335/2436/18 Про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового розслідування та прокуратури - 17.01.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2018 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області, Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, прокуратури Запорізької області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позов обґрунтовано тим, що 12 листопада 2012 року першим відділом СВ УСБУ в Запорізькій області відносно нього порушено кримінальну справу за частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та розпочато досудове розслідування. Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2012 року постанову слідчого про порушення кримінальної справи скасовано, проте інформація про вчинення кримінального правопорушення була внесена слідчим до ЄРДР за № 22012080000000003 та продовжено досудове розслідування, під час якого йому обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. У серпні 2013 року обвинувальний акт щодо нього за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною першою статті 364 КК України направлено до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для розгляду. Обвинувальний акт судом повернуто прокурору у зв`язку із невідповідністю вимогам пункту 5 частини другої статті 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ). Після отримання обвинувального акта, співробітники УСБУ в Запорізькій області безпідставно оголосили його в розшук, хоча мали постійний телефонний зв`язок з ним та його адвокатом. 23 червня 2014 року його було затримано та 25 червня 2014 року слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. Після цього обвинувальний акт знову було направлено до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. 24 лютого 2017 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя було постановлено виправдувальний вирок у зв`язку із відсутністю складу вищезазначених кримінальних правопорушень. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 вирок суду першої інстанції залишено без змін, а 29 січня 2018 року Верховний Суд повернув касаційну скаргу прокурора Запорізької області на ухвалу апеляційного суду у зв`язку з не усуненням її недоліків.

Посилаючись на положення частини першої статті 1166, пункту 2 частини другої статті 1167, статті 1176 ЦК України, статей 1-5 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", позивач вказує, що він має право на відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок вищезазначених незаконних дій. Так, згідно із довідкою ТОВ "Комплекс Агромакс" філії "Гаврилівський птахівничий комплекс" його середньомісячна заробітна плата за період з 14 липня 2014 року на посаді директора департаменту становила 10 587,15 грн. З вказаної посади його було звільнено у зв`язку із знаходження під вартою, отже він втратив дохід за цей період з урахуванням індексу інфляції у розмірі 481 194,11 грн.

Крім того, йому завдано моральну шкоду внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Для визначення розміру заподіяної моральної шкоди, він звернувся до експертів "Українського центру судових експертиз". За проведення експертизи сплатив 21 900,00 грн. Отже, загальний розмір заподіяної майнової шкоди склав 503 094,11 грн.

Завдана йому моральна шкода виразилась у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані. Враховуючи, що період перебування під досудовим слідством та судом з 12 листопада 2012 року до 29 січня 2018 року складає 5 років 2 місяців 17 днів (1 902 днів), він оцінив моральну шкоду у 3 351 324,00 грн (1 902 дні х 1 762 грн).

У зв`язку з наведеним просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету на його користь, завдану УСБУ в Запорізькій області, прокуратурою Запорізької області майнову (матеріальну) шкоду в розмірі 503 094,11 грн, та в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди 3 351 324,00 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 189 873,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державної казначейської служби України, Управління служби безпеки України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі по 365,00 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, розмір моральної шкоди суд оцінив в сумі 189 873,00 грн. Визначаючи розмір відшкодування, виходив із мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом першої інстанції, яка становила 3 720,00 грн. Вимоги позивача про стягнення втраченого заробітку суд залишив без задоволення, оскільки трудовий договір з ним було розірвано на підставі статті 38 КЗпП України, а не у зв`язку із притягненням працівника до кримінальної відповідальності. Витрати на проведення психологічної експертизи не є майновою шкодою, а відносяться до судових витрат, які підлягають частковій компенсації за рахунок відповідачів.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2018 року змінено, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 189 973,00 грн, на відшкодування судових витрат 1 095,00 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди відповідно до пункту 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", розмір якої підлягає визначенню з урахуванням часу перебування позивача під слідством та судом протягом 4 років 3 місяців 9 днів, та виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи за кожен місяць. Разом з цим апеляційний суд, посилаючись на положення Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, змінив резолютивну частину рішення, вказавши, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди і судових витрат підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У лютому 2019 року до Верховного Суду звернулася Державної казначейської служби України та, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

НАДХОДЖЕННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ДО СУДУ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

04 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У квітні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

01 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ДОВОДИ ОСІБ, ЯКІ ПОДАЛИ КАСАЦІЙНІ СКАРГИ

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами безпідставно не враховано висновків, викладених у висновку психологічної експертизи від 27 березня 2018 року, відповідно до яких розмір компенсації внаслідок завданих йому моральних страждань складає 720 мінімальних заробітних плат. Крім того, суди не звернули уваги, що період незаконного перебування під досудовим слідством та судом складає з 12 листопада 2012 року (дата порушення відносно нього кримінальної справи) по 29 січня 2018 року та становить 5 років 2 місяці і 17 днів, а відповідно не правильно провели обрахування моральної шкоди. Також судами без наведення відповідних норм матеріального права відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час тримання під вартою, який з урахуванням індексу інфляції складає 481 194,11 грн.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що судами безпідставно стягнуті витрати за проведення психологічної експертизи, оскільки така експертиза судом не призначалася і висновок експерта судом не враховувався; неповно з`ясовані фактичні обставини справи, всі дії Управління СБ України в Запорізькій області вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України (254к/96-ВР) та Законами України. Натомість позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності моральної шкоди і її розміру. Також апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (845-2011-п) .

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підтверджені матеріалами справи, оскільки відшкодування моральної шкоди в спірних правовідносинах проводиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

У відзивах на касаційну скаргу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, прокуратура Запорізької області зазначають, що доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди із розміром, визначеної судами моральної шкоди, проте на підтвердження більшої суми, останнім жодних доказів не надано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно із постановою старшого слідчого першого відділення слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області Лимаря С. А. від 12 листопада 2012 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання посадовою особою своїми посадовими обов`язками в особливо великих розмірах) та зареєстровано його під № 717 (т. 1, а. с. 126-127).

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2012 року задоволено скаргу адвоката Тютюника М. В. в інтересах ОСОБА_1 та скасовано вищезазначену постанову слідчого про порушення кримінальної справи (т. 1, а. с. 124-125).

З витягу з ЄРДР № 22012080000000003 від 10 липня 2013 року вбачається, що 20 листопада 2012 року до ЄРДР внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 222 КК України за фактом здійснення шахрайства із фінансовими ресурсами директором ПП "Фабрика делікатесних виробів" ОСОБА_1 10 липня 2013 року до ЄРДР внесено відомості за частиною другою статті 366 КК України за фактом здійснення ОСОБА_1 службового підроблення, що спричинило тяжкі наслідки (т. 1 а. с. 148-149).

26 липня 2013 року до ЄРДР внесено відомості про злочин, передбачений частиною п`ятою статті 191 КК України за фактом здійснення ОСОБА_1 заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах (т. 1, а. с. 151). Цей витяг містить відомості про повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366 КК України (т. 1, а. с. 150-151).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2013 року щодо підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання із покладенням обов`язків, передбачених частиною першою статті 191 КПК України, строком на 2 місяці (т. 1, а. с. 128). Зі змісту цієї ухвали ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366 КК України 10 липня 2013 року.

З матеріалів справи також вбачається, що 24 червня 2014 року о 20:30 год. ОСОБА_1 затримано в с. Гаврилівка Вишгородського району Київської області, про що складено відповідний протокол затримання (т. 1, а. с. 136-139).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2014 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів у Запорізькому СІЗО - до 23 серпня 2014 року, із можливістю внесення застави в сумі 365 400,00 грн (т. 1, а. с. 140-141).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 липня 2014 року ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2014 року залишено без змін (т. 1, а. с. 142-143).

03 липня 2014 року процесуальним прокурором Горобієвським С. О. затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366 КК України (т. 1, а. с. 157-165).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2014 року призначено судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 на 14 серпня 2014 року, а також змінено ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисту поруку громадян. Того ж дня ОСОБА_1 звільнено з під варти в залі суду (т. 1, а. с. 145-147).

ОСОБА_1 в межах кримінального провадження перебував під вартою у період з моменту його затримання 24 червня 2014 року до зміни йому цього запобіжного заходу ухвалою суду 06 серпня 2014 року, тобто 1 місяць 13 днів.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2017 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням у вчинення злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366 КК України у зв`язку із недоведеністю його винуватості (т. 1, а. с. 9-38, 40-51).

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Постанова про порушення кримінальної справи виносилась слідчим за правилами КПК України в редакції 1960 (1001-05) року, у статті 43-1 якого передбачались такі підстави для визнання особи підозрюваною: 1) затримання особи за підозрою у вчиненні злочину; 2) застосування до особи запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення його в якості обвинуваченого.

Врахувавши наведені норми процесуального права, суди дійшли обґрунтованого висновку, що факт винесення слідчим постанови про порушення кримінальної справи не свідчить про набуття ОСОБА_1 статусу підозрюваного.

Отже, правильним є висновок судів, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 10 липня 2013 року (вручення повідомлення про підозру) до 19 жовтня 2017 року (дата набрання законної сили вироком суду), що загалом складає 4 роки 3 місяці 9 днів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню встановлено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

У статті 1 цього Закону наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з статтею 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

З аналізу наведених норм законодавства убачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, встановленому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) необхідно встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.

Незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" має підтверджуватися постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, або не встановленням достатніх доказів для доведення вини особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно вказано, що відповідно до вищезазначених норм закону та наявності факту постановлення виправдувального вироку стосовно ОСОБА_1, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної шкоди.

Вимоги частин другої та третьої статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону).

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначені судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, тобто на момент розгляду справи.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3 723,00 грн.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року (v012p710-01) у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо розміру відшкодування моральної шкоди. Так, суди, встановивши всі обставини справи, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого безпідставного утримання під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, прийшов до обґрунтованого висновку, що належний розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 в даному випадку складає 189 873,00 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.

Відмовляючи в частині стягнення компенсації втраченого заробітку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що в межах кримінального провадження від займаної посади позивача не відсторонювали, розірвання трудового договору відбулося на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням працівника, а не у зв`язку із притягненням його до кримінальної відповідальності і триманням під вартою.

У передбаченому законом порядку наказ про своє звільнення за власним бажанням позивач не оскаржував, у судовому порядку цей наказ не скасовано.

Крім того, як вбачається наявної у матеріалах справи довідки Філії "Гаврилівський птахівничий комплекс" ТОВ "Комплекс Агромарс" № 629, № 630 від 31 жовтня 2017 року заробітна плата нараховувалася і виплачувалася позивачеві по липень 2014 року, тобто і в той період часу, коли останній вже перебував під слідством і тримався під вартою (т. 1, а. с. 53, 54).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне обрахування судами строку перебування його під слідством та судом, а саме не з 10 липня 2013 року (пред`явлення підозри у чиненні злочину), а з 12 листопада 2012 року (дата порушення відносно нього кримінальної справи), є помилковими та спростовуються норами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України та тією обставиною, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2012 року постанову слідчого про порушення кримінальної справи від 12 листопада 2012 року скасовано (т. 1, а. с. 124-125).

Твердження касаційної скарги про безпідставне неврахування висновку психологічної експертизи від 27 березня 2018 рокущодо розміру моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки зі змісту дослідницької частини висновку випливає, що експертом був розрахований орієнтовний розмір компенсації моральної шкоди. У пункті 2 висновку зазначено, що орієнтовний розмір компенсації завданих ОСОБА_1 моральних страждань внаслідок тривалого притягнення до кримінальної відповідальності за обвинуваченням у тяжкому злочині становить 720 мінімальних заробітних плат. При цьому, в дослідницькій частині висновку експертом вказано, що остаточне рішення щодо суми відшкодування в грошовому еквіваленті не входить в компетенцію експерта.

Отже, правильним є висновок судів, що у частині пункту 2 висновок експерта суперечить фактичним обставинам справи, а також положенням статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", якими встановлено порядок розрахунку моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби, що дії Управління СБ України в Запорізькій області вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України (254к/96-ВР) та Законами України, тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає, є необґрунтованими, оскільки відшкодування моральної шкоди в спірних правовідносинах проводиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Інші аргументі касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.