Постанова

Іменем України

17 січня 2020 року

м. Київ

справа № 712/14772/17

провадження № 61-18550св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Черкаської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Єльцова В. О., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Черкаської міської ради, про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що вона 11 серпня 2007 року зареєструвала з відповідачем шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Сімейне життя з відповідачем не склалося і рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 29 лютого 2012 року шлюб розірвано. Дитина залишилася проживати з позивачем.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 березня 2012 року з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 13 лютого 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Сімейні стосунки з відповідачем не склалися, він зловживав спиртними напоями, що було причиною постійних скандалів. У стані сп`яніння застосовував до позивача фізичну силу, виганяв з будинку. ОСОБА_2 матеріально не допомагав, грошей на утримання сина не надавав, взагалі не цікавився сином. Позивач неодноразово зверталась за захистом до дільничного інспектора міліції. З березня 2011 року відповідач з сином не зустрічається та не спілкується, не цікавиться життям, здоров`ям, духовним та моральним розвитком дитини, не бере участі в утриманні сина. Враховуючи, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні і утриманні сина, не цікавиться його життям та здоров`ям, ухиляється від сплати аліментів і взагалі більше семи років не виявляє бажання навіть побачити сина, вважає, що за таких обставин відповідач має бути позбавлений батьківських прав відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після ухвалення рішення про стягнення аліментів пройшло більше п`яти років, суттєво збільшився рівень цін та розмір витрат, пов`язаних з утриманням дитини. Відповідач добровільно відмовляється надавати додаткову допомогу на утримання дитини, а стягнуті раніше аліменти взагалі не сплачує з квітня 2014 року. Давид потребує додаткових витрат на лікування у зв`язку з хворобою ("Д" облік у логопеда з діагнозом - стерта дизартрія), потребує регулярні заняття та консультації у приватного дитячого психолога та логопеда, які коштують не дешево. Відповідач більше трьох років не сплачує аліменти, позивач не працює, оскільки перебуває у відпустці за доглядом за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_3, тому просила збільшити розмір стягуваних аліментів та позбавити відповідача батьківських прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов`язки батьків щодо своїх дітей не можуть обмежуватися лише аліментними обов`язками, а надані відповідачем докази щодо сплати аліментів, яке було нерегулярним, не може свідчити про виконанням ним своїх батьківських обов`язків. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідач не довів належного виконання ним своїх батьківських обов`язків щодо дитини, як того вимагає закон.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У листопаді 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги показання свідків, які підтвердили небажання відповідача спілкуватися з дитиною, здійснювати за дитиною догляд та піклування, що свідчить про свідоме нехтування ним своїми обов`язками.

Під час вирішення питання про можливість розгляду справи без участі третьої особи, судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що участь органу опіки та піклування є обов`язковою у вказаній справі.

Заперечуючи проти позову, відповідач не надав докази, які б свідчили про його реальне бажання брати участь у вихованні дитини.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 серпня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 29 лютого 2012 року розірвано (а. с. 10).

В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьками записані сторони у справі, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, видане Хацьківською сільською радою Черкаського району Черкаської області (а. с. 9).

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 березня 2012 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 13 лютого 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

Станом на 29 листопада 2017 року заборгованість за аліментами згідно з виконавчим листом від 23 березня 2012 року № 2320/545/2012 Черкаського районного суду Черкаської області за боржником ОСОБА_2 складала 10 555,80 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості за виконавчим листом від 05 вересня 2018 року № 27358 (а. с. 77-81).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 04 вересня 2018 року № 27117 встановлено, що переплата по аліментах відповідно до виконавчого листа Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2018 року № 712/14772/17 станом на 01 вересня 2018 року становить 1 272,39 грн. Довідку про розрахунок заборгованості від 20 серпня 2018 року № 26199 вирішено вважати нечинною, оскільки існують попередньо не враховані платежі (а. с. 76).

Згідно із даними історії розвитку дитини (ф.112/о) у 2014 році дитина перехворіла на ГРВІ 2 рази, у 2015 році - перехворіла на фолікулярну ангіну. У 2016 році дитина перехворіла на ГРВІ 6 разів. 15 березня 2016 року оглянута лікарями-спеціалістами. У 2017 році дитина перехворіла на ГРВІ 3 рази та перехворіла на скарлатину. 11 січня 2017 року хлопчик повторно оглянутий лікарем-ортопедом, діагноз: порушення постави, плосковальгусні стопи І ст. У період з 27 лютого 2017 року до 07 лютого 2017 року його оглянуто лікарями-спеціалістами. Виявлено лікарем-ортопедом, діагноз: плосковальгусні стопи І ст., деформація грудної клітки; логопедом, діагноз: стерта дизартрія (а. с. 22).

Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, складеного виконавчим комітетом Черкаською міською радою, з метою захисту майбутнього та інтересів дитини, на підставі статті 164 СК України, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав. Зокрема, у висновку зазначено, що з 2012 року батько ОСОБА_2 з сином не зустрічається та не спілкується, не цікавиться життям, здоров`ям, духовним та моральним розвитком дитини, не бере участі в утриманні малолітнього. Заявниця неодноразово зверталася до батька ОСОБА_2 з проханням добровільно брати участь в утриманні сина. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 березня 2012 року, з громадянина ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина, в розмірі 1/4 всіх видів доходу щомісячно, починаючи з 13 лютого 2012 року. Заявниця перебуває в цивільному шлюбі з ОСОБА_6, громадянином Росії. Від спільного проживання заявниця має малолітню дитину ОСОБА_7 . ОСОБА_1 має можливість та бажання виїжджати за межі України до свого цивільного чоловіка разом із синами. Вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з проханням надати дозвіл на поїздки малолітньому ОСОБА_3 . Батько категорично, не надаючи пояснень, відмовляється надавати дозвіл на виїзд дитини за кордон. Знаючи про стан здоров`я малолітнього сина, батько ОСОБА_2, свідомо ігнорував судові засідання щодо отримання громадянкою ОСОБА_1 дозволу на виїзд дитини за кордон на оздоровлення (а. с. 41-43).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

З урахуванням установлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано "необхідним у демократичному суспільстві", воно повинно бути обґрунтовано "гострою соціальною необхідністю". Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Доводи касаційної скарги щодо несплати аліментів не свідчить про ухилення батька від виконання своїх обов`язків та не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив відсутність подання позивачем доказів, ухилення відповідачем від виховання дитини за умови його винної поведінки та свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність достатніх причин для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суди першої та апеляційної інстанцій діяли у межах своєї дискреції.

Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа "Мамчур проти України" (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).

Судом апеляційної інстанції не встановлено, що сім`я батька є особливо непридатною або явно неблагополучною для виховання дитини, тому Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення у вказаній справ з урахуванням основних інтересів дитини, зокрема з умовою збереження його зв`язку із рідним батьком.

Доводи касаційної скарги щодо неправомірного розгляду справи за відсутності органу опіки та піклування підлягають відхиленню, оскільки згідно з матеріалами справи третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2, а. с. 11), що не перешкоджало розгляду справи по суті.

Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що представник орган опіки та піклування в суді першої інстанції вказав, що у вирішенні питання покладалася на розсуд суду, просив суд взяти до уваги висновок органу опіки та піклування м. Черкаси про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оцінку якому належним чином з належним обґрунтуванням його неприйняття надано судом апеляційної інстанції.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідив й оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дитини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко