266/6293/18 Про поділ спільного майна подружжя - 27.01.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Баркова В. М., Принцевської В. П.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 29 вересня 1988 року вона уклала шлюб із ОСОБА_2 . Під час шлюбу за спільні кошти зведено будинок АДРЕСА_1, який згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно зареєстрований на ім`я відповідача. Вважає будинок спільною сумісною власністю подружжя, в яку вона на рівних правах вкладала матеріальні кошти та власну працю.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила розділити спільне майно подружжя та визнати на нею право власності на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1, судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 жодними доказами не доведено її участі у витратах на будівництво спірного будинку, з наданих доказів вбачається, що витрати на зведення будинку ніс відповідач. Оформлення правовстановлюючих документів на ім`я ОСОБА_3 також дає підстави для висновку, що спірний будинок був зведений, прийнятий до експлуатації особисто відповідачем.

Постановою Донецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову; визнано за ОСОБА_1 (право власності на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 ; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є передчасними, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована, а сам по собі факт оформлення дозвільних документів та реєстрація права власності на нерухоме майно не є беззаперечними доказами набуття майна в шлюбі за рахунок особистих коштів.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновків про задоволення позову. Так, апеляційним судом порушено норми процесуального права, зокрема, у розгляді справи приймали участь судді, яким було заявлено обгрунтований відвід; апеляційний суд не почав розглядати справу спочатку (після заміни судді, яка перебувала у відпустці), а продовжив її розгляд з тієї стадії на якій був закінчений розгляд справи 04 квітня 2019 року; у розгляді справи брав участь суддя Барков В. М., який раніше розглядав заяву про відвід складу суддів; апеляційний суд безпідставно долучив до матеріалів справи докази, подані позивачем 04 квітня 2019 року. Також апеляційним судом не встановлено джерело походження коштів сторін, за рахунок яких побудовано спірний будинок; зазначає, що у справі не доведено участь (фінансова та трудова) позивача у будівництві спірного будинку.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 29 вересня 1988 року уклали шлюб, який було зареєстровано палацом одружень Донецької області у м.Жданові (Маріуполь), актовий запис №3649.

Неповнолітніх дітей від шлюбу не мають.

Власником житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 171,6 кв.м, житловою площею 93,5 кв.м євідповідач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 09 квітня 2008 року Маріупольською міською радою на підставі рішення колегії Приморської райадміністрації від 23 квітня 2003 року №72/5, яке зареєстровано в БТІ за №22848339.

Будівництво житлового будинку було розпочато у 1993 році, завершено у 1996 році, що підтверджується актом прийняття домовласності, затвердженого рішенням Приморської районної адміністрації від 23 квітня 2003 року №72/5.

Згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку від 12 листопада 2009 року (серія ЯЕ №746755), виданого на підставі рішення Маріупольської міської рад №5/31-5326 від 14 квітня 2009 року, право власності на земельну ділянку площею 0,0696 га, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, належить ОСОБА_5 І.

Установлено,що ОСОБА_1 працювала з 1969 року по 2013 рік, має загальний страховий стаж понад 45 років, перебуває на обліку в Маріупольському ПФУ Донецької області і з 1995 року отримує пенсію за віком.

Згідно довідок про склад сім`ї, домової книги сім`я ОСОБА_6 у складі: чоловік ОСОБА_2, дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, перебували на квартирному обліку.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 серпня 2013 року ОСОБА_1 отримала у спадщину 1/2частину будинку АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 22 КпШС УРСР, який діяв на момент будівництва спірного будинку, майно нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Статтею 60 СК України, в редакції яка діяла на момент реєстрації права власності на будинок, визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).

Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що відповідач використовував особисті кошти для будівництва спірного буднику суд касаційної інстанції відхиляє.У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована. Факт поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя, зокрема, на побудований у період шлюбу житловий будинок за спільні кошти подружжя, відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи не спростував.

Сам по собі факт оформлення дозвільних документів та реєстрація права власності на нерухоме майно не є беззаперечними доказами набуття майна в шлюбі за рахунок особистих коштів.

Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Враховуючи наведене, оцінивши зібрані докази та дослідивши обставини, щодо яких виник спір, колегія суддів дійшла висновку, що будинок АДРЕСА_1 набутий сторонами під час шлюбу, джерелом набуття є спільні сумісні кошти, оскільки презумпція спільності майна подружжя не спростована, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частинах.

Щодо посилання у касаційній скарзі на те, що позивачем було надано докази у справі у суді апеляційної інстанції без належного обгрунтування неможливості такого подання їх в суді першої інстанції.

Відповідно до положень частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEERB.V. v. THENETHERLANDS, № 14448/88, 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Позивачем не було наведено виняткових обставин, які б унеможливлювали подання нею доказів до суду першої інстанції, проте, виходячи з пріоритетності принципу "процесуальної рівності сторін", та враховуючи їх значення для правильності вирішення справи, апеляційним судом було прийнято до розгляду додатково надані докази ОСОБА_1 щодо її страхового стажу, місця реєстрації сім`ї та отриманої спадщини.

У касаційній скарзі, відповідач посилається на те, що апеляційний суд не почав розглядати справу спочатку (після заміни судді, яка перебувала у відпустці), а продовжив її розгляд з тієї стадії на якій був закінчений розгляд справи 04 квітня 2019 року, чим порушив норми процесуального права.

Відповідно до частини дванадцятої статті 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим кодексом.

Судове засідання як процесуальна форма розгляду справи судом апеляційної інстанції складається з декількох частин, а саме: 1) підготовчої; 2) розгляду справи по суті; 3) судових дебатів; 4) ухвалення та проголошення рішення суду. Зазначені етапи судового засідання, кожен з яких має своє завдання, складаються з певних процесуальних дій апеляційного суду та інших осіб, які беруть участь у справі, мають відповідний зміст, перебувають в тісному зв`язку з іншими і становлять у сукупності єдиний процес. Зміст їх полягає в нижченаведеному.

Підготовча частина судового засідання - це така частина, від належного проведення якої залежить ефективність всього судового засідання у справі. Зокрема, у підготовчій частині перед судовою колегією апеляційного суду стоїть завдання з`ясувати, чи може бути розглянута справа: 1) за цього складу суду; 2) за цієї явки учасників процесу; 3) за наявності зібраних доказів у справі. З цією метою у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься, роз`яснює сторонам їх процесуальні права тощо.

Після завершення підготовчої частини судового засідання апеляційної інстанції колегія суддів апеляційного суду переходить до другої його частини - розгляду справи по суті. Розгляд справи по суті - це основна, центральна частина судового засідання апеляційної інстанції, в якій колегія суддів апеляційного суду з`ясовує фактичні обставини справи. Вона розпочинається доповіддю головуючого про: 1) зміст рішення (ухвали), яке оскаржено; 2) доводи апеляційної скарги; 3) межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Судові дебати (промова) - це наступна частина судового засідання апеляційного суду. В ній особами, які беруть участь у справі, та їх представниками підбивається підсумок проведеного дослідження обставин справи та належних у справі доказів.

Ухвалення та проголошення судового рішення - заключна частина судового засідання, в якій колегія суддів апеляційного суду перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, ухвалює своє рішення (постановляє ухвалу) та оголошує його.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року року № 615 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судової справи" було призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв`язку з відпусткою судді Биліної Т. І. Того ж дня суддю Биліну Т. І. замінено на суддю Баркова В.М. (а. с. 206, 207). Згідно з протоколом судового засідання від 25 квітня 2019 року розгляд цієї справи після заміни судді розпочався з підготовчої частини розгляду справи (15:04:09), потім справа розглядалася по суті (15:10:52), проведено судові дебати (16:02:28) і суд ухвалив та проголосив рішення суду. Тобто після заміни судді справа апеляційним судом розглянута спочатку, і тому посилання відповідача у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом вимог частин 11-12 другої статті 33 ЦПК України є безпідставними.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року зупинено виконання постанови Донецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року.

З урахуванням того, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія поновлює виконання постанови Донецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року.