Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року

у справі № 820/6083/16

за позовом ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1.)

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (надалі - Центральна ОДПІ м.Харкова), Управління Державного казначейства України в Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення суми,-

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення Центральної ОДПІ м.Харкова від 07.04.2015 року № 305-1704 та стягнути з бюджету безпідставно сплачені кошти в сумі 20833,36 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 року № 305-1704. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Центральна ОДПІ м.Харкова звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем 17.06.2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 305-1704, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., оскільки вона є власником транспортного засобу - автомобіля марки LEXUS LX 570, з об'ємом двигуна 5663 куб. см., 2010 року випуску, який відповідно до вимог пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є об'єктом оподаткування транспортним податком.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Згідно з п. 8.3. ст. 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 року № 71-VIII (71-19) Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, яким, зокрема, викладено в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України та введено новий транспортний податок.

Так, згідно з пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

При цьому п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII (71-19) Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Наведене відповідає вимогам п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Так, з огляду на приписи п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII (71-19) Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 року № 1793/15 Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 року № 126/11 Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України (2755-17) встановлено у 2015 році ставку транспортного податку на рівні 25000,00 грн., а також затверджено Положення про транспортний податок.

Разом з тим, відповідно до пп. 12.3.4. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

За правилами п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою.

Наведене узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, за змістом якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України (заяви № 23759/03 та № 37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки, № 26449/95, п. 54, від 09.11.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 та № 71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст. 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто справедливого співвідношення між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, Колишній король Греції та інші проти Греції [GC], заяви № 25701/94, 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним й скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.