369/6753/17 Про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності - 21.01.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Скирич Інною Геннадіївною, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2018 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Приходько К. П., Таргоній Д. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовано тим, що після смерті її тітки ОСОБА_3 (вона є донькою брата її померлого чоловіка) відкрилась спадщина.

На час відкриття спадщини вона постійно проживала разом з

ОСОБА_3 з жовтня 2009 року і до її смерті, вели спільне господарство.

Зважаючи на похилий вік тітки вона допомагала у всіх питаннях, купувала ліки, продукти харчування, інші необхідні речі, проводила поточні ремонти в домоволодінні та дворі. За життя померла тітка ставилась до неї як до рідної доньки, бо своїх дітей не мала та не мала взагалі будь-яких родичів.

ОСОБА_3 за життя склала заповіт, яким заповідала усе майно їй, але як потім було встановлено, що даний заповіт був скасований новим заповітом.

Зазначила, що всі свята вони святкували разом, готували святкові вечері, запрошували сусідів та друзів, померла називала її донею та мала дуже ніжне ставлення та повагу. Незнайомі люди бачили тепло родини та завжди вважали їх мамою та донькою, однією родиною.

Після смерті ОСОБА_3 позивач займалась похованням, повідомила всіх сусідів та знайомих, офіційно зареєструвала її смерть.

Після смерті ОСОБА_3 вона прийняла спадщину та фактично використовує будинок та земельну ділянку, всі правовстановлюючі документи знаходяться в неї. Але за життя тітки вона не була зареєстрована з нею за однією адресою.

У встановлений законом строк вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як неможливо встановити з поданих документів факт її проживання разом з ОСОБА_3 протягом п`яти останніх років до часу відкриття спадщини.

Вона є єдиною спадкоємицею четвертої черги, хоча на спадкове майно також претендує ОСОБА_2

ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю (не менше п`яти років) її та ОСОБА_3 в період з жовтня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: будинок АДРЕСА_1 ; визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на 13/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0269га з кадастровим номером 3222410300:01:050:5001 по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 23 серпня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 у період з 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, належних доказів на підтвердження даних обставин позивачем не надано.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Скирич І. Г., залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 23 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції в межах доводів позовних вимог повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі:

19 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скирич І. Г. звернулася через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким встановити факт спільного проживання однією сім`єю (не менше п`яти років)

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з жовтня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: будинок АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на земельну ділянку та будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими, оскільки заявником доведено факт спільного проживання однією сім`єю більш ніж п`ять років її та ОСОБА_3, зокрема свідченнями свідків, покази яких, в порушення норм процесуального права, судами не враховано.

ОСОБА_1 посилається на те, що у неї з ОСОБА_3 були дуже гарні і теплі стосунки. За своє життя ОСОБА_3 склала заповіт на її користь, вони вели спільне господарство, позивач допомагала

ОСОБА_3 по господарству, купувала необхідні продукти харчування, одяг, допомагала проводити поточні ремонти у домоволодінні та дворі.

ОСОБА_1 займалася організацією поховання ОСОБА_3, що підтверджується договором замовлення про надання ритуальних послуг, організацією поховального обіду, отримала свідоцтво про смерть.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на те, що судами, в порушення норм процесуального права, не взято до уваги наданий нею доказ, а саме акт з місця проживання від 25 травня 2016 року № 194, завірений депутатом Боярської міської ради та засвідчений свідками, в якому зазначено, що за адресою АДРЕСА_2 з 1967 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала ОСОБА_3, з жовтня

2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за цією адресою проживала

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 369/6753/17 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У червні 2019 року матеріали цивільної справи № 369/6753/17 надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3

07 липня 2015 року Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою Київської області на підставі заяви № 934 про прийняття спадщини за законом та за заповітом, посвідченим 24 січня

2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. за р. № 363, яка надійшла від ОСОБА_1, заведена спадкова справа № 362/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

На випадок своєї смерті спадкодавиця ОСОБА_3 залишила заповіти:

- заповіт, посвідчений 03 січня 2013 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. за реєстраційним № 17, за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_2 ;

- заповіт, посвідчений 24 січня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. за реєстраційним № 363, за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_1 ;

- заповіт, посвідчений 14 липня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Нікітенко В. В. за реєстраційним № 2288, за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_4

Заповіт, посвідчений 03 січня 2013 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. за р. № 17, за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_2, був скасований заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. 24 травня 2013 року за реєстраційним № 2241.

Заповіт, посвідчений 24 січня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. за реєстраційним № 363, за умовами якого все своє майно ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1, був скасований новим заповітом, посвідченим 14 липня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Нікітенко В. В. за реєстраційним № 2288.

Заповіт, посвідчений 14 липня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Нікітенко В. В. за реєстраційним № 2288, за умовами якого все своє майно ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_4, був скасований заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Нікітенко В. В.

17 липня 2014 року за реєстраційним № 2321.

29 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Яхно М. Є. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 24 січня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. за реєстраційним № 363, за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_1 або свідоцтво про право на спадщину за законом на підставі статті 1264 ЦК України, як такій, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини, на 13/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0269 га з кадастровим номером 3222410300:01:050:5001, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

Постановою державного нотаріуса Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Панікар В. М. від 29 січня 2016 року № 103/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, оскільки за документами, які ОСОБА_1 надала для оформлення спадщини, неможливо встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини.

Згідно з актом від 25 жовтня 2016 року № 194, засвідченого депутатом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_2,

з 1967 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала ОСОБА_3, з травня

2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаною адресою проживала ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

За змістом статей 1217, 1258 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. (частина перша статті 1258 ЦК України).

За правилами статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України підлягає встановленню два юридичних факти: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Аналіз норми частини другої статті 3 СК України у системному зв`язку з пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , дає підстави дійти висновку про те, що для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надавши оцінку показам свідків, письмовим доказам, поданими сторонами, виходив з того, що наданий позивачем акт від 25 травня 2016 року № 194 містить посилання лише про проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою з жовтня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та не підтверджує наявність усталених відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які притаманні родині, а обставини, на які посилається позивач (спільне проживання з ОСОБА_3, витрата коштів та догляд за ОСОБА_3, покупка ліків, допомога з документами, наявність її речей у будинку ОСОБА_3 з 2009 року), не підтверджують факту проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства, спільного бюджету, не містять жодних відомостей щодо виникнення між заявником і померлою відносин, притаманних сім`ї, взаємних прав і обов`язків, а лише стверджують ймовірно факт проживання позивача у будинку померлої ОСОБА_3 .

З урахуванням вказаних вимог закону, оцінивши всі докази в їх сукупності, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачем не надано допустимих та належних доказів на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з жовтня 2009 року і до дня її смерті,дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не доведено обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховним Судом встановлено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та власному тлумаченні норм ЦК України (435-15) , та спрямовані на встановлення та переоцінку обставин справи, яким суди надали правильну правову оцінку.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1, подану адвокатом Скирич І. Г., без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 12 березня 2019 року - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.