820/3880/16 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість - 01.11.2017 Прийняття

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, та з урахуванням відсутності відеозв'язку з Чернівецьким окружним адміністративним судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.10.2015 відповідачем було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за серпень 2015 року, висновки якої оформлені актом перевірки від 02.10.2015 № 1020/15-01-09/39755678, у висновках якого зазначено, що ТОВ "МИГОРА" завищено суму, що враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні періоди з податку на додану вартість на суму 7 213 719,00 гривень.

На підставі висновків акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2015 № 0019361501, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 7 213 719,00 гривень.

Крім того, судами встановлено, що ТОВ "МИГОРА" подано податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року, в якій задекларовано р.23.1 "Сума від'ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) на момент подання податкової декларації, яка зараховується у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість".

Станом на 01.08.2015 заборгованість з податку на додану вартість у позивача була відсутня (внаслідок несвоєчасного подання декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року). Також, платником подана (несвоєчасно) податкова декларація з податку на додану вартість за липень 2015 року, в якій задекларована сума податку на додану вартість, що підлягала сплаті. Таким чином, у зв'язку з тим, що станом на 01.08.2015 заборгованість з податку на додану вартість була відсутня, податковий орган вважає, що платником завищено суму, що зараховується у зменшення суми податку на додану вартість (р.23.1), а саме: за серпень 2015 року на суму 7 213 719,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акт перевірки містить висновки про заниження та завищення розміру від'ємного значення податку на додану вартість по декларації за серпень 2015 року на 7 213 719,00 гривень, тобто самим актом перевірки визнається право платника податків на від'ємне значення об'єкту оподаткування.

Однак, ст. 54 ПК України зобов'язує податковий орган при встановленні заниження та завищення розміру від'ємного значення податку на додану вартість визначити належне податкове зобов'язання платнику податків.

Проте, встановивши і зробивши висновок в акті перевірки щодо необхідності визначення суми від'ємного значення в іншій графі декларації, відповідач не провів збільшення від'ємного значення в належній графі, як того вимагає ПК України (2755-17) , а обмежився лише зменшенням від'ємного значення.

Тобто, суди дійшли вірного висновку, що фактично наведене призвело до позбавлення платника податків права на від'ємне значення за звітній період, що суперечить вимогам ст. 54 ПК України.

Статтею 54 ПК України закріплено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається до контролюючого органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з доданих до матеріалів справи податкових декларацій, позивачем до контролюючого органу була подана наступна податкова звітність з податку на додану вартість:

Декларація з ПДВ за липень 2015 року, яка була подана позивачем та прийнята податковим органом 21.09.2015, відповідно до якої позивачем задекларовані наступні показники: ряд.23.1 Сума від'ємного значення, яка зараховується у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість - відсутня; ряд.24 Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - відсутня; ряд.25.1 Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового періоду) та сплачується до бюджету: 7 213 719,00 гривень;

Декларація з ПДВ за серпень 2015 року, яка була подана позивачем та прийнята податковим органом 22.09.2015, відповідно до якої позивачем задекларовані наступні показники: ряд.23.1 Сума від'ємного значення, яка зараховується у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість - 7 213 719,00 гривень; ряд.24 Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - 1 258 574; ряд.25.1 Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового періоду) та сплачується до бюджету: відсутня;

Декларація з ПДВ за вересень 2015 року, яка була подана позивачем та прийнята податковим органом 20.10.2015, відповідно до якої позивачем задекларовані наступні показники: ряд.23.1 Сума від'ємного значення, яка зараховується у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість - відсутня; ряд.24 Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - 4 662 786; ряд.25.1 Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового періоду) та сплачується до бюджету: відсутня.

Таким чином, судами вірно зазначено, що позивач скористався сумою від'ємного значення з ПДВ за серпень 2015 року (ряд.23.1) для погашення податкового боргу з ПДВ на суму 7 213 719,00 гривень відповідно до декларації з ПДВ за липень 2015 року (ряд.25.1), і відповідно не відобразив цю суму у складі від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд.24 декларації за серпень 2015 року), не скористався нею для зменшення податкових зобов'язань у вересні 2015 року (декларація з ПДВ за вересень 2015 року).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішень.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Чернівецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі № 820/3880/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.