Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 153/1393/17

провадження № 61-39601св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Михайлівська сільська рада Ямпільського району Вінницької області,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року Михайлівська сільська рада Ямпільського району Вінницької області (далі - Михайлівська сільська рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з будинку, посилаючись на те, що рішенням Михайлівської сільської ради від 21 грудня 2004 року № 160 було прийнято в комунальну власність майно соціальної сфери - два будинки спеціаліста АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, без права приватизації. У зв`язку з відсутністю приміщення для навчання шестирічок-першокласників рішенням Михайлівської сільської ради від 21 грудня 2004 року № 169 змінено цільове призначення вказаних об`єктів нерухомості на приміщення дитячого садка. Постановою Ямпільського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2009 року визнано протиправними дії комісії з приватизації державного житлового фонду Ямпільської міської ради Вінницької області; визнано нечинним свідоцтво від 14 грудня 2004 року № 1032 про право власності на будинок (квартиру) по АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14 січня 2015 року власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, є Михайлівська сільська рада. Відповідачі відмовляються добровільно виселитися із спірного житла, хоча в них відсутні будь-які підстави для проживання в ньому. Враховуючи викладене, Михайлівська сільська рада просила усунути їй перешкоди в користуванні житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з нього.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року у складі судді Любинецької-Онілової А. Г. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно та безперервно проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1, в який вони вселилися на законних підставах (як спеціалісти). Рішенням Михайлівської сільської ради від 21 грудня 2004 року № 169 взамін вказаного житла вирішено виділити сім`ї відповідачів будинок по АДРЕСА_3 . Однак позивачем не надано доказів на підтвердження того, що будинок під АДРЕСА_3 є рівноцінним спірному житлу, а також - що це приміщення відповідає санітарним і технічним нормам. Крім того, Михайлівська сільська рада не довела, що втручання у право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житло є пропорційним та необхідним в демократичному суспільстві. Виселення відповідачів без відповідних підстав порушить гарантоване статтею 47 Конституції України та статтею 8 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі - Конвенція) право на житло.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу Михайлівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області задоволено. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Усунено перешкоди Михайлівській сільській раді в користуванні житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з нього. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням Михайлівської сільської ради від 21 грудня 2004 року № 169 було змінено цільове призначення будинків спеціаліста на приміщення дитячого садка та надано сім`ї ОСОБА_1 для проживання будинок по АДРЕСА_3 . Врахувавши позицію сільської ради як власника спірного житла та відсутність у відповідачів правових підстав для проживання в ньому, суд вважав за необхідне захисти право власності позивача шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із займаного ними приміщення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2018 року, а рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що з 1988 року він разом із своєю дружиною ОСОБА_2 постійно та безперервно проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1, в який вони вселилися на законних підставах (як спеціалісти колгоспу "Маяк"). Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що виділений його сім`ї на підставі рішенням Михайлівської сільської ради від 21 грудня 2004 року № 169 будинок під АДРЕСА_3 є рівноцінним спірному житлу, а також - що це приміщення відповідає санітарним і технічним нормам.

У серпні 2018 року Михайлівська сільська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. У відповідачів відсутні правові підстави для проживання у спірному житлі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ямпільського районного суду Вінницької області.

12 вересня 2019 року справа № 153/1393/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК (1618-15) України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що з 1988 рокуОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно та безперервно проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1, до якого вони вселилися як працівники колгоспу.

Рішенням Михайлівської сільської ради від 21 грудня 2004 року № 160 було прийнято в комунальну власність належне Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Маяк" майно соціальної сфери - два будинки спеціаліста АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, без права приватизації.

Рішенням Михайлівської сільської ради від 21 грудня 2004 року № 169 змінено цільове призначення вказаних об`єктів нерухомості на приміщення дитячого садка.

Постановою Ямпільського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року, визнано протиправними дії комісії Ямпільської міської ради народних депутатів Вінницької області щодо приватизації державного житлового фонду - житлового будинку по АДРЕСА_1 . Визнано нечинним свідоцтво від 14 грудня 2004 року № 1032 про право власності на будинок (квартиру) по АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 січня 2015 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14 січня 2015 року підтверджується, що Михайлівська сільська рада є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Листом від 07 червня 2017 року Михайлівська сільська рада повідомила відповідачів про те, що вони незаконно проживають в будинку по АДРЕСА_1, який є комунальною власністю сільської ради, у зв`язку з чим запропонувала їм звільнити вказане приміщення в добровільному порядку.

Згідно з довідками Виконавчого комітету Слободо-Підлісівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області від 27 липня 2017 року № 698 та № 699, ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_4, а ОСОБА_2 - житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_5 в цьому ж населеному пункті.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися на те, що успадковані ними житлові будинки в селі Слобода-Підлісівська Ямпільського району перебувають у занедбаному стані, у зв`язку з чим є непридатними для проживання.

' 'p' Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За приписами частини першої статті 58 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за договором найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

За змістом частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 18 жовтня 2004 року у справі "Прокопович проти Росії"). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

За загальним правилом власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є пропорційним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у спірному будинку на законних підставах, оскільки в 1988 році, тобто до передачі Михайлівській сільській радів комунальну власність цього нерухомого майна, вселилася в нього як спеціалісти (працівники) колгоспу "Маяк", а також те, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у відповідачів придатного для проживання житла, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених Михайлівською сільською радою позовних вимог про захист права власності шляхом виселення сім`ї ОСОБА_1 без надання їм іншого житлового приміщення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76 - 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, зокрема щодо недоведеності Михайлівською сільською радою самоправного зайняття відповідачами спірного житлового приміщення та наявності в них іншого житла, яке було б придатне для проживання, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України (1618-15) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 3 210 грн, які підлягають стягненню з позивача на його користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2018 року скасувати, а рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з Михайлівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 3 210 (три тисячі двісті десять) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.