343/1867/17 Про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - 17.01.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року у складі судді Андрусіва І. М. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Томин О. О., Ясеновенко Л. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 16 серпня 2017 року на засіданні постійно діючої комісії з питань розгляду звернень громадян Долинської РДА, у якій він брав участь як член комісії, ОСОБА_2 виразився, що він вживає спиртні напої, від нього відчутний запах алкоголю та прийшов на розгляд його звернення у нетверезому стані. Вказане не відповідало дійсності, принижує його честь, гідність та ділову репутацію як голови громадської організації. Внаслідок цього у нього погіршився стан здоров`я, у зв`язку із чим змушений звернутися за медичною допомогою. Також йому заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях.

ОСОБА_2 у грудні 2017 року подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 16 серпня 2017 року на засіданні постійно діючої комісії з питань розгляду звернень громадян Долинської РДА після перегляду на комісії відеоматеріалів, які підтверджували порушення посадовими особами управління соціального захисту населення Долинської РДА, ОСОБА_1 законодавства, виразився такими слова: "Такий метод, який вибрала ця людина, нікудишній... Знаєш, ОСОБА_2, чисто по-мужськи, нікуди би не пішов з тобою...". Окрім того, після засідання комісії в коридорі райдержадміністрації ОСОБА_1 назвав його "клоуном". Такі висловлювання є образою та приниженням його честі, гідності, ділової репутації, підривають авторитет та довіру до нього людей. Також вважав неправдивою зазначену в позовній заяві ОСОБА_1 інформацію. Внаслідок образливої та неправдивої інформації йому завдано моральну шкоду, яка виразилась у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, підривом його ділової репутації та престижу.

Посилаючись на ці обставини, з урахуванням уточнення, просив визнати вказану інформацію недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та принижує його ділову репутацію, зобов`язати відповідача протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили вибачитись і спростувати поширену інформацію. Також стягнути з нього завдану моральну шкоду в розмірі 175 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, в первісному позові ОСОБА_1 та зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що словесні формулювання сторін, якими вони обмінялися на засіданні комісії з питань розгляду звернень громадян, є суб`єктивними оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ні в матеріалах справи, ні в судовому засіданні не здобуто доказів того, що ОСОБА_1 виразився щодо ОСОБА_2 зі словом "клоун". Інші позовні вимоги є похідними, тому також не підлягають до задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення в частині відмови в зустрічному позові та передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У квітні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Оскаржувані судові рішення переглядалися судом апеляційної інстанції в частині зустрічного позову, в касаційній скарзі також оскаржуються в частині зустрічного позову, тому справа в частині вирішення первісного позову не є предметом перегляду Верховного Суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки кожному твердженню та висловлюванню окремо, тому не взяли до уваги правовому висновку Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц.

Судами першої та апеляційної інстанцій не надано уваги тому, що суди повинні визначити характер інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи в частині вирішення зустрічного позову не надано оцінку та не встановлено, яка поширена інформація є твердженням про факти, а яка - оціночним судженням та чи стосується вона суспільного інтересу і щодо публічної особи.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 серпня 2017 року о 14:00 год на засіданні постійно діючої комісії з питань розгляду звернень Долинської районної державної адміністрації за адресою м. Долина пр. Незалежності, 5 (каб.20) розглядалось звернення ОСОБА_2 щодо порушення посадовими особами управління соціального захисту населення Долинської РДА чинного законодавства України, посадових інструкцій та Конституції України (254к/96-ВР) . Під час розгляду звернення ОСОБА_2, який є громадським активістом у м. Долина, висловився до члена комісії, ОСОБА_1, який є головою громадської організації "Долинське районне об`єднання воїнів АТО", наступним чином: "...Я бачу, що ви з запахом прийшли...червоні, і очі червоні...". Передував вказаній фразі вислів ОСОБА_1 . наступного змісту: "..Такий метод, який вибрала ця людина, нікудишний .... Знаєш, ОСОБА_2, чисто по-мужськи нікуди би не пішов з тобою...".

Викладена інформація міститься на диску, який долучив до матеріалів справи ОСОБА_2, як доказ поширення ОСОБА_1 образливої та недостовірної інформації, яка принижує його честь та гідність, про що зазначив у зустрічній позовній заяві.

У підтвердження своїх доводів ОСОБА_5 долучив письмові свідчення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а. с. 72-73,75-76), які також були допитані в судовому засіданні, як свідки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Також, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).

Оскільки політичні чи громадські діячі вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких лідерів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі за первісним та зустрічним позовами є громадськими діячами: ОСОБА_2 є головою районного підрозділу громадської організації "СТОП КОРУПЦІЇ", ОСОБА_1 - голова громадської організації "Долинське районне об`єднання воїнів АТО", тому є публічними особами.

Здійснюючи аналіз встановлених фактичних обставин, з урахуванням положень норм матеріального права, словесні формулювання сторін, якими вони обмінялися на засіданні комісії з питань розгляду звернень громадян, є лише висловлюваннями, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, та згідно з частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію", є виключно оціночними судженнями.

З огляду на вказане, обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутній юридичний склад порушення, на яке вказують сторони, відсутній факт поширення інформації, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_2, або завдає шкоди його особистим немайновим благам, чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права, що має для нього негативні наслідки.

Враховуючи викладену позицію Європейського суду з прав людини стосовно застосування статті 10 Конвенції з прав людини, вищенаведені фрази, які позивач за зустрічним позовом просить спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства та Конституції України (254к/96-ВР) , навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб`єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку про відмову в зустрічному позові, оскільки позивач як громадський діяч, був на той час публічним, тому межа допустимої критики щодо нього була значно ширшою, ніж окремої пересічної особи й вона неминуче відкривалася для прискіпливого висвітлення його слів та вчинків, що позивач за зустрічним позовом мав усвідомлювати.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_2 із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.