462/6149/18 Про визнання недійсними строкових трудових договорів, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - 19.02.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова, третя особа - директор Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова Вороняк Роман Михайлович, про визнання недійсними строкових трудових договорів, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкодиза касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 травня 2019 року у складі судді Палюх Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова (далі - МЦ ПТО ХМД м. Львова), третя особа - директор МЦ ПТО ХМД м. Львова Вороняк Р. М., про визнання недійсними строкових трудових договорів, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 вересня 1981 року вона працювала у Львівському СГ ПТУ №18, яке у 2004 році реорганізовано у МЦ ПТО ХМД м. Львова. У 2016 році відповідач без зазначення причин та мотивів створив практику укладення з працівниками строкових трудових договорів. З вересня 2016 року без будь-яких змін характеру та обсягу виконуваної нею роботи, продовження нею трудових відносин з відповідачем відбувалося шляхом переукладення строкових трудових договорів, а саме: наказом від 01 вересня 2016 року № 204 вона прийнята на роботу викладачем української мови та літератури, зарубіжної літератури; наказом від 28 серпня 2017 року № 199 її звільнено із займаної посади з 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням терміну строкової угоди; наказом від 06 вересня 2017 року № 225 вона зарахована на посаду викладача; наказом від 27 серпня 2018 року № 231 її звільнено з роботи у зв`язку із закінченням терміну строкової угоди.

ОСОБА_1 вважала, що відповідно до характеру та специфіки виконуваної нею роботи у відповідача не було законних підстав для укладення з нею строкових трудових договорів. Крім того, посада, на яку її двічі приймали на роботу, на час прийняття на роботу була вакантною і на момент її звільнення була наявність необхідного обсягу навчального навантаження, тому трудовий договір повинен був укладатись на невизначений строк.

У порушення вимог закону після закінчення строку трудового договору від 01 вересня 2016 року та договору від 31 серпня 2017 року відповідач не надсилав їй повідомлень про необхідність отримання трудової книжки і така їй була видана лише 27 серпня 2018 року. Отже, перший строковий договір фактично вважався укладеним на невизначений строк і днем звільнення за цим договором слід вважати не 31 серпня 2017 року, а день видачі трудової книжки - 27 серпня 2018 року.

Безперервне виконання нею трудових обов`язків підтверджується наказом від 01 вересня 2017 року № 187 "Про створення методичних комісій і призначення керівників методичних комісій", а саме додаток до нього, відповідно до якого її призначено головою комісії викладачів предметів гуманітарної підготовки з 01 вересня 2017 року, а на роботу вона була прийнята лише 06 вересня 2017 року.

Зазначала, що її звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. Незаконним звільненням з роботи їй завдано моральної шкоди, що полягає у тривалих моральних та психічних стражданнях, втраті засобів для існування, погіршенні емоційного та психологічного стану.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати строкові трудові договори від 01 вересня 2016 року та від 06 вересня 2017 року, укладені між нею та МЦ ПТО ХМД м. Львова, недійсними; скасувати наказ від 27 серпня 2018 року № 231 у частині звільнення її з посади викладача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити її на займаній посаді викладача; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 595,78 грн та 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача були підстави в укладенні з викладачами строкових трудових договорів, у тому числі і з ОСОБА_1, яка власноручно написала 30 серпня 2016 року заяву і дала добровільну згоду на укладення строкового трудового договору, а також власноручно написала 05 серпня 2017 року заяву, в якій дала добровільну згоду на укладення строкового трудового договору з 06 вересня 2017 року до 27 серпня 2018 року.

Таким чином, ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України на законних підставах, оскільки у зв`язку суттєвим зменшенням кількості учнів та відповідно груп у 2018-2019 навчальному році, строковий трудовий договір з нею продовжений або укладений на новий строк за згодою сторін не був.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорювані трудові договори були укладені при вільному волевиявленні сторін з дотриманням норм трудового законодавства, а саме частини другої статті 23 КЗпП України. При цьому невидача трудової книжки при звільненні не свідчить про продовження трудових відносин. У звязку з цим відсутні підстави для задоволення інших похідних позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 462/6149/18-ц із Залізничного районного суду м. Львова.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до характеру та специфіки виконуваної позивачем роботи у МЦ ПТО ХМД м. Львова не було законних підстав для укладення з нею строкових трудових договорів.

Згідно зі статтею 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Проте суди не врахували, що трудові договори, які були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Крім того, аргументом укладення договору на невизначений строк є не тільки невидача трудової книжки, а фактичне безперервне виконання трудових обов`язків на робочому місці, що судом апеляційної інстанції не враховано.

Також суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17-ц, провадження № 61-3212св19 щодо обставин укладення строкового трудового договору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року МЦ ПТО ХМД м. Львова подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Також зазначив, що оскільки строкові договори у 2016-2017 роках були укладені на визначений строк, встановлений за погодженням з ОСОБА_1, що відповідає частині другій статті 23 КЗпП України, то на спірні правовідносини не поширюється положення частини другої статті 39-1 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковий, на визначений строк та таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Судом установлено, що 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 написала на ім`я директора МЦ ПТО ХМД м. Львова Даця Я. Д. заяву про звільнення із займаної посади викладача за угодою сторін з 31 серпня 2016 року (а. с. 34).

Наказом від 31 серпня 2016 року № 185-вк звільнено ОСОБА_1 з посади викладача 31 серпня 2016 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 35).

30 серпня 2016 року ОСОБА_1 написала на ім`я директора МЦ ПТО ХМД м. Львова Даця Я. Д. заяву, в якій просила зарахувати її на посаду викладача української мови та літератури, зарубіжної літератури за строковою угодою з 01 вересня 2016 року. На вказаній заяві директором зроблено напис - зарахувати на посаду викладача української мови та літератури, зарубіжної літератури за строковою угодою з 01 вересня 2016 року до 31 серпня 2017 року (а. с. 36).

Наказом від 01 вересня 2016 року № 204-к зараховано ОСОБА_1 на посаду викладача української мови та літератури, зарубіжної літератури з 01 вересня 2016 року за строковою угодою до 31 серпня 2017 року. З цим наказом ОСОБА_1 була ознайомлена, що підтверджується її особистим підписом (а. с. 85).

Наказом від 28 серпня 2017 року № 199-вк звільнено ОСОБА_1 з посади викладача 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням терміну строкової угоди на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 86).

Згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Проте доводи позивача про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням трудових відносин шляхом переукладення договорів, трудовий договір набув ознак безстроковості згідно з вимогами частини другої статті 39-1 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263- 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки діями МЦ ПТО ХМД м. Львова її трудових прав порушено не було.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Посилання у касаційній скарзі на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17-ц, провадження № 61-3212св19, є необґрунтованими, оскільки зазначені правові висновки суду касаційної інстанції стосуються інших фактичних обставин.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.