200/5013/17 Про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною частковою власністю подружжя та визнання за особами права особистої приватної власності - 05.02.2020 Прийняття

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області), третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Рудкевич Є. В., ОСОБА_5, про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною частковою власністю подружжя та визнання за нею та за ОСОБА_2 права особистої приватної власності

на Ѕ частини зазначеної квартири за кожним; визначення порядку володіння та користування квартирою; усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення; визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 10 серпня 2015 року; визнання за нею права власності на автомобілі "Toyota Rav 4", державний номерний знак НОМЕР_1, та "Volkswagen Eos", державний номерний знак НОМЕР_2 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня

2016 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 . Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В., про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання квартири спільною частковою власністю, визнання права особистої власності на частину квартири, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та визначення порядку користування квартирою.

В обґрунтування позовних вимог про визнання за нею права власності на автомобілі ОСОБА_1 зазначала, що з 02 вересня 2011 року до 30 вересня

2013 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, за час якого придбано спірне рухоме майно, два автомобілі: 05 липня 2012 року - автомобіль "Toyota Rav 4", який було зареєстровано за нею, та 08 липня 2012 року - автомобіль "Volkswagen Eos", який було зареєстровано за ОСОБА_2

30 вересня 2013 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу сторони дійшли згоди про те, що автомобіль "Toyota Rav 4" залишається в її користуванні, а автомобіль "Volkswagen Eos" - в користуванні ОСОБА_2 .

Вважаючи, що відповідач ОСОБА_2 з метою протиправного заволодіння вищезазначеним автомобілем марки "Toyota Rav 4" звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом про поділ спільного майна подружжя й рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року у цивільній справі № 175/2655/15-ц було визнано за ОСОБА_2 права власності на автомобіль "Toyota Rav 4", кузов № НОМЕР_3, 2010 року випуску, колір білий; припинено за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину вказаного автомобіля; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості

Ѕ частини автомобіля "Toyota Rav 4". Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року в цивільній справі № 175/3395/15-ц зазначений автомобіль було витребувано від ОСОБА_1 та передано ОСОБА_2 02 жовтня 2015 року вказане заочне рішення було скасоване судом першої інстанції, а сам позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування автомобіля з незаконного володіння - залишено без розгляду. 22 грудня 2015 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області було скасоване рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року у справі № 175/2655/15 - в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої власності на автомобіль марки "Toyota Rav 4", кузов № НОМЕР_3, 2010 року випуску, колір білий - було відмовлено.

03 жовтня 2015 року між відповідачами ОСОБА_2 ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля, на підставі якого ОСОБА_3 отримала довідку-рахунок ААЕ94234В та зареєструвала право власності на цей автомобіль за собою.

Вказуючи про те, що відчуження спірного рухомого майна відповідачем ОСОБА_2 відбулось за відсутності її згоди, вважала укладений договір купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених положеннями статей 203, 215, 330, 369 ЦК України та статей 68, 70 СК України. Зазначала також про те, що відповідач ОСОБА_3, знаючи про існування спору щодо зазначеного автомобіля, уклала угоду купівлі-продажу цього автомобіля з відповідачем ОСОБА_4, на підставі якого останній у лютому 2016 року зареєстрував право власності на автомобіль на своє ім`я.

Позивач, вважаючи укладену угоду нікчемною з підстав, передбачених частиною другою статті 215 ЦК України як таку, що укладена в період дії ухвал Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 та від 11 грудня

2015 року про заборону відчуження вказаного автомобіля та ОСОБА_3 власником, який отримав право власності на спірний об`єкт рухомого майна на підставі недійсного договору, а тому просила суд витребувати спірний автомобіль з чужого незаконного володіння ОСОБА_4, використовуючи приписи статей 330, 338 ЦК України.

До того ж зазначала, що за час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 ними було придбано автомобіль марки "Volkswagen Eos", кузов № НОМЕР_4, 2008 року випуску, колір чорний, який також є спільною сумісною власністю подружжя. Посилаючись на те, що вказаний автомобіль у жовтні 2016 року відповідачем ОСОБА_2 також продано третій особі у справі - ОСОБА_5, право власності за яким на зазначений транспортний засіб зареєстроване на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6 від 24 грудня 2015 року, без її згоди, отримані від продажу кошти витратив на власні потреби, вважала, що має право на зміну рівності часток в спільній власності на автомобіль "Toyota Rav 4", кузов № НОМЕР_3, 2010 року випуску, колір білий, та визнання за нею права особистої власності на зазначений автомобіль в цілому, посилаючись на положення частин першої, другої статті 70 СК України.

В остаточній редакції позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати недійним та скасувати договір купівлі-продажу автомобіля марки "Toyota Rav 4", кузов

№ НОМЕР_3, 2010 року випуску, колір білий, укладений 03 жовтня

2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнати за нею право особистої власності на зазначений автомобіль, витребувати автомобіль з чужого незаконного володіння ОСОБА_4, скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 на зазначений автомобіль.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент відчуження спірного автомобіля було чинним рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 29 липня 2015 року, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль. Доказів того, що він був придбаний за спільні кошти позивачем не надано. Оскільки ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування у нього спірного автомобіля зі скасуванням реєстрації на нього.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при вирішенні спору суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та надав їм неправильну правову оцінку.

Апеляційний суд виходив з того, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_3 знала, чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Також вказував, що не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля "Toyota Rav 4", укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасування апеляційним судом Дніпропетровської області 22 грудня 2015 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року у справі № 175/2655/15, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль, оскільки автомобіль було придбано позивачем та відповідачем у період шлюбу, що дає йому право на відчуження належної йому частини у спільному сумісному майні подружжя.

Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею в цілому права власності на спірний автомобіль, апеляційний суд зазначав, що вказане суперечить вимогам статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ).

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2019 року, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасувати й справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди дійшли помилкових висновків про відмову у позові, не взявши до уваги наявні докази придбання спірного автомобіля у період шлюбу з відповідачем, докази недійсності договору купівлі-продажу автомобіля "Toyota Rav 4", укладеного 03 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також підстав для відступлення від рівності часток у праві спільної сумісної власності на майно подружжя.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, а касаційна скарга не містить належних доводів щодо допущення судами першої й апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

У серпні 2019 року до Верховного Суду також надійшло заперечення ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_2 на її касаційну скаргу, в якому заявник повністю підтримує касаційну скаргу та зазначає, що її було протиправно позбавлено права власності на спірні автомобілі, які були придбані за спільні кошти та є об`єктом спільної власності подружжя.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 200/5013/17-ц з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Дніпропетровській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що з 02 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2013 року.

05 липня 2012 року сторони придбали автомобіль "Toyota Rav 4", державний номерний знак НОМЕР_1, який було зареєстровано за ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року, ухваленим у цивільній справі № 175/2655/15-ц, за ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль "Toyota Rav 4", припинено право власності на Ѕ частини автомобіля за ОСОБА_1, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля "Toyota Rav 4".

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року, ухваленого у цивільній справі № 175/3395/15-ц, зазначений автомобіль витребувано від ОСОБА_1 та передано ОСОБА_2

02 жовтня 2015 року вказане заочне рішення було скасоване судом першої інстанції, а позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування автомобіля з незаконного володіння залишено без розгляду.

03 жовтня 2015 року автомобіль "Toyota Rav 4" перереєстровано на нового власника - ОСОБА_3 .

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року у справі № 175/2655/15, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої власності на автомобіль "Toyota Rav 4" відмовлено.

16 лютого 2016 року на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль "Toyota Rav 4" зареєстровано за ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля від 03 жовтня 2015 року, витребування його у останнього власника - ОСОБА_4, зі скасуванням відповідної реєстрації та визнання за нею права власності на вказаний автомобіль з огляду на те, що 03 жовтня 2015 року згоди на відчуження автомобіля "Toyota Rav 4", придбаного під час шлюбу з відповідачем, позивач, як його співвласник, не надавала, при цьому судове рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний автомобіль скасовано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання договору купівлі-продажу спірного автомобіля недійсним з підстав, передбачених статтями 215, 216 ЦК України, оскільки автомобіль відчужено без письмової згоди ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, а належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_3 знала чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, суду не надано.

Помилковим є посилання апеляційного суду на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, оскільки у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду відійшла від позиції, викладеної у зазначеній вище постанові Верховного Суду України.

Також апеляційний суд помилково вважав, що не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля "Toyota Rav 4", укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасування судового рішення, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на вказаний автомобіль, оскільки автомобіль придбано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період шлюбу, отже ОСОБА_2 є власником частки у спільному сумісному майні подружжя та має право розпоряджатись належним йому майном. Слід відзначити, що такими діями співвласника порушуються права другого співвласника, з володіння якого поза його волею вибуло майно.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому, частина перша статті 388 ЦК України встановлює спеціальні умови для реалізації права власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником

або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника

або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника

або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, не свідчить сама по собі про його вибуття з володіння особи, яка передала це майно, поза його волею. Судам необхідно встановити, чи була воля власника на передачу володіння іншій особі. Судам необхідно встановити наявність саме волі на передання володіння, а не на відчуження. Значення для віндикації має лише питання, чи вибула річ від власника добровільно, тому необхідно встановлювати обставини, за яких власник відступив володіння іншій особі, а не на правочин як юридичну підставу для передачі власності.

Частина перша статті 388 ЦК України обмежує можливість власника витребувати майно з чужого незаконного володіння, коли це майно знаходиться у володінні добросовісного набувача: по-перше, набуття має бути відплатним, по-друге, спірне майно має вибути з володіння власника або особи, якій воно було передано власником, за їхньою волею. Таким чином загальне правило про обмеження віндикації сконструйовано з використанням трьох елементів: добросовісність відповідача, відплатність набуття та вибуття майна поза волею власника.

Вибуття майна з володіння тієї чи іншої особи є наслідком конкретних фактичних обставин. Володіння може бути втрачено у результаті дій самого власника, спрямованих на передання майна, або дій інших осіб, що здійснюють передання на прохання або з відома власника. У подібних випадках майно вважається таким, що вибуло за волею власника. У випадку, якщо майно 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, то закон вказує на вибуття майна з володіння поза волі володільця

(п. 1-3 ч. 1 ст. 388 ЦК України). Саме такі фактичні обставини, що потягли вибуття майна з володіння особи і мають враховуватись при розв`язанні питання про можливість задоволення віндикаційного позову проти відповідача, який

є добросовісним набувачем майна за відплатним правочином.

Заперечення відповідача про добросовісність набуття автомобіля у власність як відповідача за віндикаційним позовом, спростовується тим, що річ була втрачена позивачем поза його волею, оскільки власник не передавав річ третім особам і тим самим не брав на себе ризик втрати речі в обороті, тому він має бути звільнений від такого ризику. Віндикаційна вимога позивача не обмежується запереченням про добросовісність відповідача, якщо він не мав волі віддавати річ в оборот таким чином, щоб втратити фактичний контроль за її рухом.

Видимість права на стороні неправомочного відчужувача (скасоване рішення суду), на яку може покладатися добросовісний набувач, має бути результатом дій власника або особи-відчужувача, якій власник довірив свою річ. Таким чином, встановлювати необхідно факти і обставини вчинення власником дій, спрямованих на відчуження речі, на договір про відчуження речі у власність, про наявність волевиявлення на відчуження, про відчуження з волі власника. За відсутності волі власника (співвласника) на передання майна у власність іншій особі (вибуття автомобіля) з його володіння вести мову про наявність його згоди на відчуження не можна. Дії іншого співвласника у такому випадку мають визнаватись порушенням прав власності другого зі співвласників і є підставою для визнання правочину про відчуження автомобіля недійсним.

Виходячи з аналізу викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування спірного майна - автомобіля "Toyota Rav 4",

у ОСОБА_4, оскільки наявність у діях співвласника ОСОБА_2 волі на передачу майна іншій особі (укладення договору купівлі-продажу) автоматично не означає наявність волі іншого співвласника на відчуження автомобіля, оскільки з матеріалів справи вбачається, що воля іншого співвласника не була спрямована на відчуження, а навпаки позивач користувалась спірним автомобілем, який вибув з її володіння поза її волею.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки судом касаційної інстанції рішення судів попередніх інстанцій не змінюється та не ухвалюється нове, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Головуючий Судді:	М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун