438/19/14 Про визнання кредитної угоди недійсною - 22.01.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2016 року у складі колегії суддів: Мусіної Т. Г., Бермеса І. В., Монастирецького Д. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитної угоди недійсною.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що під час розгляду його заяви про вчинення злочину шляхом підроблення його підпису на кредитній угоді йому стало відомо, що у відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" за ним обліковується заборгованість на підставі кредитної угоди від 03 березня 2008 року № e/v 3626. Позивач зазначав, що оспорювану кредиту угоду він не підписував, жодних коштів від відповідача він не отримував, внаслідок чого звернувся до правоохоронних органів про встановлення заявлених фактів та перевірки законності дій невстановлених осіб при укладенні оспорюваного договору нібито від його імені. Під час розгляду його заяви та при проведенні слідчих дій було проведено почеркознавчу експертизу матеріалів кредитної справи, відповідно до висновку якої підписи, які містяться в кредитній угоді та в кредитосупроводжувальній документації виконані не ним, а іншою особою. Незважаючи на це, відповідач регулярно подає до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позови про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором.

У зв`язку з наведеним, позивач просив на підставі частини другої статті 207 ЦК України, статей 215, 216, 1047, 1051, 1055 ЦК України визнати кредитну угоду від 03 березня 2008 року № е/v3626 недійсною, так як ця угода підписана не ним та не відповідає його внутрішній волі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року у складі судді Пещука Р. Й. позов задоволено.

Визнано кредитну угоду від 03 березня 2008 року № е/v3626, укладену між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", недійсною.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги доведені в повному обсязі, зокрема, позивач не підписував кредитний договір від 03 березня 2008 року № e/v 3626, що підтверджується копією висновку почеркознавчої експертизи № 30 від 22 січня 2011 року, призначеної в межах кримінальної справи № 115-2524, що порушена Дрогобицьким МВ ГУ МВС України у Львівській області та проведена експертом сектору ТКЗ роботи Дрогобицького МВ РВ НДЕКЦ при ГУ МВС України у Львівській області. При цьому суд першої інстанції виходив, що позовна давність позивачем не пропущена, оскільки її перебіг почався з моменту складення та ознайомлення позивача із згаданим висновком експерта, яким було встановлено факт підписання кредитної угоди від 03 березня 2008 року e/v 3626 не ОСОБА_1, а іншою особою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2016 року рішення Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права після спливу позовної давності, адже позивачеві про існування оспорюваного договору було відомо з моменту його укладення. Апеляційний суд серед іншого виходив з того, що позивач дізнався про вчинений кредитний договір від 03 березня 2008 року № е/v 3626 та порушення, на його думку, його прав у жовтні 2009 року, тому позовна давність за його вимогами про визнання недійсним вказаного договору розпочала свій перебіг з жовтня 2009 року та спливла у жовтні 2012 року. Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 20 червня 2011 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Західного головного регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитної угоди від 03 березня 2008 року недійсною та стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн було скасовано ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2012 року із залишенням позову без розгляду у зв`язку з тим, що позов пред`явлено не до юридичної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки висновкам експертизи у їх сукупності. Судом відкинуто посилання відповідача на факти часткового виконання зобов`язання шляхом погашення, оскільки такі не можуть свідчити про схвалення договору, так як такі обставини мають значення лише у випадку укладення правочину з перевищенням повноважень, а не з дефектом волі або форми, що має місце у цій справі.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що відповідачем не спростовано, що підпис на кредитному договорі належить не йому.

Також заявник наголошує, що позовну давність у цій справі слід обчислювати саме з моменту, коли він дізнався про експертний висновок від 20 січня 2014 року № 30.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У серпні 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" засобом поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просило рішення апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що укладена між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" та ОСОБА_1 03 березня 2008 року кредитна угода № e/v 3626, за умовами якої банк у рамках програми мікрокредитування при наявності вільних коштів зобов`язався надати позичальникові ОСОБА_1 кредит в розмірі 10 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені цим договором терміни. Кредит надавався на поновлення основних засобів. Термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до даного договору) не пізніше 05 березня 2012 року.

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору від 03 березня 2008 року № e/v 3626 виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за цим договором забезпечується всіма основними та обіговими засобами позичальника, а також договором застави автотранспорту від 03 березня 2008 року, договором застави майна № 1 від 03 березня 2008 року, договором поруки № 1 від 03 березня 2008 року, договором поруки № 2 від 03 березня 2008 року, договором поруки №3 від 03 березня 2008 року.

Відповідно до висновку № 962 криміналістичної експертизи з дослідження підписів по матеріалах цивільної справи № 438/19/14, призначеної ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області за клопотанням представника позивача, підписи від імені ОСОБА_2 розташовані в графі "Позичальник" в кредитному договорі № e/v 3626 від 03 березня 2008 року та в графі "Отримувач" в заяві на видачу готівки № 2 від 04 березня 2008 року, в квитанції-заяви № 177072805 на 200 доларів США від 18 вересня 2009 року виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 303, 315 ЦПК України 2004 року, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у рішенні.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що початок перебігу позовної давності для пред`явлення вимог про визнання недійсним оспорюваного кредитного договору почався для позивача з моменту складання та ознайомлення його з висновком експерта № 30 від 22 січня 2011 року у кримінальному провадженні, яким було встановлено факт підписання кредитної угоди № e/v 3626 від 03 березня 2008 року не ОСОБА_2, а іншою особою. Проте поза увагою суду залишилось те, що наявні у справі докази свідчать про те, що позивачеві достовірно було відомо про існування кредитного договору від 03 березня 2008 року № e/v 3626 з часу його вчинення.

В межах кримінального провадження не встановлено жодної особи, яка, на думку позивача, підписала оспорюваний кредитний договір, і, зокрема, працівник ПАТ КБ "ПриватБанк", в якому укладався договір.

Апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що позивачеві достовірно було відомо про укладення кредитного договору від 03 березня 2008 року№ е/v 3626, оскільки він бажав одержання цього кредиту та усі забезпечувальні та гарантійні заходи по його виконанню здійснювались з його участю. Зокрема, укладенню оспорюваного договору передувало ознайомлення позивача як клієнта ЗАТ КБ "ПриватБанк" з умовами кредитування та орієнтовну сукупну вартість мікрокредиту на суму 10 000,00 доларів США терміном на 48 місяців зі сплатою процентів за його користування в розмірі 16% річних, про що складена письмова підтверджуюча довідка, підпис під якою позивачем в межах цивільної справи не оспорювався.

Заявкою на отримання кредиту від 03 березня 2008 року за підписом ОСОБА_1, який ним не оспорювався підтверджується його звернення до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про одержання кредиту в сумі 10 000,00 доларів США.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 до Бориславського відділення Західного головного регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк" від 08 червня 2010 року, вхідний номер суду 3403, справа № 2-101/11 про визнання кредитної угоди № е/v 3626 від 03 березня 2008 року недійсною з тих підстав, що він не знав про існування цієї угоди, її не підписував та гроші в сумі 10 000 доларів США не отримував, вбачається, що позивач чітко зазначив, що у жовтні 2009 року під час розгляду Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" до нього про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі про стягнення заборгованості він дізнався про існування кредитного договору від 03 березня 2008 року.

Зазначене свідчить про те, що позивач дізнався про укладену кредитну угоду від 03 березня 2008 року № е/v 3626 та порушення, на його думку, його прав у жовтні 2009 року, тому позовна давність за його вимогами про визнання недійсною цієї угоди розпочала свій перебіг з жовтня 2009 року та спливла у жовтні 2012 року.

Сам по собі факт звернення позивача до правоохоронних органів із заявою щодо неправомірних дій працівників банку та використання підроблених документів в Дрогобицькому відділенні Західного ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" і порушення за цим фактом кримінальної справи від 13 серпня 2010 року № 115-2524 свідчить про те, що йому було відомо про існування оспорюваного кредитного договору та непідписання ним такого не тільки станом на жовтень 2009 року, але також станом на серпень 2010 року, що підтверджується листом Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області від 15 січня 2016 року № 814/44-2016 надісланого на адресу позивача.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про обчислення початку перебігу позовної давності не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовим рішенням. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводиться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. М. Ігнатенко
	С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук
	М. Ю. Тітов