127/19528/17 Про визнання частково недійсним договору факторингу та визнання частково недійсним договору про відступлення прав за іпотечними договорами - 29.01.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року у складі судді Бойка В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") про визнання частково недійсним договору факторингу та визнання частково недійсним договору про відступлення прав за іпотечними договорами.

Позовна заява мотивована тим, що 30 березня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") укладені кредитні договори за №№ 11135930000 і 11135929000 та пов`язані з ними договір іпотеки від 30 березня 2007 року та договори поруки

№№ 105711 та 105710 відповідно.

Заочним рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 25 грудня 2008 року позов АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто солідарно на користь

АКІБ "УкрСиббанк" заборгованість у сумі 1 873 371,83 грн, яка виникла станом

на 21 листопада 2008 року. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - 83/100 частки вбудовано-прибудованих приміщень магазину "Птиця", що на АДРЕСА_1, надано АКІБ "УкрСиббанк" право продажу предмета іпотеки від свого імені будь-яким третім особам; право на отримання будь-яких документів, необхідних для продажу предмету іпотеки та надано банку в управління предмет іпотеки на період до його реалізації.

12 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" відступив ТОВ "Кей-Колект", відповідно до договору факторингу № 1 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до боржників і гарантів.

Позивач зазначає, що до моменту укладення між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, та договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 12 грудня 2011 року кредитор у кредитному зобов`язанні - ПАТ "УкрСиббанк" вже реалізувало своє право вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитними договорами укладеними з позивачем, шляхом звернення з позовною заявою до суду, який у подальшому задоволений судом, внаслідок чого кредитор - ще АКІБ, а не ПАТ "УкрСиббанк", отримало процесуальний статус стягувача, а не кредитора у зобов`язанні.

З огляду на викладене позивач вважає, що ПАТ "УкрСиббанк" на підставі договору факторингу від 12 грудня 2011року № 1 відступило ТОВ "Кей-Колект" недійсне право грошової вимоги (стягнення заборгованості) за кредитними договорами

№№ 11135930000 та 11135929000 укладеними між АКІБ "УкрСиббанк" та позивачем. У зв`язку з недійсністю відступлення права грошової вимоги (стягнення заборгованості) за основними кредитними договорами № 11135930000 та

№ 11135929000 укладеними між АКІБ "УкрСиббанк" та позивачем, недійсним вважається і відступлення прав за іпотечним договором від 30 березня 2007 року б/н, що укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та позивачем.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати частково недійсним договір факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, який укладений між

ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" у частині відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами №№ 11135930000 та 11135929000, що укладені

30 березня 2007 року між позивачем та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", визнати частково недійсним договір відступлення прав за іпотечними договорами від 12 грудня 2011 року, який укладений між

ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" у частині відступлення прав за іпотечним договором від 30 березня 2007 року б/н, укладеного між позивачем та

АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк".

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що жодних прав позивача, як боржника, оспорюваними договорами порушено не було, оскільки законом не вимагається отримання його згоди на укладення таких договорів. Крім того, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року змінено. Виключено із мотивувальної частини рішення посилання суду як на підставу відмови у задоволенні позову на пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду з позовом. В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня

2018 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги є недоведеними, а тому посилання на пропуск позовної давності підлягає виключенню з мотивувальної частини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до моменту укладення договору факторингу кредитор вже реалізував своє право вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитними договорами, укладеними із позивачем, шляхом звернення з позовом до суду, а тому після ухвалення судового рішення та набрання законної сили банк мав право передати іншій особі лише ті права, які має стягувач у виконавчому провадженні, адже відступлення права на стягнення за судовим рішенням іншій особі нормами ЦК України (435-15) не регулюється.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

30 березня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" укладені кредитні договори за №№ 11135930000, 11135929000 та пов`язані з ними договір іпотеки

від 30 березня 2007 року та договори поруки за №№ 105711, 105710.

Заочним рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 25 грудня 2008 року задоволено позов АКІБ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, стягнуто солідарно на користь позивача заборгованість у сумі 1 873 371,83 грн, яка виникла станом на 21 листопада 2008 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - 83/100 частини вбудовано-прибудованих приміщень магазину "Птиця", на

АДРЕСА_1, що складається з приміщень на 1 поверсі: № 71-2, № 71-15, з № 71-17 до № 71-31; підвальної частини площею 151,7 кв. м; загальною площею частини приміщень - 477,9 кв. м. Надано АКІБ "УкрСиббанк" право продажу предмета іпотеки від свого імені будь-яким третім особам; право на отримання будь-яких документів, необхідних для продажу предмета іпотеки та надано банку в управління предмет іпотеки на період до його реалізації.

12 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект", відповідно до договору факторингу № 1 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до боржників і гарантів.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року у справі № 232/880/12 задоволено заяву ТОВ "Кей-Колект" та замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ПАТ "УкрСиббанк" на ТОВ "Кей-Колект" із виконання виконавчого листа № 2-1896/08 про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АКІБ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитними договорами.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності (реституції), відшкодування збитків або моральної шкоди у випадках, коли її відшкодування передбачено законом.

Тобто, перше, що повинна довести особа, яка звертається до суду, це те, що її право порушене.

У цій справі суд першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не доведено факт порушення його прав у зв`язку із укладенням оспорюваних ним договорів, крім того, при укладені оспорюваних договорів дотримані вимоги цивільного законодавства.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що до моменту укладення договору факторингу кредитор вже реалізував своє право вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитними договорами, укладеними із позивачем, шляхом звернення з позовом до суду, а тому після ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили, банк мав право передати іншій особі лише ті права, які має стягувач у виконавчому провадженні, не спростовують правильність висновків судів про недоведеність порушення прав позивача, крім того, такі доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником законодавства, яке регулює відносини правонаступництва, проте предмет спору у цій справі - дійсність договорів.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, які були викладені в апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При цьому Верховним Судом враховано, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року), а тому суд не вважає за необхідне надавати детальну відповідь на кожний довід касаційної скарги.