171/2147/18 Про визнання приватизації квартири недійсною - 18.02.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, Зеленодольська міська рада Апостольського району Дніпропетровської області, комунальне підприємство "Зеленодольський міський водоканал", ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2019 року у складі судді Чумак Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_3, Зеленодольської міської ради Апостольського району Дніпропетровської області (далі - Зеленодольська міська рада), комунального підприємства (далі - КП) "Зеленодольський міський водоканал", ОСОБА_4 про визнання приватизації квартири недійсною.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він постійно проживав разом зі своїми батьками у квартирі

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_5, внаслідок чого відкрилася спадщина, до складу якої входила 1/2 частки квартири,

що розташована за вказаною адресою.

Зазначав, що свідоцтво про право власності на житло було видано його батькам КП "Зеленодольське міське житло" 09 вересня 2008 року.

Разом з тим, на момент приватизації спірної квартири він проживав у ній, але про приватизацію повідомлений не був. Вважав, що такими діями порушено його законне право на приватизацію житла, у якому він постійно проживав у період з 1987 року по 2008 рік.

Вказував, що про факт реєстрації спірної квартири в порядку приватизації

за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 йому стало відомо після того, як він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним

і скасувати розпорядження органу приватизації від 09 вересня 2008 року

№ 112 та свідоцтво про право власності на житло від 09 вересня 2008 року № 09.99-112-21042, видене КП "Зеленодольське міське житло",

про передачу у порядку приватизації ОСОБА_3 та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, а також скасувати державну реєстрацію права приватної власності на житло від 22 грудня 2008 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області

від 19 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи

не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того,

що ОСОБА_1 не звертався із заявою до органу приватизації про надання згоди на приватизацію квартири ОСОБА_3, а також, що заява написана та підписана не ним, а іншою особою.

При цьому позивачем не заявлялося клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, залишено без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області

від 19 червня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності обставин, які визнала ОСОБА_3 (частина перша статті 82 ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати

та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 судові рішення не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 171/2147/18 із Апостолівського районного суду Дніпропетровської області та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що приватизація спірної квартири відбулася без згоди ОСОБА_1, чим було порушено його право

на приватизацію житла. Крім того, судами попередніх інстанцій

не враховано, що ОСОБА_3 визнала факт підробки заяви про відмову

від приватизації ОСОБА_1, а тому вказана обставина не підлягає доказуванню.

Вказує, що відмова позивача від приватизації квартири нотаріально

не посвідчена, а при здійсненні приватизації суб'єктом приватизації

неправильно визначена частка квартири, яка була приватизована

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від КП "Зеленодольський міський водоканал", в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є

в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два

і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення

у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів,

які використовуються громадянами на умовах найму.

За змістом частини першої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Частиною четвертою статті 5 вказаного Закону передбачено, що право

на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду

з використанням житлових чеків одержують громадяни України,

які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували

на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку,

в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло,

з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (z0109-10) затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), яким визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень

у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках,

де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами

на умовах найму, у власність громадян.

Для проведення процедури приватизації громадянином до органу приватизації подається відповідний перелік документів, у тому числі оформлена заява на приватизацію квартири (пункт 18 Положення).

Встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до органу приватизації із заявою про передачу у приватну власність квартири

АДРЕСА_1, яка підписана нею та ОСОБА_5 . Підписи наймача та члена сім`ї посвідчено керівником органу приватизації Гвоздьовим А. Г. (а. с. 137).

ОСОБА_1 надав згоду на приватизацію вказаної квартири, що належить його матері - ОСОБА_3, при цьому у поданій ним заяві вказав,

що не претендує на оформлення частини житлової площі і право власності на квартиру передає ОСОБА_3 Підпис заявника посвідчено керівником органу приватизації Гвоздьовим А. Г. (а. с. 139). Цей доказ не спростовано.

Розпорядженням органу приватизації від 09 вересня 2008 року № 112 заяву ОСОБА_3 задоволено (а. с. 141), а відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 2008 року № 09.99-112-21042 квартира

АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а. с. 142).

Враховуючи вищевказане, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що позивач був обізнаний про здійснення приватизації спірної квартири, але не виявив бажання приватизувати займану ним

і членами його сім`ї на умовах найму квартиру, так як звернувся до органу приватизації із заявою про надання згоди на приватизацію квартири його матір`ю - ОСОБА_3, а тому у задоволенні позову обґрунтовано відмовлено.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що визнання позову ОСОБА_3 не є належною та безумною підставою для задоволення позову ОСОБА_1 . При цьому, крім ОСОБА_3,

у справі є ще троє відповідачів, які позов не визнавали.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною п`ятою статті 12 ЦПК України закріплено, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги

і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Визнання відповідачем позову не звільняє позивача від обов`язку доказування обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи позивачем

не заявлялося, а доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1

не звертався до органу приватизації із відповідною заявою та її

не підписував матеріали справи не містять, позивач таких доказів не подав, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку

про наявність сумнівів щодо достовірності обставин, які визнала

Крім того, колегія суддів звертає увагу й на те, що позивач судові рішення

не оскаржив і не уповноважував відповідача на оскарження судових рішень в його інтересах.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду