344/4568/14-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 22.01.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, у складі судді Татарінової О. А., від 04 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., від 27 травня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" мотивована тим, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 1657pv-07, укладеним 02 жовтня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та ОСОБА_1 на суму 99 000,00 дол. США зі сплатою 12 % річних (з подальшим зменшенням процентної ставки за кожен рік кредитування) та кінцевим терміном повернення 02 жовтня 2014 року, станом на 09 серпня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 272 625,71 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 2 173 099,53 грн, з якої: заборгованість зі сплати кредиту - 94 228,18 дол. США, що еквівалентно 751 092,82 грн; заборгованість зі сплати процентів - 44 284,36 дол. США, що еквівалентно 352 990,63 грн; пеня за прострочення сплати платежів за договором - 134 113,17 дол. США, що еквівалентно 1 069 016,08 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", з урахуванням збільшених позовних вимог, просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 22 328 905,33 грн, з якої: сума простроченої заборгованості за кредитом - 94 228,18 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 березня 2016 року становить 2 553 093,88 грн; сума простроченої заборгованості за процентами - 114 120,73 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 3 092 078,52 грн; пеню за прострочення заборгованості за кредитом та процентами у розмірі 16 683 732,87 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2019 року частково задоволено позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" суму заборгованості за кредитним договором № 1657pv-07 від 02 жовтня 2007 року: за тілом кредиту - 94 228,18 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 2 530 968,91 грн; суму заборгованості за процентами - 92 511,09 дол. США 09 центів, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 2 484 847,88 грн; пеню за прострочення заборгованості - 6 491 409, 14 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , остання має нести цивільно-правову відповідальність.

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", місцевий суд дійшов висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування, а тому банк має право вимагати від боржника сплати заборгованості за тілом кредиту, процентів та передбаченої договором неустойки лише за період з 02 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2014 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог банку. Доводи позивача про те, що банк мав право нараховувати проценти за користування кредитом до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У червні 2019 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи. Судом першої інстанції неправильно визначено суму загальної заборгованості, що підлягає до стягнення, безпідставно вказано, що банк не має права нараховувати проценти після закінчення строку кредитування.

Взявши до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), місцевий суд не врахував правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, яка стосується умов кредитного договору щодо нарахування процентів до дня фактичного погашення боргу за кредитом.

З цих же підстав заявником було подано клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

27 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 жовтня року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1657pv-07, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні ресурси у розмірі 99 000,00 дол. США для придбання автомобіля марки "MERСEDES-BENZ GL 320", зі сплатою 12 % річних протягом першого фактичного року кредитування та з подальшим зменшенням процентної ставки за кожен рік кредитування (пункти 4.1.1-4.1.7 договору) та кінцевим терміном повернення 02 жовтня 2014 року (т. 1, а.с. 7-10).

Відповідно до пункту 3.3 кредитного договору позичальник зобов`язався щомісячно у термін з 1 по 10 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами в розмірі 1 178,57 дол. США та нарахованими процентами, відповідно до графіку зниження розміру заборгованості (Додаток № 1, який є невід`ємною частиною договору). Останню сплату щомісячного платежу по погашенню позичкової заборгованості позичальник зобов`язується здійснити не пізніше 02 жовтня 2014 року.

Згідно із пунктом 4.1 кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту, за такими процентними ставками: 4.1.1 протягом першого фактичного року кредитування (з першого по дванадцятий місяць включно користування ресурсами, починаючи з дати укладення цього договору та закінчуючи 01 жовтня 2008 року) за процентною ставкою 12 процентів річних; 4.1.2 протягом другого фактичного року кредитування (з тринадцятого по двадцять четвертий місяць включно користування ресурсами, починаючи з 02 жовтня 2008 року та закінчуючи 01 жовтня 2009 року) за процентною ставкою 11,5 процентів річних; 4.1.3 протягом третього фактичного року кредитування (з двадцять п`ятого по тридцять шостий місяць включно користування ресурсами, починаючи з 02 жовтня 2009 року та закінчуючи 01 жовтня 2010 року) за процентною ставкою 11 процентів річних; 4.1.4 протягом четвертого фактичного року кредитування (з тридцять сьомого по сорок восьмий місяць включно користування ресурсами, починаючи з 02 жовтня 2010 року та закінчуючи 01 жовтня 2011 року) за процентною ставкою 10,5 процентів річних; 4.1.4 протягом п`ятого фактичного року кредитування (з сорок дев`ятого по шістдесятий місяць включно користування ресурсами, починаючи з 02 жовтня 2011 року та закінчуючи 01 жовтня 2012 року) за процентною ставкою 10 процентів річних; 4.1.4 протягом шостого фактичного року кредитування (з шістдесят третього по сімдесят другий місяць включно користування ресурсами, починаючи з 02 жовтня 2012 року та закінчуючи 01 жовтня 2013 року) за процентною ставкою 9,5 процентів річних; 4.1.7 протягом сьомого фактичного року кредитування (з сімдесят третього місяця користування ресурсами, починаючи з 02 жовтня 2013 року та закінчуючи кінцевою датою повернення кредитних ресурсів, зазначеною у пункті 3.2 цього договору) за процентною ставкою 9 процентів річних.

За пунктом 4.2 кредитного договору нарахування процентів проводиться за кожний день користування кредитними ресурсами за методом нарахування процентів.

Відповідно до пункту 3.4 кредитного договору позичальник уповноважив банк при настанні строків повернення кредиту та/або сплати процентів та/або комісійної винагороди передбачених пунктами 3.2, 3.3, 4.3, 4.4 або іншими пунктами договору, списувати необхідні суми, за умови їх наявності, з поточного чи іншого рахунку позичальника та зараховувати їх у рахунок погашення позичковою заборгованості та процентів. Зазначене є обов`язком банку та не звільняє позичальника від відповідальності за несвоєчасне виконання своїх грошових зобов`язань.

За пунктом 3.7 кредитного договору сторони домовилися, що суми, внесені позичальником у погашення поточної заборгованості направляються на виконання зобов`язань позичальника в наступній черговості: у першу чергу погашаються прострочені проценти за користування кредитними ресурсами; у другу чергу погашаються нараховані проценти за користування кредитними ресурсами, які не є простроченими; у третю чергу погашаються суми за основним боргом по кредиту; у четверту чергу погашається непрострочена заборгованість по кредитним ресурсам; у п`яту чергу погашається пеня за прострочення сплати щомісячних платежів по погашенню позичкової заборгованості, процентів за користування кредитними ресурсами та інших платежів за цим договором.

Відповідно до пункту 7.2 кредитного договору цей договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів (їх першої частини) та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Згідно із пунктом 7.3 кредитного договору цей договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. Всі зміни та доповнення до цього договору, за винятком випадку, передбаченого пунктом 4.6 цього договору, вносяться у письмовій формі шляхом укладення договорів про внесення змін і доповнень до цього договору. Такі зміни і доповнення додаються до цього договору та є його невід`ємною частиною.

ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування, що підтверджується її підписом в інформації про умови кредитування від 02 жовтня 2007 року.

За пунктом 5.1 кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором виступає застава автомобіля марки "MERSEDES-BENZ" моделі "GL 320", 2007 року випуску, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серія АТС № НОМЕР_1, виданого 1-м МРВ ДАІ м. Івано-Франківська 02 жовтня 2007 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 був укладений договір застави автомобіля, згідно якого ОСОБА_1 передала у заставу банку автомобіль марки "MERСEDES-BENZ", модель "GL 320", 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії АТС НОМЕР_1, виданого 1-м МРВ ДАІ м. Івано-Франківська 01.10.2007 року (т. 1, а.с. 11-12).

10 листопада 2008 року банк звернувся до відповідача з листом-повідомленням № 5439/02-02 з пропозицією сплатити суму заборгованості, яка виникла у зв`язку з непогашенням заборгованості за виданими кредитними ресурсами та нарахованою комісією у сумі 10 102,31 дол. США та 67 371,33 грн. (т.1, а.с. 13).

30 травня 2008 року між ОСОБА_1 та спільним українсько-нідерландським підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "Солтекс" було укладено договір прийняття солідарного обов`язку № 3 (т.1, а.с. 35).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору солідарний боржник зобов`язується частково відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань: по кредитному договору № 1657 pv-07 від 02 жовтня 2007 року, за яким кредитор надав боржнику в кредит грошові кошти у розмірі 99 000,00 дол. США, а боржник зобов`язався повернути зазначені грошові кошти разом з нарахованими процентами.

Згідно із пунктом 1.2 даний договір укладений з метою забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором, що виникли на підставі основного договору.

Пунктом 3.1 передбачено, що боржник та солідарний боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов`язання в обсягах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 2.2 солідарний боржник цим договором забезпечує виконання зобов`язання за основним договором у межах 10 000,00 дол. США.

Згідно із пунктом 4.1.1 при порушенні боржником зобов`язання перед кредитором за основним договором, солідарний боржник зобов`язаний виконати за боржника зобов`язання у п`ятиденний строк з дня отримання вимоги від кредитора або боржника.

Пунктом 4.1.4 передбачено, що після повного виконання зобов`язання за основним договором солідарним боржником до нього переходять права кредитора за основним договором в частині, сплаченій ним з боржника.

Місцевим судом при вирішенні спору не взято до уваги поданий боржником договір, оскільки банк не був стороною такого договору та не надавав згоду на його укладення.

Встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, останній платіж здійснила 29 серпня 2008 року.

Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених пунктами 3.2, 3.3, 3.5, 4.3, 4.4, 4.6 цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов`язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № 1657pv-07 від 02 жовтня 2007 року заборгованість відповідача за період з 02 жовтня 2007 року по 01 березня 2016 року становить 22 328 905,33 грн, з яких: сума простроченої заборгованості за основним боргом кредиту - 94 228,18 дол. США, що еквівалентно 2 553 093,88 грн; сума простроченої заборгованості за процентами - 114 120,73 дол. США, що еквівалентно 3 092 078,58 грн; сума пені за прострочення заборгованості за основним боргом та відсотками - 16 683 732,87 грн (т. 1, а.с. 188-194).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

За правилами статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Таким чином, місцевим судом правильно зазначено, що кредитор не може нараховувати проценти за кредитним договором після закінчення строку кредитування (після закінчення вказаної у кредитному договорі дати повного погашення кредиту). Однак при цьому не враховано, що банк звернувся з цим позовом до суду з питанням про дострокове стягнення заборгованості 22 серпня 2011 року, а тому місцевим судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зроблено неправильний висновок про те, що позивач має право вимагати від боржника сплати заборгованості за тілом кредиту, процентами та стягувати неустойку, передбачену договором, за період 02 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2014 року.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не скористалась правом на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. Касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій було подано ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а тому виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та правил розгляду касаційної скарги лише в межах доводів сторін, які звернулися із касаційною скаргою, рішення місцевого та апеляційного судів слід залишити без змін.

Висновки за результатами вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Разом із касаційною скаргою, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подано клопотання про передачу даної цивільної справи на розгляд Великої Палати.

Клопотання мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 у справі № 913/11/18, яка стосується умов кредитного договору щодо нарахування процентів до дня фактичного погашення боргу за кредитом і яка є відмінною від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Колегія суддів зауважує, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 грудня 2018 у справі № 913/11/18, стосуються інших правовідносин з іншими умовами кредитного договору щодо сплати процентів та припинення нарахування процентів, а тому не підлягають врахуванню при вирішенні даного спору.

Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 у справі № 444/9519/12.

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18 стосується інших фактичних обставин справи та інших умов кредитного договору, а отже не суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 у справі №444/9519/12, колегія суддів залишає без задоволення клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки підстави для здійснення такої передачі справи відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України відсутні.

Головуючий	В. С. Висоцька

Судді	А. І. Грушицький

	Є. В. Петров

	В. В. Сердюк

	І. М. Фаловська