522/5992/17 Про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - 22.01.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкона А. П., Калараш А. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до громадської організації "Антикорупційний контроль України" (далі - ГО "Антикорупційний контроль України"), ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що березні 2017 року позивач дізнався, що ГО "Антикорупційний контроль України" в інтернеті, на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2, розмістив статтю "ІНФОРМАЦІЯ_1", у якій міститься інформація, яка принижує честь та гідність, ділову репутацію та містить неправдиву інформацію про вчинення позивачем кримінальних правопорушень. Сайт ТОВ "Антикорупційний контроль України" належить ОСОБА_2, який є представником ГО "Антикорупційний контроль України".

Позивач зазначив, що нічим не обґрунтоване звинувачення в хабарництві спричинило значний негативний вплив на бездоганну ділову репутацію підполковника Збройних сил України.

ОСОБА_1 вважає, що відповідачами в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" серед мешканців міста Арциз було поширено завідомо недостовірні та неправдиві відомості у вигляді фактичних даних, щодо вчинення ним злочинних діянь, які порушують особисті немайнові права, зокрема, право на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації та чим завдано позивачу моральної шкоди, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях

Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив: інформацію, поширену в мережі інтернет на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1", визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ; зобов`язати ГО "Антикорупційний контроль України" та ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1, у такий самий спосіб, як вона була поширена; зобов`язати ОСОБА_2 видалити інформацію, що принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1, наявну у мережі інтернет на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2; стягнути з ГО "Антикорупційний контроль України" та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн та судовий збір у сумі 2 240 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт порушення його ділової репутації з боку відповідача, а також, що існує причинно-наслідковий зв`язок між нібито поширенням недостовірної інформації та порушеним правом позивача.

Необґрунтованими є вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки висловлені відповідачем коментарі є оціночними судженнями, вираженням суб`єктивної думки й поглядів відповідача, вони не є предметом судового захисту, оскільки не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і не можуть бути спростовані.

В коментарях відсутні брутальні, принизливі чи непристойні форми висловлювань, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди, яка є похідною вимогою від вимоги про спростування недостовірної інформації не підлягає задоволенню.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

05 січня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи. Зазначає, що інформація, викладена в мережі інтернет на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" є недостовірною та такою, що зачіпає честь, гідність та ділову репутацію позивача. У статті відповідач не просто викладає своє особисте ставлення до певної події, а чітко вказує на вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 368 Кримінального Кодексу.

Судами не взято до уваги та не перевірено, що оціночні судження не повинні містити фактичних даних, а викладенні в оскаржуваній статті факти є такими, що підлягають доведенню, однак відповідачем не надано доказів на підтвердження викладених фактів в статті, тому дана інформація є недостовірною.

Також судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме статті 51 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України)

Матеріали справи судами досліджено не належним чином та не у повному обсязі.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи:

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Приморського районного суду міста Одеси.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що в мережі інтернет на сайті http//ІНФОРМАЦІЯ_2/ розміщено статтю "ІНФОРМАЦІЯ_1", у якій зазначене наступне: " ОСОБА_1 вот уже почти 10 лет промышляет в военкомате Арциза. Скромный вояка, у которого по официальным данным есть только квартира, площадью 56 кв/м, гараж, площадью 30 кв/м и две машины, Ауди 1982 года и Фольксваген 2011 года, живет на скромную зарплату 152 841 грн в год. Это не помешало ему прикупить своей дочери, ОСОБА_7, квартиру в Одессе, которую обычному военкому пришлось бы даже в кредит оплачивать лет 30. Однако его неуёмная жажда наживы на призывниках приносит ему хороший доход в 500 $ с человека. А людей призывного возраста в Арцизе и Тарутино, как известно, много. Подобная жадность уже довела до крайности его односельчан и ОСОБА_1, для начала, уже сожгли служебную Ниву и Фольксваген Джетту прямо в гараже. В немаленьком гараже, кстати, стоял и холодильник Снайге и мопед Ямаха и прочая бытовая техника. Об этом поджоге он незамедлительно сообщил полиции 25 октября 2016 года. Остается только догадываться, что последует далее, от благодарных жителей региона и как военком ОСОБА_1 будет из этой ситуации выкручиваться. Ведь услуги оккультистов стоят дорого, а пользы не приносят. Про что уже давно судачат односельчане ОСОБА_1 . Мы будем пристально следить за развитием событий в Арцизе и зададим вопросы люстрирующим и антикоррупционным органам страны относительно данного персонажа времен орды ОСОБА_6 ".

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з частиною першою статті 28, частиною четвертою статті 32 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною першою статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

За положеннями статей 270, 297 ЦК України окремим видом особистих немайнових прав є право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Статтями 15, 275 ЦК України передбачено право особи на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Частиною другою статті 302 ЦК України на особу, яка поширює інформацію, покладено обов`язок переконатися в її достовірності.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Положеннями статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

В рішенні у справі "Ляшко проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, встановили, що інформація, викладена в мережі інтернету на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2, у статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки щодо зазначених в них обставин, та не містять образливих висловів щодо позивача.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанції є вірними, оскільки особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі "Українська прес-група проти України" (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Крім того, як встановлено, позивач проходить службу у військовій частині Арцизського РВК Одеської області на посаді військового комісара у званні підполковника ЗСУ, є публічною особою, отже в контексті статті 10 Конвенції, має бути готовою, що межа критики її особи та дій є більшою, ніж у непублічної особи.

Висловлені відповідачем та розміщена в інтернет-ресурсі спірна стаття стосувалася саме діяльності позивача пов`язаної з його службою.

Отже, оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, що стало підставою для висновку про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Поширена відносно позивача вищевикладена інформація є оціночним судженням, та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для визнання інформації недостовірною та такою, що порушує права позивача та ділову репутацію є необґрунтованими.

У зв`язку із чим суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, спростування недостовірної інформації.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статті 51 ЦПК України відповідно до якої передбачено процедуру залучення до участі у справу співвідповідача, або заміну первісного відповідача належним відповідачем, є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколу судового засідання від 19 лютого 2018 року, позивачем було подано клопотання про залучення ОСОБА_2 співвідповідачем у справі, а відповідачем - адвокатом ГО "Антикорупційний контроль України" Шевчуком В. М. клопотання про заміну відповідача ГО "Антикорупційний контроль України" на ОСОБА_2 .

З оскаржуваних рішень вбачається, що ОСОБА_2 є співвідповідач по справі, а технічна помилка у протоколі судового засідання відповідно до якого задоволено клопотання відповідача, а не позивача не можуть бути підставою для скасування правильних по суті рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.