Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

за участю секретаря Шевчук П.О.

представника позивача Кисіля С.П.

представника відповідача Бурян М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 у справі №826/14995/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд

Товариство з обмеженою відповідальністю Товариство з обмеженою відповідальністю АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2013 № 0000203720.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 28.10.2013 адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 08.08.2013 № 0000203720.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.06.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2013 скасував та відмовив в задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, який ухвалою від 24.06.2014 прийняв до провадження.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального і матеріального права: статей 11, 70-72 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , статей 54, 58 та 83 Податкового кодексу України.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників провело документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за квітень 2013 року, за результатами якої склала акт від 19.07.2013 № 822/41-20/37-20/315111844.

В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2013 року в сумі 611994 грн.

Контролюючий орган вважає, що позивач - платник податку на додану вартість не має права на бюджетне відшкодування суми податку, оскільки така сума не дорівнює сумі фактично сплаченій позивачем за отриманий товар постачальникам такого товару.

При цьому контролюючий орган в акті зазначає, що позивач не підтвердив сплату податку на додану вартість, оскільки згідно з наданими до перевірки виписками банку в розділі мета платежу не зазначено реквізитів договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Надані позивачем платіжні доручення не відповідають вимогам пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правлінням Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (z0377-04) , оскільки в них відсутня повна інформація щодо реквізитів договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, за якими сплачено податок на додану вартість.

Реальне вчинення господарських операцій, за якими сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, врахований позивачем при обчисленні від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 611994 грн., яке заявлено позивачем до бюджетного відшкодування за квітень 2013 року, контролюючий орган не оспорює.

На підставі акта перевірки Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників склало податкове повідомлення-рішення від 08.08.2013 № 0000203720 про зменшення позивачу бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 611994 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 305997 грн.

Визнаючи протиправним та скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факти виявлених порушень податкового законодавства викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Контролюючий орган у підтвердження своєї позиції щодо відсутності сплати податку на додану вартість отримувачем товару постачальникам не надав копій платіжних доручень, на які посилається в акті перевірки щодо відсутності в них інформації про реквізити договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт. Відповідач не довів правомірності податкового повідомлення-рішення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт ненадання позивачем до перевірки доказів сплати податку на додану вартість постачальникам товарів та вказав на правомірність податкового повідомлення-рішення.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту а пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Таким чином, у разі виникнення у платника податку на додану вартість права на бюджетне відшкодування платник може отримати лише ту частину, яка буде дорівнювати сумі податку, фактично сплаченій ним у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів (послуг).

В акті перевірки контролюючий орган, посилаючись на те, що надані позивачем банківська виписка та платіжні доручення не містять повної інформації про платіж та документи, на підставі яких здійснено перерахування коштів отримувачу, не конкретизує ці документи (не вказує їх дати та номери тощо).

Тому, для повного та правильного встановлення обставин суди повинні витребувати у сторін пояснення щодо того, які саме платіжні документи були надані до перевірки та досліджувалися контролюючим органом, за якими господарськими операціями контролюючий орган не визнає здійснену позивачем оплату постачальникам за товари і послуги.

В матеріалах справи є платіжні доручення, надані позивачем у підтвердження факту поставки за товар, які суди повинні дослідити та з'ясувати, чи дозволяє зазначена в них інформація щодо платника, одержувача коштів, дати та суми оплати, призначення платежу ідентифікувати операції, за якими така оплата здійснена.

Оцінка платіжних доручень має здійснюватися судами у сукупності з оцінкою інших первинних документів, складених щодо господарських операцій на поставку позивачу товарів/послуг, пояснень сторін тощо.

Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність/недоведеність факту сплати позивачем податку на додану вартість постачальникам товарів є необґрунтованими, оскільки зроблені без дослідження в судових засіданнях доказів у справі.

Враховуючи наведене, оскаржені судові рішення в супереч нормі статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції, який діє у межах, визначених у статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2013 у справі № 826/14995/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.