317/3602/18 Про стягнення заборгованості за встановленим кредитним лімітом на платіжній картці - 22.01.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року у складі судді Мінгазова Р. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Крилової О. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк" або Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву від 06 серпня 2012 року та отримала кредит у розмірі 2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36,0 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Зазначає, що позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також інших витрат відповідно до умов договору. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 31 серпня 2018 року має заборгованість у розмірі 113 206,34 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 113 206,34 грн за кредитним договором від 06 серпня 2012 року, яка складається з: 1 983,56 грн - заборгованість за кредитом; 111 222,78 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом з 06 серпня 2012 року по 31 березня 2018 року, та судові витрати в розмірі 1 762,00 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із пропуском позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції, дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

У касаційній скарзі заявник вказує, що згідно з довідкою про картки клієнта відповідач отримала кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до останнього дня місяця 06.2016 року, тобто до 30 червня 2016 року, і посилається на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 19 березня 2014 року провадження № 6-14цс14 з висновком про те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), тобто з 30 червня 2016 року. Банком подано позовну заяву до суду у жовтні 2018 року, тобто в межах позовної давності. Суди не звернули уваги на строк дії картки та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Банку.

Також відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій проігнорована усталена судова практика, зокрема не взято до уваги постанови Верховного Суду за аналогічними справами від 01 березня 2018 року у справі № 591/8058/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 743/150/17, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики.

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", у якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів, в тому числі зазначає з посиланням на підпункт 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг Банка, що з 27 жовтня 2013 року у Банка настало право на повернення всієї суми кредиту та інших нарахованих на цю дату складових, тому трирічна позовна давність для звернення до суду з позовом сплинула 27 жовтня 2016 року, а з позовом Банк звернувся до суду в жовтні 2018 року. Також просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (щодо Умов та Правил надання банківських послуг у Банку).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюАТ КБ "ПриватБанк" у малозначній справі, зважаючи на посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги постанову Верховного Суду України від 19 березня 2014 року провадження № 6-14цс14 та постанову Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 591/8058/15-ц, в яких суди касаційної інстанції висловили позицію щодо початку обрахунку позовної давності з останнього дня строку дії кредитного договору, який відповідає строку дії платіжної картки, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики, які є істотними та підлягають перевірці за матеріалами справи, оскільки свідчать про те, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики у питанні застосування позовної даності;витребувано матеріали справи із Запорізького районного суду Запорізької області та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що АТ КБ "ПриватБанк" є правонаступником прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", у зв`язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року № 519 змінено тип та найменування позивача з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", проведено державну реєстрацію вказаних змін.

Згідно з умовами укладеного кредитного договору від 06 серпня 2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Відповідачем частково були сплачені грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, іншими витратами відповідно до умов договору, однак у порушення умов кредитного договору відповідач не виконав зобов`язання за вказаним договором у повному обсязі.

Згідно з наданим позивачем розрахунком розмір заборгованості відповідача станом на 31 серпня 2018 року становить: 1 983,56 грн - заборгованість за кредитом, 111 222,78 грн - заборгованість за процентами за період з 06 серпня 2012 року по 31 березня 2018 року.

При нарахуванні процентів за кредитом Банком застосовувалась формула розрахунку відсотків за кредитом у подвійному розмірі, з посиланням на те, що з квітня 2014 року на підставі наказу Банку від 02 квітня 2014 року проценти за користування простроченим кредитом нараховуються Банком у подвійному розмірі на всю суму заборгованості, включаючи тіло кредиту, раніше нараховані проценти та санкції.

До суду Банк звернувся із позовом до відповідача у жовтні 2018 року.

Також судами попередніх інстанцій досліджені визнані складовою частиною кредитного договору між Банком та ОСОБА_1 від 06 серпня 2012 року Умови та Правила надання банківських послуг Банка, витяг з яких міститься в матеріалах справи, з посиланням при ухваленні оскаржуваних рішень на їх окремі положення.

Нормативно-правове обґрунтування та висновки Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржені судові рішення зазначеним вимогам не відповідають в повній мірі.

Щодо процентів за користування кредитом

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В анкеті-заяві позичальника від 06 серпня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник та не повернув) в розмірі 1 983,56 грн, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а саме: заборгованість за процентами за користування кредитом з 06 серпня 2012 року по 31 березня 2018 року в сумі 111 222,78 грн.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06 серпня 2012 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Банку, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та з Умов та Правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

До правовідносин сторін неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим Банком.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами наданий Банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався й на Тарифи Банку, однак таких, підписаних відповідачем, до позову не додав та матеріали справи не містять, а наданий Банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" відповідачем також не підписаний.

Отже, колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Банку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 серпня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Зазначене відповідає і правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Таким чином, необґрунтованим є нарахування позивачем процентів за користування кредитом у доданому до його позовної заяви розрахунку заборгованості із застосуванням ставок у розмірах 36,0 % річних, 30,0 %, 34,80 %, 43,20 % річних (для поточної чи простроченої заборгованості) чи 72,0 % річних (для простроченої заборгованості) із вимогою про їх стягнення з відповідача у загальній сумі 111 222,78 грн.

Зазначені вимоги позову щодо стягнення процентів не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача з їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 06 серпня 2012 року, оскільки Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови або Тарифи відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов`язання зі сплати винагороди або неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, отже витяги з непідписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів, викладених на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору від 06 серпня 2012 року.

Суди попередніх інстанцій повинні були звернути на це увагу, встановлюючи відповідність нормам ЦК України (435-15) розрахунку процентів за користування кредитом у загальній сумі 4 298,10 грн, наданого відповідачем у відзиві на позовну заяву для спростовування неправильних розрахунків Банка та підтвердження його необґрунтованості.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі доводів касаційної скарги у цій частині.

Щодо тіла кредиту

Незважаючи на викладене щодо витягів з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Умов та Правил надання банківських послуг у Банку, що містяться в матеріалах справи, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованість за тілом кредиту ОСОБА_2 складає 1 983,56 грн, що відповідачем не оспорюється та підтверджується матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із обґрунтованості позовних вимог (в частині стягнення тіла кредиту в сумі 1 983,56 грн та процентів у сумі 4 298,10 грн), однак у зв`язку із пропуском АТ КБ "ПриватБанк" позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, вважав за можливе застосувати наслідки спливу позовної давності, встановлені частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Матеріали справи містять підтвердження, що клієнт ОСОБА_1 згідно з кредитним договором від 06 серпня 2012 року отримала картку № НОМЕР_1 зі строком її дії до останнього дня 06.2016 року (а. с. 103, 161), що сторонами не заперечується.

Отже, сторони у справі, без визначення у письмовій формі умов щомісячного повернення кредиту частинами, домовились про строк та термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Тобто відповідач повинна була не пізніше 30 червня 2016 року повернути Банку отримані від нього кредитні кошти у повному обсязі.

З урахуванням зазначеного та за умови звернення позивача до суду із позовом у жовтні 2018 року (а. с. 1), позивачем не пропущена загальна трирічна позовна давність для звернення із позовом до суду щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, а судами попередніх інстанцій помилково обрахована дата початку перебігу позовної давності, починаючи з 30 березня 2013 року, а не з 01 липня 2016 року, що відповідає фактичним обставинам справи.

Зазначене призвело до неправильного застосування норм матеріального права щодо спливу позовної давності та безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог у сумі 1 983,56 грн.

Не знайшло підтвердження порушення судами правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року (провадження № 6-14цс14) (за якою відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору), оскільки у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій помилково застосовано Умови та Правила надання банківських послуг Банку до правовідносин сторін та фактичні обставини справи різняться (сторонами не обумовлено у письмовій формі термінів внесення чергового платежу). Верховний Суд також враховує викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) правові висновки Великої Палати Верховного Суду, підстав для відступлення від яких, враховуючи обставини справи, що розглядається, у Верховного Суду немає.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права (статей 634, 1055, 1056-1 ЦК України щодо процентів за користування кредитом та статей 256, 257, 261, 267 ЦК України щодо позовної давності), судові рішення першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у сумі 1 983,56 грн.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги (розмір задоволених позовних вимог складає 1,75 % від заявлених), у порядку частин першої-другої статті 141, підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню сплачений ним судовий збір, а саме: 30,84 грн - за подання позовної заяви; 46,25 грн - за подання апеляційної скарги; 61,67 грн - за подання касаційної скарги, а всього - 138,76 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (ідентифікаційний код 14360570) 1 983,56 гривень заборгованості за кредитом згідно з кредитним договором від 06 серпня 2012 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

головуючого -	Ступак О. В.,
суддів:	Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,	Олійник А. С., Яремка В. В.,

Головуючий	О. В. Ступак
Судді:	І. Ю. Гулейков
	А. С. Олійник
	Г. І. Усик
	В. В. Яремко