495/7201/16-ц Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 29.01.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2018 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров`я України" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров`я України (далі - ДЗ ДССС "Затока") про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 04 червня 2016 року ОСОБА_1 на підставі її заяви прийнято безстроково до педагогічної частини ДЗ ДССС "Затока" на посаду вихователя на 0,5 ставки за сумісництвом з відробленням робочого часу, згідно затвердженого графіку роботи.

При цьому основним місцем роботи позивача є Старокозацька музична школа Білгород-Дністровського району Одеської області, де вона обіймає посаду викладача по класу фортепіано.

ОСОБА_1 зазначала, що перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, вона погодилась на пропозицію адміністрації ДЗ ДССС "Затока" та написала заяву про переведення її на повну ставку вихователя на період її відпустки за основним місцем роботи. Підписуючи вказану заяву позивач була переконана, що після закінчення її відпустки за основним місцем роботи вона продовжить працювати на посаді вихователя на 0,5 ставки.

Наказом від 12 серпня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Посилаючись на те, що вона не ознайомлювалась із наказом від 17 червня 2016 року про її переведення з безстрокового трудового договору на строковий, яке, до того ж мало тимчасовий характер, а також на те, що звільнення відбулось під час перебування на лікарняному та до закінчення визначеного відповідачем строку трудового договору, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ головного лікаря ДЗ ДССС "Затока" від 12 серпня 2016 року № 368-К про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя педагогічної частини ДЗ ДССС "Затока" з 12 серпня 2016 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України - у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вихователя педагогічної частини ДЗ ДССС "Затока".

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване незаконністю виданого наказу № 368-К від 12 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя педагогічної частини ДЗ ДССС "Затока" за наявності ряду порушень. Зокрема, звільнення відбулось у період дії строкового трудового договору та під час тимчасової непрацездатності позивача. У зв`язку із визнанням зазначеного наказу незаконним, суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про поновлення позивача на посаді вихователя педагогічної частини ДЗ ДССС"Затока" з відробленням робочого часу, згідно затвердженого графіку роботи.

При цьому суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, за відсутності такого у зв`язку із свідомим переведенням ОСОБА_1 на посаду вихователя на повну ставку на період її щорічної відпустки за основним місцем роботи.

За відсутності належних доказів в обґрунтування понесених позивачем моральних страждань, а також враховуючи те, що матеріали справи не містять звернення позивача та, відповідно, відмови адміністрації ДЗ ДССС "Затока" про поновлення її на роботі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

19 грудня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до посилань на необґрунтоване залишення без уваги судом першої та апеляційної інстанцій доводів позивача стосовно того, що тимчасове встановлення їй повного робочого часу за тими ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою є зміною режиму її роботи, яке було здійснене роботодавцем на підставі поданої позивачем заяви. При цьому подаючи таку заяву ОСОБА_1 не мала наміру укладення строкового трудового договору.

Заявник посилається на помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, що пояснює ненаданням належної оцінки наявному у справі доказу - графіку роботи вихователів ДЗ ДССС "Затока" на серпень 2016 року, який передбачав її роботу впродовж усього місяця.

Позивач також вказує на невмотивоване відхилення її аргументів щодо спричиненої їй моральної шкоди незаконними діями відповідача.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 2016 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду вихователя педагогічної частини ДЗ ДССС "Затока" на 0,5 ставки за сумісництвом на підставі наказу № 265-К від 03 червня 2016 року.

17 червня 2016 року згідно заяви ОСОБА_1, на підставі наказу № 281-К від 17 червня 2016 року, її переведено на ставку вихователя на період щорічної відпустки за основним місцем роботи з 17 червня 2016 року по 13 серпня 2016 року.

З 01 червня 2014 року основним місцем роботи позивача є посада викладача в Старокозацькій дитячій музичній школі.

Згідно витягу з наказу № 01-2016/В "Про надання щорічної та додаткової відпустки працівникам Старокозацької дитячої музичної школи", ОСОБА_1, згідно заяви від 03 червня 2016 року, за період роботи з 01 вересня 2015 року по 31 травня 2016 року надано відпустку з 17 червня 2016 року по 13 серпня 2016 року.

Наказом № 368-К від 12 серпня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади вихователя педагогічної частини ДЗ ДССС "Затока" на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України - у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, місцевий суд, з висновками якого також погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за власноруч написаною заявою позивача її із безстрокового трудового договору було переведено на строковий трудовий договір із обумовленим строком його дії - до закінчення відпустки за основним місцем роботи (13 серпня 2016 року), про що відповідачем було видано відповідний наказ від 17 червня 2016 року № 281-К. При цьому незаконність оскаржуваного позивачем наказу про її звільнення з підстав закінчення строку трудового договору, суд обґрунтовував тим, що таке звільнення відбулось до закінчення строку дії трудового договору - 12 серпня 2016 року, а також у період тимчасової непрацездатності позивача.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком з огляду на наступне.

У відповідності до статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 КЗпП України, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно усталеної судової практики переведенням на іншу роботу вважається доручення працівнику роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.

З установлених обставин справи вбачається, що наказом ДЗ ДССС "Затока" від 17 червня 2016 року № 281-К ОСОБА_2 переведено на ставку вихователя на період щорічної відпустки за основним місцем роботи з 17 червня 2016 року по 13 серпня 2016 року, згідно наказу № 01-2016/В від 03 червня 2016 року, виданого Старокозацькою дитячою музичною школою.

При цьому потребує вивченню зміст вказаного наказу на предмет наявності у ньому будь-яких вказівок щодо зміни спеціальності, кваліфікації чи посади позивача, що, в свою чергу, може вказувати на існування підстав вважати наведений вище наказ умовою припинення попередньо встановлених трудових відносин між сторонами, за якими ОСОБА_2 було прийнято на роботу за сумісництвом на посаду вихователя на 0,5 ставки.

Переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки наказу ДЗ ДССС "Затока" від 17 червня 2016 року № 281-К про переведення ОСОБА_2 на ставку вихователя на період щорічної відпустки за основним місцем роботи з 17 червня 2016 року по 13 серпня 2016 року та не досліджено подану позивачем заяву про її тимчасове переведення на повну ставку вихователя, яка стала підставою для видання відповідного наказу.

Так, метою написання позивачем такої заяви була тимчасова, на період її відпустки за основним місцем роботи, зміна режиму робочого часу (повний робочий день) на посаді, яку вона обіймала за сумісництвом.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та, у зв`язку із цим, дійшов передчасного висновку про свідоме бажання ОСОБА_1 на укладення із роботодавцем нового строкового трудового договору.

Визначальним у справі, що переглядається, є встановлення дійсних правовідносин, що склались між сторонами, та визначення того, чи свідчить тимчасова зміна режиму робочого часу про укладення нового трудового договору між роботодавцем та працівником.

Так, загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення доводів апеляційної скарги позивача щодо відсутності в неї наміру на укладення строкового трудового договору, та залишив без реагування її посилання на те, що за її заявою відбулась лише зміна режиму робочого часу. Таким чином, апеляційний суд не забезпечив у процесі розгляду справи справедливих судових процедур, спрямованих на ефективний захист прав осіб, які беруть участь у справі, не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів.

Враховуючи наведене, суду апеляційної інстанції необхідно об`єктивно дослідити наявні у даній справі докази, встановити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, врахувати зазначені вище норми матеріального права та вирішити заявлені позивачем вимоги згідно з вимогами чинного законодавства.

Щодо посилань заявника на невмотивовану відмову суду у задоволенні її позовної вимоги про відшкодування завданої їй моральної шкоди незаконними діями відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

' 'p' КЗпП (322-08) України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.

Отже, при новому розгляді справи, суду першої інстанції необхідно надати належну правову оцінку застосуванню статті 237-1 КЗпП України до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, немає можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи зазначене, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий Судді:	В. С. Висоцька А. І. Грушицький
	І. В. Литвиненко В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська