2-1904/11 Про визнання права особистої власності на нежитлове приміщення - 22.01.2020 Прийняття

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 2-1904/11

провадження № 61-24480 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач -ОСОБА_3 ;

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3 на рішення Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року у складі судді Шестакової З. С. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 07 липня 1993 року по 07 березня 2007 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 .

За час шлюбу ними було придбано майно: автомобіль "Хюндай Н200", державний номерний знак НОМЕР_1, житловий будинок АДРЕСА_1 та 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_2 .

Зазначала, що автомобілем користувався ОСОБА_3, житловий будинок АДРЕСА_1 проданий ОСОБА_3 і отримані ним від реалізації кошти витрачені без надання їй належної частки. Організацією ремонту, обслуговування, закупівлею товару, оформленням усіх необхідних документів для роботи, реконструкцією 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_2 під магазин та їх узаконенням займалась вона самостійно.

Вважала, що вартість автомобіля складає 111 792 грн-122 400 грн, житлового будинку АДРЕСА_1 - 300 тис. грн, у зв`язку з чим, уточнивши позовні вимоги, просила суд поділити майно, відступивши від рівності часток, та визнати за нею право власності на нежитлове приміщення, площею 111,5 кв. м, в будинку АДРЕСА_2, вартістю 235 тис. грн, а за ОСОБА_3 - право власності на автомобіль "Хюндай Н200", державний номерний знак НОМЕР_1, та не проводити грошовий розподіл коштів за проданий житловий будинок АДРЕСА_1 .

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в останній редакції якого заперечував факти придбання у сумісну власність автомобіля "Хюндай Н200", державний номерний знак НОМЕР_1, та 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_2 по АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що саме він здійснив реконструкцію будівлі під магазин і рішенням суду за ним визнано право власності на останній, а ОСОБА_1 лише була його довіреною особою з оформлення документів щодо облаштування та ремонту, просив суд визнати за ним право його особистої власності на нежитлове приміщення магазину, площею 111,5 кв. м, у будинку АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на нежитлове вбудоване приміщення (літера "А-5") в будинку АДРЕСА_2, загальною площею 111,5 кв. м, яке складається з: приміщення, площею 28,1 кв. м, приміщення, площею 33,2 кв. м, приміщення, площею 13,1 кв. м, вбиральні, площею 1,4 кв. м, коридору площею 3,5 кв. м, кладової, площею 1,5 кв. м, приміщення, площею 26,8 кв. м, коридору площею 3,9 кв. м.

Залишено ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на автомобіль "Хюндай Н200", державний номерний знак НОМЕР_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції, на підставі наданих доказів, показань свідків, вважав доведеним той факт, що шлюбні відносини сторони припинили у листопаді-грудні 2005 року. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи за нею право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив із неможливості його розподілу на два окремі приміщення, а також того, що остання указане приміщення використовує для здійснення своєї підприємницької діяльності.

Відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права його особистої власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Додатковим рішенням Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року, додаткове рішення Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2014 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на вбудоване нежитлове приміщення магазину (літера "А-5") по АДРЕСА_2, загальною площею 111,5 кв. м, яке складається з приміщення, площею 28,1 кв. м, приміщення, площею 33,2 кв. м, приміщення, площею 13,1 кв. м, вбиральні, площею 1,4 кв. м, коридору, площею 3,5 кв. м, кладової, площею 1,5 кв. м, приміщення, площею 26,8 кв. м, коридору площею 3,9 кв. м.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 змінено в частині правового обґрунтуванні відмови.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року та додаткове рішення того ж суду від 06 червня 2014 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 та в частині розподілу судових витрат.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 55/100 частин нежитлового вбудованого приміщення "А-5" у будинку АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 45/100 частин нежитлового вбудованого приміщення "А-5" у будинку АДРЕСА_2 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині поділу автомобіля "Хюндай Н200", державний номерний знак НОМЕР_1, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки шлюбні відносини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 фактично припинені наприкінці 2005 року, то автомобіль "Хюндай Н200", державний номерний знак НОМЕР_1, придбаний ОСОБА_3 17 березня 2007 року, не може бути віднесено до майна, набутого подружжям під час шлюбу, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ вказаного автомобіля у якості об`єкта спільної сумісної власності подружжя суд відмовив на підставі частини першої статті 60 СК України. Придбаний ОСОБА_3 10 червня 2005 року житловий будинок АДРЕСА_1 фактично відноситься до майна, набутого ними як подружжям під час шлюбу. Разом з тим, у порушення вимог статті 65 СК України ОСОБА_3 здійснив 21 вересня 2007 року відчуження вказаного житлового будинку за 93 703 грн без згоди ОСОБА_1 та без передачі їй частки, вирученої від продажу грошової суми, а тому належна ОСОБА_5 частка у вирученій від продажу вказаного будинку грошовій сумі має бути врахована при поділі іншого майна, набутого подружжям під час шлюбу. Крім того, придбані ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2005 року 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_3, які після реконструкції стали нежитловим вбудованим приміщенням "А-5" у тому ж будинку, також фактично відносяться до майна, набутого ними як подружжям під час шлюбу, і за положеннями статті 70 СК України частки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вказаному об`єкті нерухомого майна є рівними. Враховуючи висновки судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 31 жовтня 2016 року, відповідно до яких 1/2 частина вартості відчуженого відповідачем житлового будинку АДРЕСА_1 у вартості нежитлового вбудованого приміщення "А-5" у будинку АДРЕСА_2 складає 5/100 частин, апеляційний суд визначив, що частка ОСОБА_1 у нежитловому вбудованому приміщенні "А-5" у будинку АДРЕСА_2 складає 55/100 частин, а частка ОСОБА_3 - 45/100 частин.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2017 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2-1904/11 із Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 у вказаній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи ОСОБА_1, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при розподілі майна подружжя не була встановлена дійсна ринкова вартість відчуженого відповідачем без її згоди житлового будинку по АДРЕСА_1, що в подальшому призвело до неправильного визначення часток у спільному майні подружжя та зменшення її частки у спільному майні. Апеляційним судом не враховано, що реконструкція та переобладнання нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 були проведені нею за її особисті кошти, будь-яких домовленостей та угод про спільну діяльність щодо поліпшення умов, переобладнання та реконструкції вказаного приміщення між нею та ОСОБА_3 не було. Зазначає, що у результаті вказаних дій відбулося збільшення площі вказаного нежитлового приміщення, що, на її думку, призвело до збільшення її частки у спільної майні подружжя. Вважає, що висновок судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи не відповідає вимогам Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) , оскільки експертом не вирішено усі поставлені питання, а у задоволенні її клопотання про проведення додаткової експертизи апеляційним судом необґрунтовано відмовлено. Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи з 29 грудня 2016 року на іншу дату у зв`язку з хворобою представника відповідача та не обґрунтував підстави скасування додаткового рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині поділу автомобіля "Хюндай Н200", державний номерний знак НОМЕР_1, не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи ОСОБА_3, який подав касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать вимогам статтей 237, 239, частини першої статті 244 ЦК України та обставинам, встановленим рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2009 року про те, що саме ОСОБА_3 у 2008 році за свої власні кошти провів переобладнання нежитлового приміщення під магазинпо АДРЕСА_2 у зв`язку з виробничою необхідністю та з метою поліпшення умов виробництва та комерційної діяльності. Суд дійшов хибного висновку, що правочини, вчинені ОСОБА_1 за довіреністю, щодо узаконення самовільно проведеного переобладнання вказаного нежитлового приміщення від його імені призвели до набуття ОСОБА_1 додаткових майнових прав на це майно, що призвело до безпідставного збільшення її частки у спільному майні подружжя. Зазначає, що документи, надані ОСОБА_1, на підтвердження здійснення саме нею переобладнання та реконструкція вказаного нежитлового приміщення, є недостовірними. Жодного доказу на підтвердження наявності у неї вказаного спірного приміщення у користуванні на законних підставах ОСОБА_1 суду не надала. Такожвважав, що суди безпідставно відмовили у задоволенні його зустрічного позову.

Відзиви на касаційні скарги не надійшли.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 07 липня 1993 року по 07 березня 2007 року сторони перебували у шлюбі (а.с. 4, т. 1).

Шлюбні відносини між сторонами фактично припинено у листопаді-грудні 2005 року.

Судами визначено обсяг спільно нажитого майна подружжя, наявного на час припинення ведення спільного господарства, яке є спільною сумісною власністю подружжя: житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 та 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_2, які після реконструкції стали нежитловим вбудованим приміщенням "А-5" у тому ж будинку.

За відомостями Нікопольського МРЕВ УДАІ УМВС України у Дніпропетровській області від 04 червня 2010 року автомобіль "Хюндай Н200", державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстровано за ОСОБА_3 17 березня 2007 року (а.с. 6, т. 1).

За відомостями КП "Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 27 травня 2010 року за ОСОБА_3 зареєстровано житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2005 року (а.с. 9, т. 1).

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 червня 2005 року ОСОБА_3 купив житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 92, 93, т. 6), який в подальшому продав за 93 703 грн, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 21 вересня 2007 року (а.с. 95, 96, т. 6).

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2005 року ВАТ "Нікопольбуд" продало ОСОБА_3 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_3, площею 109,0 кв. м, на першому поверсі за 4 500 грн (а.с. 7, т. 1).

Вказана частина будівлі перебувала у користуванні ОСОБА_3 на підставі укладеного 31 грудня 2000 року з ВАТ "Нікопольбуд" договору фінансового лізингу.

Згідно свідоцтв про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем з 19 червня 1995 року, а ОСОБА_1 - з 27 березня 2000 року (а.с. 50, т. 2, а.с. 6, т. 6).

Відповідно до свідоцтв про сплату єдиного податку ОСОБА_3 здійснював торгово-закупівельну діяльність по АДРЕСА_2 з березня 2001 року по грудень 2008 року включно (а.с. 54-59, т. 2).

Відповідно до свідоцтв про сплату єдиного податку ОСОБА_1 здійснювала торгово-закупівельну діяльність по АДРЕСА_2, починаючи з січня 2008 року (а.с. 9-13, т. 6).

15 травня 2008 року між ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем, та приватним підприємством "Бест" укладено договір підряду на переобладнання нежилого приміщення у будинку АДРЕСА_2 під продуктовий магазин. Згідно квитанції від 19 вересня 2008 року про оплату вартості виконаних робіт ОСОБА_1 сплачено 149 706,94 грн (а.с. 242-244, 265, т. 6).

31 жовтня 2008 року нотаріально посвідчено довіреність, за якою ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_5 безстроково бути його представником з питань проведення реконструкції, прийняття в експлуатацію, державної реєстрації належного йому нерухомого майна (а.с. 83, 84, т. 1). Вказана довіреність скасована ОСОБА_3 . 01 червня 2012 року (а.с. 86, 87, т. 1).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2009 року задоволено позов ОСОБА_3 за представництва його інтересів ОСОБА_5, та узаконено самовільно проведене переобладнання нежитлового вбудованого приміщення "А-5" у будинку АДРЕСА_2, загальною площею 111,5 кв. м, з визнанням за ОСОБА_3 права власності на вказане нежитлове приміщення (а.с. 138, 139, т. 1). 01 липня 2009 року право власності ОСОБА_3 на підставі вказаного рішення суду зареєстровано в КП "Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" (а.с. 141, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до вимог частини другої статті 68 СК України розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) .

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановитиобсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69- 72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Судами визначено обсяг спільно нажитого майна подружжя, наявного на час припинення ведення спільного господарства, яке є спільною сумісною власністю подружжя: житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 та 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_2, які після реконструкції стали нежитловим вбудованим приміщенням "А-5" у тому ж будинку.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 у КП "Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" 27 травня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2005 року.

Враховуючи встановлені судами обставини щодо фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у листопаді-грудні 2005 року, апеляційний суд виходив з того, що придбаний ОСОБА_3 10 червня 2005 року житловий будинок АДРЕСА_1 фактично відноситься до майна, набутого ними як подружжям під час шлюбу.

Разом з тим, у порушення вимог статті 65 СК України ОСОБА_3 здійснив 21 вересня 2007 року відчуження вказаного житлового будинку за 93 703 грн без згоди ОСОБА_1 та без передачі їй частки, вирученої від продажу грошової суми. Відповідачем вказані факти не спростовано. Враховуючи зазначені обставини, апеляційний суд визначив, що належна ОСОБА_5 частка у вирученій від продажу вказаного будинку грошовій сумі має бути врахована при поділі іншого майна, набутого подружжям під час шлюбу.

Також апеляційний судом встановлено, що згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2005 року ВАТ "Нікопольбуд" продало ОСОБА_3 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_3, площею 109,0 кв. м, на першому поверсі за 4 500 грн. Вказана частина будівлі перебувала у користуванні ОСОБА_3 на підставі укладеного з ВАТ "Нікопольбуд" договору фінансового лізингу 31 грудня 2000 року. Враховуючи встановлені судами обставини щодо фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами у листопаді-грудні 2005 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що придбані ОСОБА_3 17 жовтня 2005 року 3/142 частини будівлі гуртожитку АДРЕСА_3 фактично відносяться до майна, набутого ними як подружжям під час шлюбу, і за положеннями статті 70 СК України частки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вказаному об`єкті нерухомого майна є рівними.

Судом апеляційної інстанції враховано, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2009 року задоволено позов ОСОБА_3 за представництва його інтересів ОСОБА_5, та узаконено самовільно проведене переобладнання нежитлового вбудованого приміщення "А-5" у будинку АДРЕСА_2, загальною площею 111,5 кв. м, з визнанням за ОСОБА_3 права власності на вказане нежитлове приміщення При цьому вказаним рішенням установлено, що у зв`язку з виробничою необхідністю та з метою поліпшення умов виробництва та комерційної діяльності ОСОБА_3 у 2008 році здійснив самовільне переобладнання нежитлового приміщення під магазин.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені обставини, у тому числі встановлені вказаним рішенням суду, свідчать, що первинні частки у придбаному у період шлюбу сторін нежитловому приміщенні фактично не змінились та залишились рівними - по 50/100 частин. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 при припиненні ними фактично шлюбних відносин наприкінці 2005 року спірне нежитлове приміщення сторони використовували як фізичні особи-підприємці для здійснення торгово-закупівельної діяльності. Зокрема, кожний з них, як фізична особа-підприємець, здійснив сплату єдиного податку за період з січня по грудень 2008 року за вказану діяльність саме за адресою спірного нежитлового приміщення. Переобладнання придбаного нежитлового приміщення у 2008 році у вбудоване приміщення "А-5" здійснено саме з метою поліпшення умов виробництва та комерційної діяльності. При цьому сторони були поєднані єдиним наміром, про що також свідчить факт представництва ОСОБА_1 інтересів ОСОБА_3 на підставі виданої ним довіреності у питаннях проведення реконструкції, прийняття в експлуатацію, державної реєстрації належного йому нерухомого майна. Надані ОСОБА_1 докази про оплату нею, як фізичною особою-підприємцем, переобладнань безпосередньо перед видачею зазначеної довіреності підтверджують єдність їх намірів з ОСОБА_3, як фізичною особою-підприємцем, а не про збільшення її частки у спільному майні.

Крім того, апеляційний суд врахував, що у первинному тексті поданої у вересні 2010 року позовної заяви ОСОБА_1 підтверджувала, що переобладнання придбаного ними нежитлового приміщення під магазин, площею 111,5 кв. м, здійснено ними спільно з метою поліпшення умов виробництва та комерційної діяльності. Як у первинній редакції позовної заяви, так і в остаточній редакції ОСОБА_1 пов`язувала свою вимогу про виділ їй магазину з відступом від рівності часток у зв`язку з відчуженням ОСОБА_3 без її згоди житлового будинку АДРЕСА_1 . Інших обставин та вимог про збільшення частки ОСОБА_1 на інших підставах, її позовна заява не містить. Не містять матеріали справи і доказів про наявність згоди іншого співвласника нерухомого майна - ОСОБА_3 на збільшення рівної частки ОСОБА_1 .

Разом з тим, враховуючи встановлені обставини щодо відчуження у порушення вимог частини першої статті 65 СК України, ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_1 набутого під час шлюбу житлового будинку АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вартість частки останньої на підставі вимог частини другої статті 70 СК України підлягає врахуванню при поділі нежитлового вбудованого приміщення "А-5" у будинку АДРЕСА_2 .

За висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 31 жовтня 2016 року 1/2 частина вартості відчуженого житлового будинку у вартості нежитлового вбудованого приміщення "А-5" у будинку АДРЕСА_2 складає 5/100 частин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції визначив, що частка ОСОБА_1 у нежитловому вбудованому приміщенні "А-5" у будинку АДРЕСА_2 складає 55/100 частин, а частка ОСОБА_3 - 45/100 частин.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При вирішенні спору судом апеляційної інстанції враховано положення частини четвертої статті 338 ЦПК України, 2004 року, про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції про новому розгляді справи, та виконано вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 04 листопада 2015 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з хворобою представника відповідача, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував підстави скасування додаткового рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1, обґрунтовано виходив із необхідності у скасуванні похідного від основного додаткового рішення суду про розподіл судових витрат, про що зазначено у рішенні апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що судами не враховано надані ним докази, є безпідставними, оскільки усі докази були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, їм надана належна правова оцінка, з якою також погоджується й суд касаційної інстанції, та які не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта