з 08 жовтня 2017 року по 08 жовтня 2018 року).

Водночас з огляду на обставини даної конкретної справи, враховуючи завдання цивільного судочинства та виходячи із засад справедливості та розумності, Верховний Суд дійшов висновку про зменшення пені за договором до 50 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів після розірвання депозитного договору та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" підлягає скасуванню, із залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення процентів та зміною рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення пені. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану ОСОБА_2, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 процентів після розірвання депозитного договору та пені скасувати.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів після розірвання депозитного договору залишити в силі.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , змінити та стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 50 000,00 грн.