Постанова

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 201/344/18

провадження № 61-47421св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В.М., Карпенко С. О., Коротенка Є. В., Тітова М.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

третя особа - Державний реєстратор Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Молчанов Сергій Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 травня 2018 року у складі головуючого-судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), третя особа - Державний реєстратор Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Молчанов С. О., про визнання недійсним правочину про звернення стягнення на предмет іпотеки та скасування реєстрації права власності на квартиру.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1996 року набула право власності на квартиру АДРЕСА_1, яку у забезпечення кредитних зобов`язань чоловіка ОСОБА_3, за іпотечним договором від 03 жовтня 2007 року передала в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк".

У січні 2018 року їй стало відомо, що відповідач в позасудовому порядку звернув стягнення на вказану квартиру на підставі іпотечного договору шляхом реєстрації за банком права власності на неї.

Посилаючись на неправомірність дій банку, оскільки фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) з огляду на те, що спірна квартира підпадає під дію такого Закону, ОСОБА_1 просила визнати недійсним правочин про звернення стягнення на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк" та поновити державну реєстрацію права власності на вказану нерухомість за нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки примусового стягнення на предмет іпотеки не відбулося, іпотекодавець ОСОБА_1 надала згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя згідно відповідного застереження в іпотечному договорі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України "Про іпотеку" (898-15) та забороняє примусове звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідає вимогам пункту першого зазначеного Закону, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 02 січня 2019 року відзиві, ПАТ "Укрсоцбанк" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на безпідставне посилання позивача на норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, банк набув право власності на квартиру у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі, відповідно до вимог статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку".

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року справу № 201/344/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк", третя особа - Державний реєстратор Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Молчанов С. О., про визнання недійсним правочину про звернення стягнення на предмет іпотеки та скасування реєстрації права власності на квартиру призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 липня 1996 року з ОСОБА_4, позивач ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

03 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" та чоловіком позивача ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 16/33-7, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 80 000 доларів США строком до 02 жовтня 2022 року зі сплатою 13, 5% річних.

У забезпечення цього договору, 03 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 855, згідно якого позивач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Листами від 12 вересня 2017 року № 16/33-7 ПАТ "Укрсоцбанк" повідомило боржника ОСОБА_3 та іпотекодавця ОСОБА_1 про наявність заборгованості за кредитним договором станом на 09 вересня 2017 року в розмірі 176 173,44 доларів США та намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

07 грудня 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк", на підставі іпотечного договору зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

У пункті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 зроблено висновок, що "мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню".

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

В іпотечному договорі від 03 жовтня 2007 року, укладеному між банком та ОСОБА_1, сторони обумовили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:

- на підставі рішення суду; або

- на підставі виконавчого напису нотаріуса; або

- шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; або

- шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Суди встановили, що ПАТ "Укрсоцбанк" набуло право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" (передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки) та відповідного застереження в іпотечному договорі.

Тлумачення статті 37 Закону України "Про іпотеку" свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі 643/17966/14-ц (провадження 14-203цс19).

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що у договорі іпотеки від 03 жовтня 2007 року, укладеному між ОСОБА_1 та банком, передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі якого за банком і було зареєстровано право власності на належний позивачу на праві власності предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, оскільки позичальник ОСОБА_3 не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, які забезпечені цієї іпотекою. При цьому суди дійшли правильного висновку про те, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосовано положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) спростовуються встановленими судами обставинами про те, що звернення стягнення на спірну квартиру здійснено не у примусовому порядку, оскільки іпотекодавець ОСОБА_1 надала згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням останнього, що погоджено у пункті 4.6 іпотечного договору.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Отже, висновки суду першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані судами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалене у справі судове рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.