387/193/19 Про дострокове розірвання договору оренди землі - 22.01.2020 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2019 року у складі судді Цоток В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: розірвати договір оренди землі, зареєстрований у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі від 30 листопада 2012 року за № 352178534004849 на земельну ділянку площею 8,49 га (далі - договір оренди землі), укладений між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ); вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що між його батьком ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 8,49 га, розташовану на території Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, строком до 31 грудня 2062 року зі сплатою орендної плати в розмірі 3 процента від грошової оцінки земельної ділянки, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 листопада 2012 року за № 352178534004849. Після смерті батька він успадкував земельну ділянку та набув статусу орендодавця за вказаним вище договором. ФОП ОСОБА_2 в період з 2013 по 2018 роки ухиляється від виплати орендної плати встановленої договором оренди землі, це є підставою дострокового припинення договору шляхом його розірвання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області заочним рішенням від 17 травня 2019 року відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки з врахуванням отриманих ОСОБА_3 від відповідача грошових коштів в розмірі 45 000 грн за період з 30 листопада 2012 року та на майбутні періоди, станом на 31 грудня 2017 року була відсутня заборгованість з орендної плати. Відповідач виплатив орендну плату з порушенням строку лише за 2018 рік, а тому відсутні підстави для припинення договору оренди землі шляхом його розірвання через неналежне виконання орендарем взятих на себе зобов`язань, оскільки це порушення не є систематичним.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Кропивницький апеляційний суд постановою від 18 липня 2019 року заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2019 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при виборі норм матеріального права не враховано висновків Верховного Суду в аналогічних правовідносинах де зазначено, що систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі. Суди помилково виходили з того, що станом на 31 грудня 2017 року відсутня заборгованість з орендної плати, а також з того, що він набув права на отримання орендної плати з моменту набуття права власності на земельну ділянку, яка здана в оренду, що мало місце 20 липня 2018 року. Місцевим судом, в порушення вимог процесуального закону, залучено до матеріалів справи письмові пояснення та документи подані ОСОБА_2 як фізичною особою, який не є стороною у цій справі. Взята до уваги судами розписка про отримання ОСОБА_3 орендної плати є неналежним доказом, оскільки у ній відсутня інформація за який період сплачувалася орендна плата та з якого розрахунку, за які роки, невідомо чи зареєстрована ця розписка у фінансово-обліковій документації відповідача. Крім того, законодавством не передбачено можливості сплати орендної плати наперед. Тобто, ним доведено факт систематичної несплати відповідачем орендної плати.

У вересні 2019 року ФОП ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту систематичної несплати орендної плати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

04 вересня 2019 року справа № 387/193/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 08 лютого 2001 року серії ІV-КР № 015336, виданого Піщанобрідською сільською радою Добровеличківського району Кіровоградської області, набув право приватної власності на земельну ділянку ( пай ) площею 8,49 га, розташовану на території Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Між ОСОБА_3 як орендодавцем та ПП ОСОБА_2 як орендарем був укладений договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 листопада 2012 року № 352178534004849.

Згідно з пунктами 1-3.1, договору оренди землі орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка належить орендодавцю на підставі державного акта на право на землю серії ІV-КР № 015336, з цільовим призначенням - для ведення товарного виробництва площею 8,49 га.

Договір вважається укладеним з дня його підписання сторонами, набирає чинності з дня державної реєстрації і діє до 31 грудня 2062 року (пункт 3.1 договору оренди землі).

Згідно з пунктом 3.5 договору оренди землі перехід права власності на земельну ділянку чи її частину до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, договір оренди землі зберігає чинність для нового власника.

За змістом пунктів 4.1-4.4 договору оренди землі за оренду земельної ділянки відповідач взяв на себе зобов`язання вносити орендну плату в розмірі 3 проценти від грошової оцінки земельної ділянки в грошовому еквіваленті, що становить 5638 грн. Орендна плата вноситься щорічно до 25 грудня.

Згідно з пунктом 12.5 договору оренди землі його дія припиняється шляхом розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Пунктом 13 договору оренди землі передбачено відповідальність орендаря за несвоєчасну виплату орендної плати.

З акта прийому-передачі земельної ділянки, який є невід`ємним додатком до договору, встановлено, що ОСОБА_3 передав відповідачеві належну йому земельну ділянку в користування.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 липня 2018 року, виданого приватним нотаріусом Добровеличківського районного нотаріального округу Кіровоградської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1314, встановлено, що після смерті ОСОБА_3 належну йому земельну ділянку площею 8,4906 га, розташовану на території Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3521785300:02:000:1111, успадкував його син - ОСОБА_1 .

Також судами встановлено, що заперечуючи несплату орендної плати відповідач надав суду оригінал розписки, в якій зазначено, що 25 грудня 2013 року ОСОБА_3 отримав від орендаря ОСОБА_2 в рахунок орендної плати по договору оренди землі від 30 листопада 2012 року, з врахуванням грошового авансу за майбутні періоди, кошти в сумі 45 000 грн. Претензій по сплаті йому орендної плати до ФОП ОСОБА_2 орендодавець не має.

З наявної в матеріалах справи копії квитанції ПАТ "Укрпошта" від 02 травня 2019 року № 1/18 ОСОБА_2 здійснив грошовий переказ ОСОБА_1 на суму 5 638 грн, з призначенням платежу - орендна плата за землю за 2018 рік.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда

землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону України "Про оренду землі" (161-14) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті "д" частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних із орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, дає можливість дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом "д" статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1, серед іншого посилався на те, що відповідачем не виплачено орендну плату за 2013-2018 роки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 грудня 2013 року ОСОБА_3 отримав від орендаря ОСОБА_2 в рахунок орендної плати по договору оренди землі від 30 листопада 2012 року, з врахуванням грошового авансу за майбутні періоди, кошти в сумі 45 000 грн. Станом на 31 грудня 2017 року відповідач не має заборгованості по орендній платі по договору оренди землі. Згідно з квитанцією ПАТ "Укрпошта" від 02 травня 2019 року № 1/18, встановлено, що вказаного дня ОСОБА_2 здійснив грошовий переказ ОСОБА_1 в сумі 5 638 грн. Призначення платежу - орендна плата за землю 2018 року.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати, що давало підстави для розірвання такого договору.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що законодавством не передбачено можливості сплати орендної плати наперед, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. Умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій статтею 14 Закону України "Про оренду землі".

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 321/329/17 (провадження № 61-16545св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17 (провадження № 61-32303св18).

Враховуючи положення статті 531 ЦК України, зміст розписки від 25 грудня 2013 року, який свідчить про те, що ОСОБА_3 погодився на отримання орендної плати за майбутні періоди згідно з укладеним договором оренди землі у загальному розмірі 45 000 грн, а також дії орендаря, який сплатив вказану суму, можливо дійти висновку, що сторони погодили у письмовій формі вказаний порядок сплати орендної плати, і цей порядок було реалізовано сторонами, отже у орендаря була відсутня заборгованість перед орендодавцем по сплаті орендної плати за користування успадкованою земельною ділянкою.

Позивач у цій справі не довів істотного порушення орендарем умов договору, позбавлення його права на те, на що він розраховував при укладенні договору оренди (стаття 651 ЦК України).

Аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій при виборі норм матеріального права не враховано висновків Верховного Суду в аналогічних правовідносинах де зазначено, що систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі, є безпідставними, оскільки позивачем у цій справі не доведено факту систематичної несплати орендної плати.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевим судом, в порушення вимог процесуального закону, залучено до матеріалів справи розписку про отримання ОСОБА_3 орендної плати яка є неналежним доказом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій дослідили наявні у матеріалах справи в сукупності, серед яких була і розписка від 25 грудня 2013 року про отримання ОСОБА_3 орендної плати, якою відповідач доводив відсутність заборгованості з орендної плати.

Зазначений доказ має вирішальне значення для правильного вирішення спору та ухвалення справедливого рішення по суті спору, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано взяли його до уваги.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, в той час як в силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судді:	А. Ю. Зайцев

	Є. В. Коротенко

	В. П. Курило