391/548/18 Про визнання відмови незаконною, визнання додаткової угоди укладеною - 22.01.2020 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що 06 серпня 1998 року між позивачем та Мар`ївською сільською радою Компаніївського району укладено договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), відповідно до якого сільська рада надала йому в тимчасове користування земельну ділянку, загальною площею 137,0 га, у тому числі ріллі 137,0 га, строком на 20 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір діє по 10 серпня 2018 року. Об?єктом договору оренди є земельна ділянка кадастровий номер 3522883000:02:000:9022 та земельна ділянка кадастровий номер 3522883000:02:000:9023. Земельні ділянки передані йому за актом приймання-передачі. Протягом строку дії договору він належним чином виконував всі умови договору оренди. Більше ніж за один місяць до закінчення дії договору оренди він звернувся до відповідача листом-повідомленням від 13 червня 2018 року про поновлення договору оренди від 06 серпня 1998 року, до листа було додано підписаний ним проект додаткової угоди з додатками. В додатковій угоді зазначено, що договір поновлюється на наступні 20 років, тобто на той самий строк і на тих самих умовах.

Станом на час укладання договору, повноваження щодо розпорядження землею мала Мар?ївська сільська рада. Оскільки земельні ділянки, які передані йому в оренду належать до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, то повноваження по розпорядженню цими земельними ділянками на даний час належать територіальному управлінню Держгеокадасту, яким є відповідач. З 20 травня 2015 року функції органу виконавчої влади, який відповідно до повноважень, визначених статею 122 Земельного Кодексу України, передає у власність або користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Кіровоградської області є відповідач. Отже орендодавцем землі став відповідач і така зміна не є підставою для припинення дії договору оренди.

На час подачі позову ним протягом місячного терміну не отримано від відповідача жодного рішення, в тому числі у формі наказу, щодо розгляду його листа-повідомлення, тобто не надано рішення про розгляд його звернення та пропущено місячний термін щодо прийняття такого рішення.

Підставою для визнання незаконним рішення, викладеного в листі відповідача від 13 липня 2018 року № С-8254/0-4769/0/17-18 щодо відмови в укладанні додаткової угоди до договору є те, що відповідь не формалізована у наказі. За своїм змістом лист носить характер супровідного листа, а не листа-відповіді, оскільки в ньому зазначено, що йому було направлено заперечення у поновленні договору оренди землі, при цьому до листа не додано жодних додатків та/або реквізитів заперечення у поновленні договору оренди, які були йому направлені. В листі відсутнє будь-яке обґрунтування щодо заперечень орендодавця на поновлення договору оренди, що також є підставою для визнання його недійсним.

У зв`язку з зазначеним позивач просив суд: визнати незаконним рішення, викладене в листі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 13 липня 2018 року № С-8254/0-4769/0/17-18, щодо відмови в укладанні додаткової угоди до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 06 серпня 1998 року, укладеного між ним та Мар? ївською сільською радою; визнати укладеною додаткову угоду на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 06 серпня 1998 року, укладеного між ним та Мар?ївською сільською радою, з урахуванням всіх змін і доповнень, які були чинними до моменту поновлення договору.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним рішення, викладене в листі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 13 липня 2018 року № С-8254/0-4769/0/17-18, щодо відмови в укладанні додаткової угоди до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 06 серпня 1998 року, укладеного між Мар ?ївською сільською радою та ОСОБА_1, та визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди від 06 серпня 1998 року, з урахуванням всіх змін і доповнень, які були чинними до моменту поновлення договору.

Стягнено з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 1762,00 грн.

Скасовано ухвалу суду від 09 серпня 2018 року про забезпечення позову після набрання рішенням законної сили.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач скористався правом на поновлення договору оренди землі, у строк, не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, тобто в межах строку, передбаченого Законом України "Про оренду землі" (161-14) , повідомив орендодавця про намір укласти договір оренди землі на новий строк, надав проект додаткової угоди до договору та всі необхідні документи, сплачує орендну плату і продовжує користуватися земельною ділянкою після спливу строку дії договору, тобто належно виконує свої обов`язки за цим договором, а відповідачем не надано заперечень, щодо поновлення строку дії договору оренди.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області задоволено.

Скасовано рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2018 року .

В позові ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, не надавши належної правової оцінки наданій позивачем додатковій угоді, дійшов безпідставного висновку про визнання незаконною відмови відповідача в поновленні договору оренди, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" саме на орендодавця покладається обов`язок перевірки проекту додаткової угоди на відповідність вимогам закону, та визнання укладеною таку додаткову угоду.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" 09 серпня 2018 року відповідачем видано наказ про припинення права оренди земельної ділянки на підставі договору від 06 серпня 1998 року та віднесення земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, а також направлення 16 серпня 2018 року в місячний строк з дня закінчення строку дії договору позивачу рекомендованим поштовим відправленням листа-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди з актом приймання-передачі земельної ділянки.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі:

04 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року та залишити в силі рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог (підстав позову), оскільки підставою звернення до суду за захистом порушеного права є посилання не на вимоги частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а на вимоги частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду. Тобто судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Висновок апеляційного суду про відсутність об`єкту оренди, а саме земельної ділянки площею 137 га, є неправильним та не відповідає матеріалам справи, оскільки відповідно до оскаржуваного договору оренди, предметом якого є земельна ділянка площею 137 га, яка складається з двох земельних ділянок площами 61 га та 76 га.

Зазначає, що поведінка відповідача не є добросовісною, оскільки останній неналежним чином розглянув звернення позивача щодо поновлення договору оренди землі, так як у відповідях не вказав правові підстави відмови у задоволенні заяви орендаря, не запропонував зміни істотних умов договору оренди землі. Відмова у поновленні договору оренди землі це розпорядча дія відповідача, яка повинна бути оформлена наказом. У зв`язку з цим позивач не розцінює відповіді, в тому числі лист, відповідача, як рішення та/або заперечення у розумінні статті 33 ЗУ "Про оренду землі", оскільки відповідачем не прийнято відповідного акту, який породжує юридичні наслідки, тобто наказу. Лист не є рішенням про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки, оскільки не відповідає належній формі рішення такого органу. В оскаржуваному листі відповідача взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування щодо заперечень орендодавця на поновлення договору оренди землі, що є самостійною підставою для визнання вказаного рішення недійсним.

В касаційній скарзі заявник посилається на постанову Верховного суду від 10 вересня 2018 року № 920/739/17.

Діями відповідача порушено переважне право позивача на поновлення договору оренди.

Висновки суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є необґрунтованими.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи

з Компаніївського районного суду Кіровоградської області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи:

06 серпня 1998 року між Мар`ївською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області, як орендодавцем, та ОСОБА_1, як орендарем, укладено договір на право тимчасового користування землею ( в тому числі на умовах оренди), земельною ділянкою площею 137 га строком на 20 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зі сплатою орендної плати щорічно у вигляді 5 ставок земельного податку. Договір зареєстровано Мар`ївською сільською радою в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 10 серпня 1998 року за № 7. Із тексту договору вбачається відсутність кадастрового номеру земельної ділянки площею 137 га та визначення орендної плати в розмірі 5 ставок земельного податку.

В плані тимчасового землекористування відображено дві земельні ділянки, площею 61 га і площею 76 га без зазначення кадастрових номерів.

Витягами з Державного земельного кадастру підтверджується, що 28 грудня 2012 року здійснена державна реєстрація земельної ділянки площею 61 га, кадастровий номер 3522883000:02:000:9023, та площею 76 га, кадастровий номер 3522883000:02:000:9022 (а.с.35-39,40-44).

З плану тимчасового землекористування з описом меж обох земельних ділянок, кадастрового плану земельних ділянок вбачається, що земельні ділянки площею 61 га та площею 76 га є окремими земельними ділянками, які між собою спільної межі не мають (а.с.38,43,49).

Як вбачається з матеріалів справи розглянувши лист-повідомлення ОСОБА_1 про поновлення договору та проект додаткової угоди до договору на право тимчасового користування, відповідач листом від 15 травня 2018 року повідомив позивача, що не погоджує запропоновану редакцію проекту додаткової угоди, оскільки остання не відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 (220-2004-п) із наступними змінами, тому з цих підстав повідомляє про заперечення у поновленні дії договору (а.с.101).

13 червня 2018 року позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), тобто більше ніж за один місяць до закінчення дії договору оренди землі, укладеного між Мар`ївською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області та ОСОБА_1, зареєстрованого в книзі договорів на право тимчасового користування землею на підставі рішення № 9 від 06 травня 1998 року. До даного листа-повідомлення було додано проект додаткової угоди підписаний з боку позивача (а.с. 33-34).

У передбачений частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" місячний строк відповідач листом від 13 липня 2018 року за № С-8254/0-4769/0/17-18 повідомив позивача про заперечення в поновленні договору оренди з посиланням на надане йому раніше заперечення в поновленні договору оренди (а.с.32).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яке передбачене частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою-п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Правові висновки щодо підстав поновлення договору оренди земельної ділянки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, позивач посилався на невизнання орендодавцем його переважного права, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", що призвело до порушення його права на поновлення договору оренди земельної ділянки, якою він користується.

Згідно із положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про скасування рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі, укладеного сторонами 06 травня 1998 року.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом апеляційної інстанції, розглянувши лист-повідомлення ОСОБА_1 про поновлення договору та проект додаткової угоди до договору на право тимчасового користування, відповідач листом від 15 травня 2018 року повідомив позивача, що не погоджує запропоновану редакцію проекту додаткової угоди, оскільки остання не відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 (220-2004-п) із наступними змінами, тому з цих підстав повідомляє про заперечення у поновленні дії договору (а.с.101).

13 червня 2018 року позивач звернувся знову до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), укладеного між Мар`ївською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області та ОСОБА_1, зареєстрованого в книзі договорів на право тимчасового користування землею на підставі рішення № 9 від 06 травня 1998 року. До даного листа-повідомлення було додано проект додаткової угоди підписаний з боку позивача, з якої вбачається що позивач відповідно до листа від 15 травня 2018 року не привів проект додаткової угоди у відповідність з Типовим договором оренди землі, оскільки подана позивачем додаткова угода не містить відомостей щодо предмету оренди, а зазначена в договорі від 06 серпня 1998 року земельна ділянка площею 137 га відсутня фактично, також не вказано пропозиції орендаря щодо орендної плати (а.с. 33-34).

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 09 серпня 2018 року відповідачем видано наказ про припинення права оренди земельної ділянки на підставі договору від 06 серпня 1998 року та віднесення земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності (а.с.99).

16 серпня 2018 року позивачу рекомендованим поштовим відправленням направлено лист повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди з актом приймання-передачі земельної ділянки (а.с.96-98).

Виходячи з вищезазначеного відповідач, як орендодавець протягом місяця з дня отримання листа позивача та додаткової угоди про поновлення договору повідомив орендаря про наявність заперечень в поновленні договору з підстав невідповідності проекту додаткової угоди вимогам закону, а також протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди надіслав позивачу заперечення щодо поновлення договору з актом приймання-передачі земельної ділянки власнику.

Зазначені обставини є підставою для відмови в позові про визнання незаконною відмови відповідача в поновленні договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди до договору на умовах запропонованих орендарем, тому рішення суду апеляційної інстанції є правильним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги, про те, що відповідачем порушено процедуру розгляду звернення листа-повідомлення позивача про поновлення договору оренди та укладення додаткової угоди не можуть бути прийнято до уваги, оскільки є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції вийшов за межі позовних вимог (підстав позову), та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме частину шосту статті 33 Закону України "Про оренду" є необґрунтованими, оскільки як вбачається з оскаржуваної постанови підставою відмови є дотриманням відповідачем процедури розгляду листа-повідомлення позивача про поновлення договору оренди, та заперечення відповідачем в укладенні додаткової угоди.

Посилання позивача в касаційній справі на висновки постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року № 920/739/17, не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки вони відрізняються за обставинами справи, а саме як зазначено в даній постанові, що підставою задоволення позовних вимог стало порушення орендодавцем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Із урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанцій правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", з урахуванням умов договору оренди землі, укладеного сторонами.

Рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновку суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).