472/1281/17 Про визнання наказів незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - 23.01.2020 Прийняття

ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), третя особа - Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області (далі - Веселинівська РДА Миколаївської області), про визнання наказів незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що наказом

ГУ Держгеокадастру від 22 серпня 2016 року йому надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, на підставі якого ним замовлено та розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність із земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га ріллі з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Наказом ГУ Держгеокадастру від 18 липня 2017 року затверджено проект землеустрою і йому надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4821780600:03:000:0637. Проте державним реєстратором відмовлено в реєстрації за ним права власності на спірну земельну ділянку у зв`язку з реєстрацією такого права за ОСОБА_2 . Вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою та наказ про затвердження документації та надання відповідачу у власність прийняті з порушенням процедури відведення новоствореної земельної ділянки, формування та передання у власність, порушують його права.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру

від 15 квітня 2017 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наказ від 17 червня 2017 року про затвердження проекту землеустрою і надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:03:000:0637 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що наказом ГУ Держгеокадастру

від 15 квітня 2017 року йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, а наступним наказом від 17 червня 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району кадастровий номер 4821780600:03:000:0637. На підставі вказаного наказу, 26 червня 2017 року він зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку. Вважає, що оспорювані позивачем накази не стосуються безпосередньо ОСОБА_1, оскільки у останнього не виникало прав щодо земельної ділянки за кадастровим номером 4821780600:03:000:0637, взагалі його право на отримання земельної ділянки не порушено, але наказ ГУ Держгеокадастру від 18 липня 2017 року, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:03:000:0635 у власність ОСОБА_1 не відповідає вимогам земельного законодавства і порушує його право власності на земельну ділянку.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 18 липня 2017 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:03:000:0637 та надання її у власність ОСОБА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області

від 25 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 04 травня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними та скасовані накази ГУ Держгеокадастру від 15 квітня 2017 року та від 17 червня 2017 року, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:03:000:0637.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що порядок надання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, не передбачає його проведення спочатку у разі, якщо на одну й ту ж саму земельну ділянку претендують кілька осіб - заявників і щодо однієї з них, яка звернулася раніше й на момент звернення не мала конкурентів, вже прийнято рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. На момент звернення ОСОБА_2 із заявою про надання йому спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вже був виданий наказ

від 22 серпня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Видача більш пізнього наказу від 15 квітня 2017 року щодо надання дозволу на розроблення документації ОСОБА_2 . ГУ Держгеокадастру порушило право ОСОБА_3 на отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації.ГУ Держгеокадастру, видаючи наказ

від 15 квітня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2, порушило перш за все принцип забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, оскільки, надало дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення однієї земельної ділянки двом особам. Дії ГУ Держгеокадастру вказують на його невизначеність та різну цілеспрямованість із питання передачі у власність у межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району, що породжує невпевненість у тому, що існуюче становище особи не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення органом державної влади, а "гарантія стабільності суспільних відносин" між органами державної влади і громадянами повністю нівелюється.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів його звернення з вказаного питання із заявою до Державного кадастрового реєстратора. Ним наданий лише витяг отриманий у порядку користування відомостями Державного земельного кадастру про надання відомостей у формі витягу про об`єкт Державного земельного кадастру, зокрема земельної ділянки, сформованої на підставі документації

ОСОБА_1 . Державним кадастровим реєстратором усупереч положенню зазначеному у пункті 2 абзацу 13 частини сьомої статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" надано відомості щодо земельної ділянки, сформованої на підставі документації ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в законодавстві відсутня така підстава відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, як надання дозволу на розробку документації із землеустрою іншій особі. Крім того, він не знав і не міг знати про наявність іншої особи (позивача за первісним позовом), що зацікавлений в отриманні у власність земельної ділянки, щодо якої ним вчинялись юридично-значимі дії з метою отримання такої земельної ділянки у власність, тому він діяв добросовісно, у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Важливим моментом є те, що факт державної реєстрації земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у Державному земельному кадастрі не перебуває у жорсткій кореляції з обов`язковою реєстрацією права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому говорити про "законні очікування" в контексті обставин справи є недоцільним.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено дію рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення розташованих у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.

При цьому ОСОБА_1 до своєї заяви надав схему розташування бажаної земельної ділянки.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 14 вересня 2016 року позивачу надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення розташованої у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, орієнтовним розміром земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

За замовленням ОСОБА_1 . ТОВ "Спеціалізоване підприємство "Геокадастр" (далі - ТОВ "СП "Геокадастр") виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 27 вересня 2016 року.

24 лютого 2017 року проект землеустрою погоджений Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру.

21 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру із заявою про реєстрацію земельної ділянки. Державний кадастровий реєстратор, перевіривши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробленої ТОВ "СП "Геокадастр", вимогам законодавства, 21 березня 2017 року здійснив державну реєстрацію земельної ділянки, присвоїв їй кадастровий номер 4821780600:03:000:0637.

Крім того, 06 березня 2017 року до ГУ Держгеокадастру звернувся

ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 15 квітня 2017 року надано

ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 17 червня 2017 року погоджено

ОСОБА_2 проект землеустрою та надано право власності на спірну земельну ділянку.

26 червня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку загальною площею 2,00 га (кадастровий номер 4821780600:03:000:0637) для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

17 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою про затвердження проекту та відведення земельної ділянки у власність.

Наказом від 18 липня 2017 року ГУ Держгеокадастру затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надало у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, у тому числі ріллі площею 2,00 га (кадастровий номер 4821780600:03:000:0637) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора для реєстрації права власності на цю земельну ділянку. Проте 31 липня 2017 року у проведенні державної реєстрації права власності йому відмовлено, оскільки відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за іншим суб`єктом права.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

За змістом статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних норм, убачається, що Держгеокадастр за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії, а саме: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати мотивовану відмову у його наданні, з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

Згідно з Інструкцією "Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 року № 376, межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово-картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Згідно з пунктами 45, 47, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), із метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку державними кадастровими реєстраторами виготовляється викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7.

Відповідно до пункту 183 Порядку викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру в одному примірнику, який надається заявникові після підписання Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування та засвідчення його підпису власною печаткою, а у разі, коли викопіювання надається в електронній формі, - посвідчення його власним цифровим підписом.

Порядок погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з пунктом 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) та цього Порядку.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Порядок проведення державної реєстрації земельної ділянки також визначено пунктами 107-114 Порядку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 109 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Для здійснення державної реєстрації земельної ділянки кадастровому реєстратору подаються згідно з пунктом 110 Порядку: 1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22;

2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); 3) електронний документ.

Відповідно до пункту 111 Порядку державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом

14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє:

1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку; 2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або приймає рішення про відмову в державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-83 Порядку.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

За положеннями статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Установивши, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, орієнтовним розміром 2,00 га, за заявою ОСОБА_1 вже сформована згідно з проектом, розробленим 27 вересня 2016 року

ТОВ "СП "Геокадастр", відкрито Поземельну книгу (датою відкриття якої є державна реєстрація земельної ділянки в державному земельному кадастрі), їй присвоєно кадастровий номер 4821780600:03:000:0637 (що є номером поземельної книги), подальше формування земельної ділянки можливе лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1, оскільки

ГУ Держгеокадастру не мало правових підстав для надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже була сформованою за заявою ОСОБА_1 .

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильним та обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність належної перевірки, формальний підхід до розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його погодження створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури надання дозволу на виготовлення документації землеустрою, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами у користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою, а отже, з метою захисту порушених прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку сформована за його заявою та поданими документами, правильними є висновки про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру та державної реєстрації права власності

ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:03:000:0637, оскільки надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18), від 11 вересня 2019 року у справі

№ 472/1284/17 (провадження № 61-39982св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 472/659/17 (провадження № 61-39640св18).

ГУ Держгеокадастру всупереч застереженням, які містяться у частині сьомій статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_2, яке надійшло пізніше, не пересвідчилось у відповідності розташування об`єкта вимогам законодавства та не врахувало вимог норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України (254к/96-ВР) щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 21 березня 2017 року проекту землеустрою за заявою ОСОБА_1, тобто на те, що здійснено формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами за відповідною фізичною особою (стаття 791 ЗК України, стаття 50 Закону України "Про землеустрій"),

ГУ Держгеокадастру всупереч наданим йому повноважень не ухвалило рішення, за наявності для тогозаконних підстав, про відмову в затвердженні проекту землеустрою за зверненням ОСОБА_2, чим суттєво порушило права першого заявника на отримання у власність земельної ділянки.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають аксіомі цивільного судочинства "Аequum et bonum est lex legum" -"Справедливість і благо є закон законів".

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на захист "правомірних очікувань" щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку, в межах дозволу та проекту землеустрою, оскільки він вчинив юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї: отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, розробив такий проект, за його заявою сформовано земельну ділянку (проведено реєстрацію у державному кадастрі земельних ділянок, присвоєно кадастровий номер), у зв`язку із чим, він мав законні сподівання та правомірні очікування на закінчення процедури отримання у власність земельної ділянки, яка залежить від правомірної поведінки уповноваженого державного органу.

Твердження заявника про те, що право ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації ніким не обмежено і не порушено, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом майнового права на отримання конкретно визначеної земельної ділянки з її індивідуальними лінійними параметрами, що були визначені за його заявою, ним дотримано визначену законодавством процедуру отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 23 липня 2018 року було зупинено дію рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного провадження у справі, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судових рішень, тому дія рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року підлягає поновленню.