Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровал", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_5 - представника ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року (судді Коротких А.Ю., Ганечко О.М., Літвіна Н.М.),

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просила: скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. (далі - приватний нотаріус Єгорова М.Є.) від 16 квітня 2015 року № 20733143 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; зобов'язати відповідача зареєструвати за позивачем право власності на квартиру загальною площею 82,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Квартира), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 620096032218.

На обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_3 зазначила про незаконність вчиненої приватним нотаріусом Єгоровою М.Є. реєстрації права власності на Квартиру за іпотекодержателем ТОВ "ФК "Вектор Плюс".

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 жовтня 2015 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення відповідача від 16 квітня 2015 року № 20733143 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2016 року частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ "Євровал": постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року скасував, а провадження в адміністративній справі закрив.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, мотивував своє рішення тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із таким рішенням, представник ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, порушує питання про скасування цього судового рішення з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

На обґрунтування вимог касаційної скарги представник позивача зазначив, що предметом спору є перевірка законності дій нотаріуса як суб'єкта публічно-правових відносин, наділеного владними управлінськими функціями, тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 лютого 2018 року передав справу № 826/9928/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, визначеної частиною шостою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 03 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС.

Перевіривши обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції у межах наведених у касаційній скарзі доводів про недотримання цим судом правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ОСОБА_3 та

Закритим акціонерним товариством "ТАС-Інвестбанк" 05 вересня 2007 року було укладено іпотечний договір № 970-Ф/ІП-1 (далі - Договір іпотеки), за умовами якого позивач на забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором від 05 вересня 2007 року № 970-Ф передає зазначеному банку в іпотеку Квартиру.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя одним із способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, визначеному статтею 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку", або шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 названого Закону (підпункти 4.2.1 та 4.2.2 пункту 4.2 Договору іпотеки).

16 квітня 2015 року приватний нотаріус Єгорова М.Є. зареєструвала право власності на Квартиру за ТОВ "ФК "Вектор Плюс", до якого перейшло право вимоги за наведеними кредитним та іпотечним договорами на підставі договору факторингу.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані з невиконанням цивільно-правової угоди.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з позовної заяви, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є підставою для звернення до адміністративного суду.

Позов, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог та надання додаткових пояснень, обґрунтовано незаконністю дій відповідача як суб'єкта, наділеного

владно-управлінськими функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, з тих підстав, що приватний нотаріус Єгорова М.Є. не мала повноважень щодо реєстрації права власності на Квартиру за ТОВ "ФК "Вектор Плюс", оскільки реєстрація такого права не була результатом вчинення нотаріальної дії. На переконання позивача, за таких обставин здійснювати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно має Державна реєстраційна служба, а не нотаріус.

Враховуючи наведене, недоречним є посилання апеляційного адміністративного суду у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі

№ 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Позовна заява наразі не містить доводів стосовно невиконання умов

цивільно-правової угоди, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, питання про визнання права на предмет іпотеки позивач перед судом не порушував і своїх вимог цими обставинами не обґрунтовував.

Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса Єгорової М.Є., яка у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Апеляційний суд належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Неправильне застосування Київським апеляційним адміністративним судом статей 3, 17 КАС (у редакції, яка діяла на момент прийняття судового рішення) призвело до безпідставного закриття цим судом провадження в адміністративній справі, а тому касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи до цього ж суду для продовження її розгляду.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), Велика Палата Верховного Суду

1. Касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року задовольнити частково.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року - скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.