465/7157/16-ц Про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації місця проживання - 05.02.2020 Прийняття

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 24 січня 2019 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації місця проживання.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації місця проживання.

Позовна заява мотивована тим, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1. У цій квартирі вона зареєстрована з моменту її отримання з 10 серпня 1973 року.У вищезгаданій квартирі крім неї зареєстровані проте не проживають ОСОБА_2., яка доводиться їй невісткою (дружиною її покійного сина) та повнолітні діти ОСОБА_2. від першого шлюбу: ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Відповідачі не проживають за вказаною адресою, не сплачують комунальні платежі, кореспонденцію не отримують, особистих речей не мають, не цікавляться квартирою понад шість місяців без поважних причин.

На підставі статей 71, 72 ЖК Української РСР позивач просила визнати ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1:

- ОСОБА_2., ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серія НОМЕР_1, виданий Франківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 20 січня 1997 року, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2;

- ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серія НОМЕР_3, виданий Франківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 04 квітня 1997 року, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_4;

- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серія НОМЕР_5, виданий Франківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 14 серпня 1997 року, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_6.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом, відповідач була відсутня за місцем реєстрації протягом дев'яти місяців без поважних причин, тобто з 14 березня 2016 року по 22 грудня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання ОСОБА_2. такою, що втратила право користування житловим приміщенням скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

30 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 465/7157/16-ц, витребувано її з Франківського районного суду м. Львова.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі ухвали Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги таку обставину, що позивач не надала належних доказів непроживання в квартирі відповідача не менше шести місяців перед зверненням до суду. Відповідач з об'єктивних причин змушена тимчасово проживати по місцю праці у Польщі, а у квартиру приїжджає через кожні два-три місяці і проживає по декілька днів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не надсилали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, з серпня 1973 року зареєстрована ОСОБА_1

Зазначену квартиру позивач отримала у 1973 році.

З вересня 1997 року у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2. та її діти від першого шлюбу: ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Також у даній квартирі до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 був зареєстрований син позивача ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_2. - ОСОБА_5

До того як зареєструватися у квартиру, позивач ОСОБА_2. у квітні 1997 року відчужила свою квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Із досліджених судом актів, затверджених директором ЛКП "Магістральне" від 07 вересня 2016 року № 996, від 09 листопада 2016 року № 1256, від 14 грудня 2016 року № 1364, від 25 жовтня 2017року № 543 та від 16 травня 2018 року № 527, які складені в присутності свідків вбачається, що в період, щонайменше, з 07 вересня 2016 року по 16 травня 2018 року відповідач ОСОБА_2. не проживала за місцем реєстрації.

Її діти від першого шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4. у спірній квартирі фактично ніколи не проживали, визнали позов, просили слухати справу без їх участі (т. 1 а. с. 37, 38).

Вперше комісія ЛКП "Магістральне" склала акт про відсутність ОСОБА_2. за місцем реєстрації від 14 березня 2016 року за № 301.

В суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 пояснила, що після смерті сина ОСОБА_4, ОСОБА_2. заходила у квартиру лише по потребі і їхала до синів в село. Поки син був живий, то відповідач ні на що не претендувала, а після смерті сина виявила бажання розміняти її трьохкімнатну квартиру і отримати для себе однокімнатну. У позивача є дочка, в якої п'ятеро дітей (її онуки), які також потребують житла (т. 1 а. с.71-74).

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в суді першої інстанції підтвердили факт непроживання відповідача ОСОБА_2. без поважних причин більше ніж шість місяців до дня звернення позивача з позовом до суду. Зазначені свідки є незацікавленими особами і не знаходяться у родинних стосунках із сторонами. Вони своїми підписами в актах від 14 березня 2016 року (т. 2 а. с. 228), 07 вересня 2016 року (т. 1 а. с. 7) та 14 грудня 2016 року (т. 1 а. с. 5) стверджували факт непроживання відповідачів у спірній квартирі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, щодоказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 163 ЖК Української РСР, у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статтею 71 цього Кодексу.

Відповідно до статті 71 ЖК Української РСРпри тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно із статтею 72 ЖК Української РСРвизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідач проживала у спірному житловому приміщенні в якості члена сім'ї (дружина сина позивача) і набула право користування квартирою.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що "Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання.

Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції".

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна зазначити, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Враховуючи доводи відповідача ОСОБА_2. про те, що спірна квартира є її єдиним житлом в Україні, вона не втратила інтерес до цього житла, тимчасова відсутність була викликана перебуванням на заробітках у Польщі, суди неправильно застосували норми житлового законодавства з урахуванням гарантій, наданих положеннями Конституції України (254к/96-ВР) та Конвенцією, тому зробили помилковий висновок про достатність підстав для визнаннявідповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Наявність у власності відповідача ОСОБА_2. успадкованого від матері житлового будинку в с. Новосілки Буського району Львівської області не є підставою для задоволення позову, враховуючи відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 72 ЖК Української РСР.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведені норми матеріального права та дійшли необґрунтованого висновку, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав, передбачених законодавством, для визнання ОСОБА_2. такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині вимоги до ОСОБА_2. про втрату права користування житловим приміщенням з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Рішення суду в частині вимог до ОСОБА_3. та ОСОБА_4 не є предметом касаційного перегляду, оскільки вказані відповідачі позов визнали, що свідчить про втрату ними інтересу до спірної квартири та не оскаржують в касаційному порядку судові рішення в цій справі.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 24 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року в частині позову до ОСОБА_2 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Головуючий Судді:	В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко
	В. В. Сердюк І. М. Фаловська