Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю:

представника позивача Дерманської К.О.,

представника відповідача Шавла Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропроінвест 08 до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року,-

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агропроінвест 08 (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 13.01.2016 року:

- № 0000012200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додатну вартість (ПДВ) на загальну суму 212 451,36 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 141 634,24 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 70 817,12 грн.;

- № 0000022200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму 1 831 664,00 грн.;

- № 0000032200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 794 010,23 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 397 005,12 грн.;

- № 0000042200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 034 352,50 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 1 356 235,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 678 117,50 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та правильності нарахування, утримання та перерахування до бюджету єдиного соціального внеску за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2015 року № 795/08-06-22/35834331 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги, зокрема, пп.14.1.228, п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.2 ст. 44, пп.134.4.1 п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.2, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1, п.137.4, ст.137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138, п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1 п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело заниження податку на прибуток на загальну суму 1 356 235,00 грн. та ПДВ на загальну суму 141 634,24 грн., а також завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту, на загальну суму 1 879 410,69 грн. та завищено суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на суму 794 010,23 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції між Товариством та його контрагентами ТОВ Проектстройсервіс, ТОВ Запоріж-буд-монтаж, ТОВ НПК Інженер, ТОВ Укрпромвентиляція, ТОВ ЛТД Белпі, ТОВ Руна Інжиніринг, ТОВ Діамант-Буд не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки вказані контрагенти не мають достатніх трудових та матеріальних ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності. Також за висновками перевірки позивачем безоплатно надано ТОВ МПК ЛТД готову продукцію на загальну суму 5 092 501,32 грн. та не отримано від вказаного контрагента компенсації вартості продукції на загальну суму 1 231 126,36 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік. Такі висновки зроблено за результатами складання балансу перерахунку сировини та виробленої продукції і відходів згідно з ДСТУ з врахуванням втрат сировини із втратою вологи в процесі виробництва.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до пп. 134.1.1 п .134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг (п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України).

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень від 13.01.2016 року № 0000042200, в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 138 252,98 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 569 126,49 грн., та податкового повідомлення - рішення від 13.01.2016 року № 0000022200, в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 276 800,59 грн., стали висновки контролюючого органу, що позивачем безоплатно надано ТОВ М'ясопереробний комплекс ЛТД (ТОВ МПК ЛТД) готову продукцію на загальну суму 5 092 501,32 грн. та не отримано від контрагента компенсації вартості продукції на загальну суму 1 231 126,36 грн. Такі висновки зроблено за результатами складання балансу перерахунку сировини та виробленої продукції і відходів згідно з ДСТУ з врахуванням втрат сировини із втратою вологи в процесі виробництва.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ МПК ЛТД було укладено договір на переробку давальницької сировини від 01.08.2014 року № М529, за умовами якого позивач на замовлення контрагента переробляє насіння соняшника та боби сої в олію соняшникову нерафіновану, макуху соняшникову, шрот соняшниковий, олію соєву, шрот соєвий. Сировина, що поставляється замовником, з якої повинна виготовлятися продукція, підлягає сушінню та очищенню для закладки в елеватор і переробці давальницької сировини (п.1.5 договору).

Якість сировини повинна відповідати ДСТУ 4694:2006 Соняшник. Олійна сировина. Технічні умови, ДСТУ - 4964 Соя. Технічні умови (п 2.2 договору).

Відповідно до п. 5.3 ДСТУ 4694:2006 Соняшник. Олійна сировина. Технічні умови, затверджених наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики Про затвердження національних стандартів, змін до національного та міждержавного стандартів та скасування нормативних документів № 319 від 07.11.2006, обмежувальні норми для соняшнику, який постачають встановлені на рівні: вологість не менше ніж 6% та не більше ніж 8 %, а п 5.1 ДСТУ 4964:2008 Соя. Технічні умови, затверджених наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики Про затвердження національного стандарту, зміни до національного стандарту та внесення змін до деяких наказів Держспоживстандарту № 496 від 30.12.2009, встановлено вимоги до постачального насіння сої, вологість якого не повинна перевищувати 12 %.

Як встановлено судами попередніх інстанцій розрахунок обсягів продукції та відходів, що були отриманні в результаті переробки давальницької сировини, здійснювався контролюючим органом з урахуванням максимального відсоткового показника вологості сировини та відходів передбаченого ДСТУ, що фактично не відповідає реальним обставинам господарської діяльності Товариства, адже згідно з виробничо-технічними звітами з переробки насіння соняшника, актів на очищення, сушіння зерна, насіння олійних культур і трав вологість сировини коливалась від 5,9% до 7,7 %, а сої - 9,4 % - 10,8%.

Натомість контролюючий орган, всупереч вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав будь - яких належних доказів обґрунтованості здійсненого ним розрахунку обсягів продукції та відходів з урахуванням максимальних показників ДСТУ.

Крім того, суди правомірно зазначили, що контролюючим органом також не було враховано і ту обставину, що продукція, яка поставлялась ТОВ МПК ЛТД на переробку, підлягала попередній обробці перед переробкою, що також знижувало її загальну вагу.

Правомірно суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи відповідача щодо передання Товариством виробленої продукції більше, ніж можливо переробити з поставленої замовником сировини, оскільки така передача могла відбутись лише за рахунок продукції власного виробництва, проте контролюючим органом не доведено, що позивачем у періоді, що перевірявся, здійснювалися господарські операції щодо придбання сировини для використання у власній дійсності чи з метою реалізації.

Отже, враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що твердження контролюючого органу про безоплатну передачу контрагенту ТОВ МПК ЛТД 1306,467 тон готової продукції та сировини на загальну суму 5 092 501,32 грн., а також неотримання компенсації вартості 410,403 тон соняшника, є необґрунтованими, а відповідно оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 13.01.2016 року № 0000042200, в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 138 252,98 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 569 126,49грн., та № 0000022200, в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 276 800,59 грн. є безпідставно прийнятими.

Проте, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення контролюючим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, а також зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ та бюджетного відшкодування за результатами господарських операції позивача з ТОВ Проектстройсервіс, ТОВ Запоріж-буд-монтаж, ТОВ НПК Інженер, ТОВ Укрпромвентиляція, ТОВ ЛТД Белпі, ТОВ Руна Інжиніринг, ТОВ Діамант-Буд.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та ТОВ Проектстройсервіс, ТОВ Запоріж-буд-монтаж, ТОВ НПК Інженер, ТОВ Укрпромвентиляція, ТОВ ЛТД Белпі, ТОВ Руна Інжиніринг, ТОВ Діамант-Буд укладено договори генерального підряду та підряду на виконання робіт по ремонту та реконструкції заводу під переробку олійних культур, виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт, робіт з ремонту колодязів, ремонту пилоосадних камер, кладки стін, теплоізоляції трубопроводів, вентиляції приміщень та інших ремонтних і будівельних робіт, а також укладено договір поставки будівельних матеріалів, вентиляційного обладнання та комплектуючих.

На підтвердження фактичного виконання вказаних договорів позивачем до суду надано копії первинних документів: договори, податкові та видаткові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати КБ-3, товарно - транспортні накладні, платіжні доручення, повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, декларації про початок будівельних робіт, накази про введення в експлуатацію основних засобів, про списання основних засобів, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів.

На підставі вказаних первинних документів суди попередніх інстанцій дійшли висновку про фактичне здійснення господарських операцій та про правомірність формування позивачем витрат, віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні послуг (товару) до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Проте, за змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, а також специфіку договорів підряду (генерального підряду), укладених між позивачем та його контрагентами, суди попередніх інстанцій роблячи висновок про реальність проведених господарських операцій в межах таких договорів не повинні були обмежитись лише наявністю первинних документів, судам слід також було перевірити посилання контролюючого органу на відсутність необхідних трудових та матеріально - технічних ресурсів у контрагентів для проведення відповідних робіт, а отже фактично дослідити матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні та технологічні можливості контрагентів щодо можливості виконання договірних зобов'язань, залучення ними з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення ними витрат, пов'язаних із таким залученням, встановити за яких обставин і в який спосіб було налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентами, встановити безпосередніх виконавців, допитати відповідних осіб як свідків.

Крім того, необхідно також було встановити подальше використання позивачем придбаних робіт (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог Товариства щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.01.2016 року № 0000012200 та № 0000032200 в повному обсязі та № 0000022200 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 602 610,10 грн. та № 0000042200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 217 982,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 108 991,01 грн. вказаним вимогам не відповідають.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі № 808/335/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області від 13.01.2016 року № 0000012200, № 0000032200, № 0000022200 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 602 610,10 грн. та № 0000042200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 217 982,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 108 991,01 грн. та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та в частині направлення справи на новий розгляд оскарженню не підлягає, в частині залишення без змін - може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 10.11.2017 року.