484/1647/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 23.01.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 грудня 2016 року у складі судді Літвіненко Т. Я. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2017 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Довжук Т. С., Колосовського С. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 червня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ NKР0GA0000000111, відповідно до якого відповідачка отримала строком до 27 травня 2021 року кредит в сумі 27 052,04 доларів США зі сплатою 15 % річних.

Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконує, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 21 квітня 2016 року становить 1 271,34 доларів США, та складається з: заборгованості по комісії в сумі 1 066,32 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі

135,11 доларів США, штрафу (фіксована частина) в сумі 9,84 доларів США, штрафу (процентна складова) в сумі 60,07 доларів США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із відсутності підстав для задоволення позову за наявності судового рішення, яким визнано дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахування комісії за резервування ресурсів на дострокове погашення кредиту в сумі

1 099,06 доларів США за кредитним договором від 27 червня 2008 року

№ NKР0GA0000000111 протиправними та визнано споживчий кредит за вказаним договором в сумі 1 099,06 доларів США погашеним ОСОБА_1 .

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" відхилено.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від

27 грудня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

20 березня 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання судів першої та апеляційної інстанції на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада

2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій щодо нарахування комісії за резервування ресурсів за дострокове погашення кредиту протиправними та визнання виконаним зобов?язання по кредитному договору від 27 червня 2008 року

№ KPOGA0000000111 є передчасним, оскільки банком вказані судові рішення оскаржені в касаційному порядку.

Банк вправі нараховувати винагороду за резервування ресурсів в порядку, що встановлені договором.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

У липні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 червня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір

№ NKР0GA0000000111, відповідно до умов якого, позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 27 052,04 доларів США на споживчі цілі, а остання зобов`язалась повертати кредит згідно порядку та в строки, встановлені вказаним кредитним договором.

Згідно розрахунку, станом на 21 квітня 2016 року відповідач має перед позивачем заборгованість на загальну суму 1 271,34 доларів США, до якої входять заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі

1 066,32 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 135,11 доларів США, штрафи: 9,84 доларів США (фіксована частина) та 60,07 доларів США (процентна складова).

30 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій банку протиправними (справа

№ 484/1133/16-ц).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року по цивільній справі № 484/1133/16-ц позов задоволено.

Визнано дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахування комісії за резервування ресурсів на дострокове погашення кредиту в сумі 1 099,06 доларів США за кредитним договором № NKР0GA0000000111 від 27 червня 2008 року протиправними та визнано споживчий кредит за вказаним договором в сумі 1 099,06 доларів США погашеним ОСОБА_1 .

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада

2016 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", по вищевказаній справі, відхилено, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року залишене без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року по цивільній справі

№ 484/1133/16-ц (провадження № 61-1564св18) касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від

28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від

09 листопада 2016 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій протиправними відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із відсутності підстав для задоволення позову за наявності рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року по цивільній справі № 484/1133/16-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року, та яким визнано дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахування комісії за резервування ресурсів на дострокове погашення кредиту в сумі

1 099,06 доларів США за кредитним договором від 27 червня 2008 року

Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) , яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів" доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої

статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 ЗаконуУкраїни "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України (435-15) зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено номативно-правовими актами.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що положення кредитного договору від 27 червня 2008 року № NKP0GA0000000111 про сплату позичальником на користь банку винагороди за резервування ресурсівне відповідає вимогам закону, оскільки вказаний платіж є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Таким чином, позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав і до задоволення не підлягають.

Такий правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційногоцивільного суду, викладеному у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження

№ 61-8862сво18).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості по комісії за користування кредитом, також не підлягають задоволенню позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені та штрафів, які нараховані на заборгованість по комісії.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 грудня 2016 року та ухвала апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2017 року підлягають зміні в мотивувальних частинах з підстав, зазначених у цій постанові.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун
	В. П. Курило