196/1311/17 Про стягнення боргу та процентів за договором позики - 29.01.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, процентів за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 30 грудня 2014 року ОСОБА_1 позичила ОСОБА_2 38 860,00 грн строком до 01 серпня 2015 року.

На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_2 написала ОСОБА_1 розписку. У встановлений договором строк ОСОБА_2 борг не повернула, від зустрічей із ОСОБА_1 та повернення боргу ухиляється.

Ураховуючи вищевикладене, просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 51 920,15 грн, сплачений судовий збір в розмірі 640,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 524,00 грн, а всього 56 084,15 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2018 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 51 920,15 грн, з яких 38 860,00 грн - сума боргу, 2 781,68 грн - 3 % річних, 10 278,47 грн - індекс інфляції; сплачений за подання позову до суду судовий збір в розмірі 640,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 524,00 грн, а всього 56 084,15 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що взяті на себе боргові зобов`язання відповідач належним чином не виконала, а тому сума боргу за розпискою від 30 грудня 2014 року в розмірі 38 860,00 грн підлягає стягненню з відповідача з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позову, оскільки із розписки не вбачається, що позивач ОСОБА_1 передала, а відповідач ОСОБА_2 прийняла 30 грудня 2014 року або у будь-який інший день грошові кошти в сумі 38 860,00 грн, як позику (борг), із тексту розписки неможливо встановити характер правовідносин, що склалися між сторонами, адже в розписці не вказано, що сума коштів в розмірі 38 860,00 грн була отримана як позика, що давало б суду підстави визначити правовідносини, що склалися між сторонами, та застосувати відповідні норми права.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у розписці містяться всі необхідні умови по зобов`язанню з повернення суми коштів та дата написання розписки.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року справу № 196/1311/17 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 30 грудня 2014 року ОСОБА_2 написала розписку, у якій зазначила, що зобов`язується повернути ОСОБА_1 38 860,00 грн до 01 серпня 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позикиодна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розпискапозичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-487цс17).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 465/6864/16-ц (провадження № 61-41819св18).

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-2129цс16) зазначено про відповідальність боржника перед кредитором у разі несвоєчасного повернення позики.

Суд першої інстанції виявив справжню правову природу укладеного договору, в результаті чого дійшов правильного висновку, що між сторонами виникли зобов`язання за договором позики, які ОСОБА_2 порушила та не повернула грошових коштів ОСОБА_1, внаслідок чого з неї підлягає стягненню заборгованість за договором позики з урахуванням індексу інфляції, та 3 % річних.

Так, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Крім того, факт невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за написаною нею власноручно розпискою з повернення ОСОБА_1 грошових коштів підтверджується також наявністю боргового документа у кредитора, а не у боржника, як це передбачено положеннями статті 545 ЦК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до акту затвердження розрахунку послуг наданих адвокатом Скопіч А. В. ОСОБА_3 від 05 лютого 2018 року та копії квитанції до прибуткового касового ордера від 05 лютого 2018 року № 2, витрати позивача ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу становлять 3 524,00 грн.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що сплачений позивачем судовий збір за подання даного позову до суду в розмірі 640,00 грн та витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 3 524,00 грн, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Апеляційний суд не врахував наведеного та дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, постанову суду апеляційної інстанції скасовано та рішення суду першої інстанції залишено в силі, то сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,