Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В.,

Стрелець Т.Г.,

Мороз Л.Л.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 242/1605/13-а за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними, -

У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо перерахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника та зобов'язати відповідача доплатити з 01 квітня 2013 року невиплачену суму пенсії з втрати годувальника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було неправомірно перераховано позивачеві пенсію у зв'язку з втратою годувальника, оскільки такий перерахунок має здійснюватися не за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення, а відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (1058-15) .

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 08 листопада 2016 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області щодо відмови у перерахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Скасовано рішення управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області № 963 від 11.04.2013 року про відмову в перерахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_4

Зобов'язано управління Пенсійного Фонду України в м. Селидове Донецької області провести перерахунок пенсії ОСОБА_4 у зв'язку з втратою годувальника, згідно вимог частини 1 ст. 37 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 50% пенсії за віком померлого годувальника, а саме з 16.10.2012 року.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року скасовано постанову Селидівського міського суду Донецької області від 08 листопада 2016 року та прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_4 до управління пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними щодо перерахунку розміру пенсії з втрати годувальника - задоволено.

Зобов'язано управління пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_4 у зв'язку з втратою годувальника з 01 квітня 2013 року згідно вимог частини 1 ст. 37 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 50 % пенсії за віком померлого годувальника.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ м. Селидове та з 2002 року отримує пенсію по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Відповідач здійснив нарахування пенсії у зв'язку зі смертю її чоловіка у розмірі 1788 грн. 00 коп., розмір пенсії нарахований згідно Закону України Про пенсійне забезпечення.

26.03.2012 року позивач звернулась до УПФУ в м. Селидове із заявою про призначення їй пенсії згідно з Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003 р. (1058-15) , а саме з розміру 50% від пенсії за віком її померлого чоловіка.

Рішенням УПФУ в м. Селидове № 963 від 26.03.2013 року в задоволені її заяви було відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті відповідачем рішення № 963 про відмову в перерахунку пенсії по заробітку від 11.04.2013 р. неправомірно застосовані положення Закону України Про пенсійне забезпечення, що є порушенням норм матеріального права.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимога про скасування рішення відповідача від 11.04.2013 № 963 не підлягає розгляду в рамках даної справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року № 1058-4 (1058-15) , який відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною 3 статті 4 цього Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначається виключно законами про пенсійне забезпечення.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 10 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначено що особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, в зв'язку із інвалідністю, в зв'язку із втратою годувальника) призначається один з цих видів пенсії за її вибором.

Абзацом 2 п. 1 ст. 36 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначено що дружина померлого, яка втратила джерела засобів існування має право на отримання пенсії в зв'язку із втратою годувальника.

Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (1058-15) (в редакції Закону України № 3108-IV від 17.11.2005 року (3108-15) Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування) положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно ст. 4 вищезазначеного закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України (254к/96-ВР) , складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Пунктом 8 ст. 36 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування встановлено, що пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання призначаються у відповідності з Законом України Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, стаття 33 якого передбачає, що пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.

Стаття 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" містить наступні приписи: 1. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. 2. Дітям-сиротам пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірах, визначених частиною першою цієї статті, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Відповідно до абзацу 2 п. 16 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (1058-15) положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і вислуги років.

Відповідно до ст. 43 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом (01.01.2004 р.), здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем помилково не враховано положення зазначене у Преамбулі Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування згідно з яким, зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Аналогічні висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 15.04.2014 р. (справа № 21-67а14), 15.07.2014 р. (справа № 21-263а14), 14.10.2014 р. (справа № 21-445а14), 13.01.2015 р. (справа № 21-553а14).

Таким чином, вірним є висновок судів про те, що перерахунок пенсії позивачу із застосуванням відповідачем положень Закону України Про пенсійне забезпечення є таким, що здійснений з порушенням норм матеріального права.

Разом з тим, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування рішення відповідача від 11.04.2013 № 963 та скасовуючи це рішення, суд першої інстанції не врахував, що така відмова стосувалася перерахунку раніше призначеної пенсії позивача лише по заробітку відповідно до статті 65 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Як вбачається з постанови суду першої інстанції ця вимога була заявлена представником позивача у судовому засіданні.

Згідно статті ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, оскільки судом першої інстанції не були дотримані вимоги зазначеної статті, то вимога про скасування рішення відповідача від 11.04.2013 № 963 не підлягає розгляду в рамках даної справи.

Крім того, судами встановлено, що згідно розрахунку, долученого до матеріалів справи з пенсійної справи, вбачається, що розмір заробітної плати померлого годувальника за період з січня 1988 року по березень 1994 року дійсно менший розміру, з якого призначено пенсію.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання неправомірними дії відповідача щодо перерахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника та зобов'язання управління Пенсійного фонду доплатити з 01 квітня 2013 року невиплачену суму пенсії з втрати годувальника.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у справі №242/1605/13-а за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.