520/4664/16-ц Про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом - 31.01.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Кононенко Н. А., від 26 квітня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 2003 року ОСОБА_2 створила сім`ю, забрала свої речі та переїхала проживати за місцем проживання свого чоловіка в кв. АДРЕСА_1, де вони проживали до 2014 року та у подальшому переїхали у власну квартиру АДРЕСА_2 . Посилаючись на вимоги статті 107 ЖК УРСР просила задовольнити позовні вимоги, оскільки факт реєстрації відповідачів призводить до збільшення розміру комунальних послуг, які позивач сплачує особисто.

У червні 2016 року ОСОБА_2, яка діє від свого імені та в інтересах ОСОБА_3, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про встановлення порядку користування житлом.

Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивувала тим, що після укладення шлюбу із своїм чоловіком вона за згодою батьків переїхала за іншою адресою та згодом неодноразово намагалася прийти за адресою своєї реєстрації, проте відповідачі змінили замки, у зв`язку із чим вона зверталася до правоохоронних органів.

Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом просила суд визнати поважним строк тимчасової відсутності за місцем реєстрації її, ОСОБА_2, та її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 . Продовжити строк тимчасової відсутності за місцем реєстрації. Виділити в постійне користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлову кімнату площею 12,5 кв. м у квартирі АДРЕСА_3, кухню, туалет, ванну кімнату, коридор залишити в загальному користуванні ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 . Вселити її та неповнолітню ОСОБА_3 в житлову кімнату площею 12,5 кв. м у квартирі АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Васильків О. В., від 03 березня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_3 . Зазначено, що вказане рішення є підставою для зняття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 .

В задоволенні позову ОСОБА_6,яка діє від свого імені та в інтересах ОСОБА_3, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є такими, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_3, оскільки вони вибули із зазначеної квартири на постійне місце проживання до іншого житлового приміщення у тому ж населеному пункті, у зв`язку із чим договір найму жилого приміщення з ними вважається розірваним з дня вибуття.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, районний суд виходив з відсутності правових підстав вважати поважними причини тимчасової відсутності ОСОБА_2 разом із її донькою ОСОБА_3 у спірній квартирі, оскільки вони вибули до іншого постійного місця проживання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргуОСОБА_2 задоволеного частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2017 року в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в цій частині у задоволенні позовних вимог. В решті рішення районного суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права і інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. З 2002 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована у спірній квартирі. Визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням обмежить її право на житло, як неповнолітньої дитини. Будучи неповнолітньою особою, яка з дня свого народження зареєстрована у спірній квартирі, вона в повній мірі не могла здійснювати захист своїх порушених прав, що не враховано районним судом при вирішенні справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог і залишити в цій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2017 року в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 є законним представником своєї дочки ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені неповнолітньої дочки, здійснювала захист її прав та інтересів. ОСОБА_2 забезпечена житлом, проживає у власній квартирі, разом із нею на правах члена сім`ї проживає її донька ОСОБА_3 . Оскільки мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2 визнана судом такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, її дочка також повинна бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки місцем проживання дітей є місце проживання їх батьків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права із урахуванням встановлених обставин справи, яким надана належна оцінка.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням № 176 від 21 березня 1991 року на ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Київської районної ради народних депутатів № 110 від 15 березня 1991 року було відкрито особовий рахунок на займану нею житлову площу 38,5 кв. м у квартирі АДРЕСА_3, з правом укладання договору найму. Склад сім`ї чотири особи: вона, чоловік - ОСОБА_4, дочка - ОСОБА_7, син - ОСОБА_5 (а. с. 5).

Квартира складається з трьох житлових кімнат. Обладнана кухнею, коридором, вбиральнею, ванною та балконом.

ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), 13 жовтня 2001 року уклала шлюб із ОСОБА_9, в якому народилась донька - ОСОБА_3, 2002 року народження (а. с. 84).

Згідно довідки/виписки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію № 692 від 28 березня 2016 року у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: відповідальна особа - ОСОБА_1, 1961 року народження, внучка - ОСОБА_3, 2002 року народження, донька - ОСОБА_2, 1979 року народження, чоловік - ОСОБА_4, 1961 року народження, син - ОСОБА_5, 1986 року народження (а. с. 8, 58).

Згідно акту, складеного ОСОБА_10 та ОСОБА_11, який посвідчений начальником дільниці № 3, встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартирі АДРЕСА_3 не проживають з 2003 року, особистих речей у квартирі немає, адреса постійного проживання: АДРЕСА_2 (а. с. 6).

У судовому засіданні за клопотання сторони ОСОБА_1 було допитано свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які пояснили суду, що ОСОБА_2, 1979 року народження, та ОСОБА_3, 2002 року народження, не проживають з 2003 року у квартирі АДРЕСА_3, так як утворивши сім`ю ОСОБА_2, переїхала проживати за однією адресою із чоловіком - ОСОБА_14 .

Позиція Верховного Суду

Постанова Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року оскаржується в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог щодо визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 107 ЖК УРСР у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту, або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про охорону дитинства"кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до частини першої, другої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно надавши оцінку встановленим обставинам у цій справі, обґрунтованого виходив із того, що визнання неповнолітньої дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому з моменту її народження зареєстроване її місце проживання і в якому проживають її близькі родичі, суперечитиме її правам на жило.

Позивач не обґрунтувала, яким чином реєстрація неповнолітньої внучки, яка вселилася та зареєстровано у спірній квартирі за згодою наймача та членів сім`ї наймача, перешкоджає їй в реалізації свого права користування житловим приміщенням.

На момент звернення позивача до суду із цим позовом неповнолітній ОСОБА_3 виповнилося 14 років, остання сама наділена правом вільно обирати собі місце проживання, зокрема за місцем своєї реєстрації.

Враховуючи необхідність дотримання прав неповнолітньої особи на житло, забезпечення її належних умов на існування, проживання та повноцінного розвитку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання неповнолітньої особи (яка є членом сім`ї наймача) такою, що втратила право на користування спірною житловою площею. Наявність у матері неповнолітньої особи у власності житлової площі (квартири) не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог позивача щодо внучки.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для втручання у право неповнолітньої особи (на момент вирішення спору судами попередніх інстанцій) на користування спірною житловою площею, розмір якої, із урахуванням кількості житлових кімнат (три) не обмежує права основного наймача - позивача.

Ці та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Апеляційнимсудом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3, на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Судді	Є. В. Синельников
	С. Ф. Хопта
	В. В. Шипович