Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В.,

Стрелець Т.Г.,

Мороз Л.Л.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року у справі № 296/6535/16-а за позовом ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

У серпні 2016 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача щодо визначення загального страхового (трудового) стажу роботи померлого годувальника ОСОБА_6, та скасувати рішення Комісії для розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення №31 від 08.07.2016 року, яким у призначенні пенсії по втраті годувальника їй відмовлено через відсутність у померлого годувальника необхідного страхового стажу роботи 3 роки;

зобов'язати відповідача здійснити перерахунок загального страхового (трудового) стажу померлого годувальника ОСОБА_6;

зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового (трудового) стажу період служби в органах внутрішніх справ померлого годувальника ОСОБА_6;

зобов'язати відповідача нарахувати та виплачувати їй пенсію по втраті годувальника на її малолітню дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з моменту смерті її чоловіка.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника, чим позбавлено малолітню дитину позивачки її конституційного права на соціальний захист, зокрема на отримання пенсії в зв'язку з втратою годувальника.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Житомирського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_4 у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника у зв'язку із відсутністю у померлого ОСОБА_7 страхового стажу роботи (3 роки).

Зобов'язано Житомирське об'єднання управління пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до загального страхового (трудового) стажу померлого годувальника ОСОБА_7 період служби в органах внутрішніх справ з 01.09.2004 року по 31.05.2014 року.

Зобов'язано Житомирське об'єднання управління пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_7 відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на малолітню ОСОБА_5, починаючи з 5 квітня 2016 року.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 вересня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений шлюб, зареєстрований виконкомом Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, за актовим записом за №12.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 та ОСОБА_6 народилась донька ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що стверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2.

05 липня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до управління ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Листом № 5890/03 від 11.07.2016 року Житомирським об'єднаним УПФУ в Житомирській області ОСОБА_4 було повідомлено про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, мотивована відсутністю у померлого годувальника необхідного страхового стажу роботи 3 роки.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої і апеляційної інстанцій зазначили, що оскільки страхувальником УМВС України в Житомирській області суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування сплачувалися не щодо кожного працівника, а загальним єдиним внеском по всіх працівниках, то відсутність індивідуальних відомостей про застраховану особу не може позбавити малолітню дитину позивачки її конституційного права на соціальний захист, зокрема на отримання пенсії в зв'язку з втратою годувальника.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Як зазначено в п.1 ч.1ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають право громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону та інші особи, передбачені цим законом.

Пунктом 3 ч.1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Положеннями ч.1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній на момент звернення із заявою про призначення пенсії) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії за годувальника, який помер у віці 28 років, його страховий стаж на день смерті повинен становити не менше 3-х років.

Таким чином, необхідною умовою для призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника є наявність страхового стажу.

Відповідно до ст.41 вищевказаного Закону України, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески.

Зі змісту ч.1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Судами встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 в період з 01.09.2004 року по 31.05.2014 року ОСОБА_6 проходив службу в органах УМВС України в Житомирській області на різних посадах та був звільнений у запас у званні капітана міліції. Стаж в органах внутрішніх справ ОСОБА_6 складав 9 років 9 місяців та останній підлягав загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

За час проходження служби ОСОБА_6 був застрахованою особою, з його грошового забезпечення щомісячно, утримувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у встановленому законом розмірі та перераховувались до органів Пенсійного фонду, що стверджується довідками відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку УМВС України в Житомирській області від 17.06.2016 р. та 28.07.2016 р.

Разом з тим, судами встановлено, що страхувальником УМВС України в Житомирській області суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування сплачувалися не щодо кожного працівника, а загальним єдиним внеском по всіх працівниках, у зв'язку з чим відомості по відрахуванню страхових внесків по кожному працівнику у відділу персоніфікованого обліку відсутні.

Положеннями ст. 21 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків ведуть органи Пенсійного фонду.

Відповідно ст. 64 вказаного закону передбачено, що територіальні органи Пенсійного Фонду мають право отримувати від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб-підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Отже, та обставина, що відділ персоніфікованого обліку Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області приймав подані звіти без індивідуальних відомостей про застраховану особу, тобто не вів персоніфікованого обліку надходження страхових внесків застрахованих осіб, які проходили службу в УМВС України в Житомирській області, не може позбавити малолітню дитину позивачки її конституційного права на соціальний захист, зокрема на отримання пенсії в зв'язку з втратою годувальника.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_6 період з 01.09.2004 року по 31.05.2014 року дійсно працював в органах внутрішніх справ та з заробітку ОСОБА_6 утримувались та перераховувались в органи Пенсійного фонду страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про наявність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відхилити.

Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року у справі №296/6535/16-а за позовом ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.