464/197/18 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені - 21.01.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега", ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Репака Віталія Валерійовича на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2018 року у складі судді Мички Б. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" (далі - ТОВ "ФК "Омега"), ОСОБА_2,третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені, відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку",

від 07 листопада 2014 року, укладеного між ТОВ "ФК "Омега" та

ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. та зареєстрований за № 3997.

Позов мотивовано тим, що у 2010 році публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк") реалізувало своє право на дострокове стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитними договорами № 3367/Р від 20 липня 2005 року та № 7883/Р від 14 березня

2008 року, які є договорами про надання споживчого кредиту, звернувшись до суду з відповідним позовом. Рішення Сихівського районного суду

м. Львова від 29 грудня 2010 року у справі № 2-31221/10, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитними договорами, набрало законної сили, у зв`язку із чим ПАТ "Кредобанк" втратило право на нарахування передбачених договорами процентів.

Зазначав, що відповідно до пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов`язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняєтьсявимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Крім того, статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Вважав, що договір купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені, відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку",

від 07 листопада 2014 року укладений поза межами строку давності, оскільки строк давності щодо стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки як в судовому порядку, так і в позасудовому порядку сплинув

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямСихівського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2018 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2018 року виправлено описку, допущену в тексті рішення Сихівського районного суду

м. Львова від 11 жовтня 2018 року, зазначивши дату постановлення рішення "11 жовтня 2018 року" замість помилкового "19 жовтня 2018 року".

Суд першої інстанції виходив з тих підстав, що строк позовної давності позивачем не пропущено. При цьому вимоги позивача є безпідставними, оскільки договір купівлі-продажу предмета іпотеки за своєю природою не

є договором споживчого кредиту, на нього не поширюється законодавство про захист прав споживачів, а Законом України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2018 року - без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, тому дійшов до вірного висновку про безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування судового рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її короткий зміст

У жовтні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Репака В. В. на рішення Сихівського районного суду м. Львова

від 11 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 19 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі

№ 464/197/18 та витребувано її матеріали із Сихівського районного суду

25 листопада 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Репака В. В. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно не з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано оцінки наявним у справі доказам.

Зазначив, що оскільки ПАТ "Кредобанк" набуло право на дострокове стягнення, яке реалізував у судовому порядку у 2010 році, кредитором змінено кінцевий строк кредитування, а тому саме з моменту набуття ПАТ "Кредобанк" права на дострокове стягнення починає перебіг строк давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі

й у позасудовому порядку. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося.

Вказав, що за своєю правовою природою кредитний договір № 3367/Р

від 20 липня 2005 року та кредитний договір № 7883/Р від 14 березня

2008 року є договорами про надання споживчого кредиту, а отже на правовідносини, які виникають та існують між сторонами, поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець

у позасудовому порядку або до судового провадження звертається

з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов`язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняєтьсявимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Таким чином існує чітка заборона вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. При цьому заборона стосується й щодо стягнення задоргованості

у позасудовому порядку.

Зазначив, що договір купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені, відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку",

від 07 листопада 2014 року укладений поза межами строку давності, оскільки строк позовної давності щодо стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки як у судовому порядку так і в позасудовому порядку сплинув

При цьому позивач посилався на відповідні правові позиції Верховного Суду України.

Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 липня 2005 року між ОСОБА_1 та акціонерним товариством "Кредит Банк (Україна)" (17 листопада 2005 року змінено назву на відкрите акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ВАТ "Кредобанк")) було укладено кредитний договір № 3367/Р, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 54 330,00 доларів США строком до 20 липня

2020 року для інвестування будівництва нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

29 лютого 2008 року між та ОСОБА_1 та ВАТ "Кредобанк" укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 3367/Р від 20 липня

2005 року, яким внесено зміни до пункту 6.1 договору щодо способів забезпечення зобов`язань за цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

№ 3367/Р від 20 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредобанк"

11 березня 2008 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я. та зареєстрований у реєстрі за № 1508, згідно з яким ОСОБА_1 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

18 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредобанк" укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № 3367/Р від 20 липня

2005 року, якими сторони змінили валюту зобов`язання позичальника перед банком за цим кредитним договором з доларів США на гривню, а також договір про внесення змін до договору іпотеки від 11 березня 2008 року, яким внесено зміни в частині валюти зобов`язань за кредитним договором.

Крім того, 14 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредобанк" укладено кредитний договір № 7883/Р, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США строком до 01 березня

2023 року з цільовим призначенням - ремонт житла.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредобанк" 17 березня 2008 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я. та зареєстрований у реєстрі за

№ 1705, згідно з яким ОСОБА_1 передав банку в іпотеку квартиру

18 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредобанк" укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 7883/Р від 14 березня 2008 року, якими сторони змінили валюту зобов`язання позичальника перед банком за цим кредитним договором з доларів США на гривню, а також договір про внесення змін до договору іпотеки від 17 березня 2008 року, якими внесено зміни в частині валюти зобов`язань за кредитним договором.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2010 року

у справі № 2-31221/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3

на користь ПАТ "Кредобанк" заборгованість за кредитним договором

№ 3367/Р від 20 липня 2005 року у розмірі 368 956,90 грн та заборгованість

за кредитним договором № 7883/Р від 14 березня 2008 року у розмірі 922 947,82 грн.

Згідно з договором факторингу від 29 листопада 2011 року, укладеним між ПАТ "Кредобанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"), товариство набуло право грошової вимоги за вищевказаними кредитними договорами.

16 грудня 2011 року між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки

від 11 березня 2008 року та 17 березня 2008 року.

Згідно з договорами факторингу від 10 жовтня 2013 року № 23/О, № 24/О, укладеними між ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" та ТОВ "ФК "Омега", останнє набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за невиконання зобов`язань, що виникли з кредитних договорів № 3367/Р від 20 липня 2005 року,

№ 7883/Р від 14 березня 2008 року, а також усі права за усіма зобов`язаннями, що забезпечують належне виконання боржником умов кредитних договорів, у тому числі, договорів іпотеки від 11 березня

2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1508, та від 17 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1705.

24 жовтня 2013 року між ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" та ТОВ "ФК "Омега" укладено договори про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, згідно з якими ТОВ "ФК "Омега" набуло всі права за договором іпотеки

від 11 березня 2008 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1508, та договором іпотеки від 17 березня 2008 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1705, укладеними між іпотекодавцем та ВАТ "Кредобанк".

23 травня 2014 року ТОВ "ФК "Омега" зверталося до ОСОБА_1 із письмовими вимогами про усунення порушень щодо невиконання зобов`язань за кредитними договорами № 3367/Р від 20 липня 2005 року та № 7883/Р від 14 березня 2008 року та повідомляло про наслідки невиконання цих вимог, зокрема, про стягнення суми невиконаних зобов`язань за договорами шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, які були вручені адресату (а.с. 170-174, т. 1).

07 листопада 2014 року між ТОВ "ФК "Омега" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу предмета іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округуБарбуляк Х. М. та зареєстрований у реєстрі за № 3997, згідно з яким, відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку", ТОВ "ФК "Омега" від свого імені продало,

а ОСОБА_2 придбав квартиру

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 листопада 2016 року

у справі № 464/8589/15-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року, у позові ОСОБА_1 до ТОВ "ФК "Омега", ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки від 07 листопада 2014 року та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено з підстав відсутності порушень статті 38 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Репака В. В. підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й убачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Положення статей 526, 599 ЦК України передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України (435-15) . Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Отже, сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 "Припинення зобов`язання" ЦК України (435-15) не передбачають.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно зі статтею 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України (435-15) сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України (435-15) зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в Закону України "Про іпотеку" (898-15) . Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). Натомість Законом України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 і цей висновок є незмінним.

У пунктах 6.1, 6.2 договорів іпотеки від 11 березня 2008 року та від 17 березня 2008 року, укладених між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредобанк"передбачено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та додаткових договорів до нього. Право іпотеки, та відповідно і цей договір, припиняє чинність у випадках передбачених статтею 17 Закону України "Про іпотеку"(а.с. 14-15, 22-23, т. 1).

Отже, ураховуючи, що грошові зобов`язання позивача за кредитними договорами залишилися невиконаним, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що невиконання позичальником в повному обсязі своїх зобов`язань за кредитними договорами обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за іпотечними договорами, укладеними в забезпечення таких зобов`язань.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені, відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку", від 07 листопада 2014 року недійсним.

Посилання касаційної скарги на те, що кредитор втратив право вимоги щодо виконання позичальником своїх зобов`язань, у тому числі за рахунок переданого в іпотеку майна, є безпідставними, оскільки сплив строку позовної давності звернення до суду не припинило невиконані зобов`язання та договори іпотеки, якими такі зобов`язання забезпечені, не припинило суб`єктивного права кредитодавця на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема, в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечних договорах.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про заборону кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув

(пункт 7 частини одинадцятої статті 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"), оскільки предметом цієї справи не є стягнення кредитної заборгованості, а у ЦК України (435-15) та в Законі України "Про іпотеку" (898-15) відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності.

При цьому висновки Верховного Суду України, викладені у постанові

від 20 листопада 2013 року у справі № 6-126цс13, яку просить застосувати позивач, стосуються інших правовідносин, а саме позасудового порядку повернення споживчого кредиту, у той час, як заборгованість за кредитними договорами № 3367/Р від 20 липня 2005 року та№ 7883/Р

від 14 березня 2008 рокувже було стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Кредобанк" у судовому порядку (рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2010 року у справі № 2-31221/10).

Крім того, пункт 7 абзацу другого частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не передбачає заборони та не обмежує іпотекодержателя у праві в порядку та у спосіб, визначені Законом України "Про іпотеку" (898-15) та іпотечним договором, задовольнити вимоги щодо невиконаного зобов`язання за рахунок предмета іпотеки.

Обставини справи встановлені судами на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності

і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи

і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з ухваленими судовими рішеннями, а також до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Репака Віталія Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.