205/5168/18 Про усунення від права на спадкування за законом - 19.02.2020 Прийняття

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новокодацька районна у місті Дніпрі рада, Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року, ухвалене в складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач як племінниця спадкодавця отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .

Відповідач із спадкодавцем не спілкувалась із 1987 року до часу його смерті, не надавала ОСОБА_3 матеріальної та моральної підтримки.

ОСОБА_3 в останні роки життя потребував сторонньої допомоги, а відповідач умисно ухилялась від надання такої допомоги спадкодавцю.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, відкритої внаслідок смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 09 листопада 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог. Провадження в частині вимог ОСОБА_1 до Новокодацької районної у м. Дніпрі ради про встановлення факту родинних відносин закрито.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено належними доказами, що спадкодавець

ОСОБА_3 дійсно перебував у безпорадному стані, потребував допомоги своєї племінниці - ОСОБА_2, а та ухилялась від надання такої допомоги при можливості її надання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту ухилення ОСОБА_2 від надання спадкодавцеві, ОСОБА_3 допомоги, так і факту перебування спадкодавця у безпорадному стані через тяжку хворобу, а також його потребу у наданні допомоги саме відповідачем, що є процесуальним обов`язком позивача.

Суд апеляційної інстанції вказав, що лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадкування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 03 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 17 вересня 2019 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повністю досліджено обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судами не надано належної оцінки зібраним доказам, зокрема, показанням свідків. Не надано оцінку тим фактам, що позивач на протязі тривалого часу надавала допомогу спадкодавцю, особливо в останні роки, коли він залишився одинокою літньою людиною.

Суди не врахували, що ОСОБА_2 не підтримувала родинних зв`язків зі своїм батьком та його родичами внаслідок того, що у 1987 році свідчила проти батька у кримінальній справі як потерпіла.

ОСОБА_3 із 2009 року та по день смерті перебував на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги, а відповідач не довела, що надавала

ОСОБА_3 допомогу, якої він потребував.

Суд не допитав заявлених нею свідків та не врахував, що саме вона надавала фінансову допомогу спадкодавцю та несла витрати на його поховання.

Крім того, суд не розглянув її вимоги про встановлення факту її родинних відносин із ОСОБА_3 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року без змін, як такі, що прийняті із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Зі спадкової справи № 315/2017 судами встановлено, що після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем за законом є його племінниця ОСОБА_2, якій були видані свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 січня 2018 року за реєстровими номерами

2-204, 2-205, 2-206 на:

- 1/3 частину земельної ділянки, розташованої на території Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області;

- вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у публічному акціонерному товаристві комерційний банк "Приватбанк";

- вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у філії - Дніпропетровське обласне управління акціонерного товариства "Ощадбанк";

- вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у акціонерному товаристві "ТАСКОМБАНК";

а також свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 липня

2018 року за реєстровим № 2-1823 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 липня 2018 року за реєстровим

№ 2-1824 на квартиру АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу, чинного на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви з яких виходив Верховний Суд

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Згідно частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що належних та допустимих доказів, у розумінні статей 77- 78 ЦПК України, на підтвердження безпорадного стану ОСОБА_3, його потреби в отриманні допомоги від племінниці та ухилення відповідача від надання допомоги ОСОБА_3, позивачем не надано, дійшли правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не вирішив вимоги про встановлення факту родинних відносин підлягають відхиленню, оскільки ухвалою Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 09 листопада 2018 року прийнято відмову

ОСОБА_1 від позову до Новокадацької районної у м. Дніпрі ради та закрито провадження у справі в частині вимог про встановлення факту родинних відносин.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції проігнорував її клопотання про допит свідків, не підтверджені матеріалами справи. Зокрема, судом першої інстанції в судовому засіданні 03 квітня 2019 року, за клопотанням позивача, був допитаний свідок ОСОБА_4, після чого ні позивач ні її представник не вказували на неможливість завершення розгляду справи за відсутності інших свідків.

Сам по собі факт засудження батька ОСОБА_2 у 1987 році за вчиненні злочину проти неї не є підставою для усунення відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_3 у разі небажання щоб після його смерті спадщину отримала ОСОБА_2, не був позбавлений права визначити заповітом особу чи осіб, яким заповідає своє майно. Однак відомості про таке волевиявлення спадкодавця в матеріалах справи відсутні.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.