756/12667/18 Про визнання недійсним кредитного договору - 16.12.2020 Прийняття

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що 28 травня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), яке змінило назву на ПАТ "Універсал Банк", було укладено кредитний договір № 068-2008-1749 (далі - Кредитний договір), за умовами якого він отримав на споживчі потреби кредит в розмірі 190 000 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 травня 2038 року. У зв`язку з неналежним та несвоєчасним виконанням ним взятих на себе зобов`язань зі сплати чергових платежів банк пред`явив до нього позов про дострокове стягнення кредитної заборгованості. З метою захисту своїх прав він звернувся до Українського центру судових експертиз для проведення судово-економічної експертизи, в ході якої судовий експерт не знайшов підтвердження обґрунтування розрахунку заборгованості. Крім того, Кредитний договір містить суперечливі та дискримінаційні умови стосовно нього, ПАТ "Універсал Банк" не виконало вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки не надало йому інформації про реальну процентну ставку та розмір абсолютного подорожчання кредиту, орієнтовну сукупну вартість кредиту, внаслідок чого його було введено в оману. У Кредитному договорі відсутній строк його дії. Пункт 9.8 Кредитного договору є нікчемним, оскільки передбачає внесення ним в день надання кредиту плати за ініціювання кредиту в розмірі 9 700 грн, що еквівалентно 2 000 доларам США. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати Кредитний договір недійсним.

В запереченні на позовну заяву ПАТ "Універсал Банк" зазначило, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки Кредитний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.Перед укладенням договору банк надав позичальнику в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Оскільки сторонами дотримано вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) і загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), то підстави для визнання Кредитного договору недійсним відсутні. Крім того, позивачем пропущена позовна давність.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року у складі судді Жука М. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Кредитний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов. Перед укладенням договору позивач отримав у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Умови Кредитного договору не порушують принципів добросовісності, рівності сторін, є справедливими. Висновок судової економічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 2-31/08, складений судовим експертом Українського центру судових експертиз Барабашем Р. В., не може бути взятий до уваги, оскільки, надаючи відповіді на поставлені питання, експерт виходив не з визначення документальної обґрунтованості оформлення банківських операцій, а вдався до правової оцінки умов Кредитного договору, що процесуальним законом віднесено до компетенції суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 9.8 Кредитного договору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що пункт 9.8 Кредитного договору, за яким позичальник в день надання йому кредиту за договором сплачує кредитору плату за ініціювання кредиту в розмірі 9 700 грн, передбачає плату споживача кредиту за дії банку щодо встановлення правовідносин, а саме укладення договору. Наведена умова договору є недійсною, оскільки суперечить пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (далі - Правила № 168), та положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Разом з тим невідповідність окремих умов договору вимогам чинного законодавства не є підставою для визнання договору недійсним в цілому. Текст Кредитного договору та додатки до нього містять детальний розпис сукупної вартості споживчого кредиту та графік його погашення. Перед укладенням договору ОСОБА_1 отримав у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Умовами Кредитного договору визначено строк кредитування: з дати надання кредиту по 10 травня 2038 року включно. Аргументи позивача про те, що банк не попередив його про ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором в іноземній валюті, не заслуговують на увагу, оскільки, проявивши належну обачливість, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, позивач міг передбачити при укладенні договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти. Посилання заявника на висновок судової економічної експертизи як доказ, що підтверджує порушення відповідачем прав позивача як споживача послуг, не може бути взятий до уваги, оскільки вказаний висновок спростовується іншими доказами та встановленими обставинами справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальов В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки висновку судової економічної експертизи, у зв`язку з чим безпідставно не взяв його до уваги. Умови Кредитного договору не передбачають обов`язків та відповідальності банку. Кредитний договір не містить детального розпису реальної процентної ставки та сукупної вартості кредиту. Сама по собі умова договору про його дію до повного виконання позичальником зобов`язання перед кредитодавцем або до повного виконання взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку його дії. Пункт 9.8 Кредитного договору, за яким позичальник в день надання йому кредиту за договором сплачує кредитору плату за ініціювання кредиту в розмірі 9 700 грн, є нікчемним. Умови Кредитного договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків та погіршують становище споживача. Кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та укладений з порушенням Правил № 168.

У березні 2019 року ПАТ "Універсал Банк" також подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині задоволених позовних вимог, в решті цю постанову залишити без змін, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року - в силі.

Касаційна скарга ПАТ ""Універсал Банк" мотивована тим, що у Кредитному договорі визначені всі умови кредитування, зокрема розмір наданого кредиту, строк користування ним, порядок його надання та повернення, тип відсоткової ставки, детальний розпис загальної вартості кредиту, права та обов`язки кредитодавця і позичальника, відповідальність сторін. Перед укладенням договору позивач отримав у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено з ініціативи ОСОБА_1, при цьому останній свідомо уклав договір на зазначених в ньому умовах, на час його укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконував його. Таким чином, при підписанні Кредитного договору ОСОБА_1 погодився з усіма умовами цього правочину і взяв на себе зобов`язання щодо його виконання. Висновки апеляційного суду про недійсність пункту 9.8 Кредитного договору, за яким позичальник в день надання йому кредиту сплачує кредитору плату за ініціювання кредиту в розмірі 9 700 грн, є необґрунтованими. Суд помилково відніс вказану суму до платежів, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або що їх вчиняє банк чи споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин. Вказана комісія має іншу правову природу, її справляння було передбачене пунктом 2.4 глави 2 розділу II Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 255 (z0583-03) (далі - Правила № 255), згідно з яким комісії за ініціювання кредиту, що отримані (сплачені) банком і пов`язані зі створенням або придбанням фінансового інструменту, що не обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки, включають: комісії за оцінку фінансового стану позичальника; комісії за оцінку гарантій, застав; комісії за обговорення умов інструменту; комісії за підготовку, оброблення документів та завершення операції тощо. Таким чином, комісія за ініціювання кредиту була утримана правомірно, оскільки при укладенні Кредитного договору банк обробляв документи, проводив оцінку фінансового стану позичальника та застави. Крім того, дійшовши помилкового висновку про невідповідність окремої умови договору вимогам чинного законодавства, апеляційний суд не розглянув питання позовної давності, про застосування якої сторона відповідача заявила в суді першої інстанції.

В червні 2019 року ПАТ "Універсал Банк" подало відзив (письмові пояснення) на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК (1618-15) України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 28 травня 2007 року між ВАТ "Універсал Банк", яке змінило назву на ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав на споживчі потреби кредит в розмірі 190 000 доларів США під 12,45 % річних (базова процентна ставка) з кінцевим терміном повернення до 10 травня 2038 року.

Пунктом 1.1.1 Кредитного договору передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується підвищена процентна ставка в розмірі 37,35 % річних.

Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору строк кредитування за цим договором становить період: з дати надання кредиту по 10 травня 2038 року включно (що є датою остаточного погашення всієї суми кредиту).

У пункті 8.5 Кредитного договору зазначено, що уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що: розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті та йому повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти; до укладення цього договору він був ознайомлений з інформацією про умови кредитування (щодо можливої суми кредиту; строку, на який кредит може бути виданий; мети, для якої кредит може бути використаний; форми та видів його забезпечення; необхідності здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями позичальника; типу процентної ставки (фіксованої, плаваючої тощо), переваг та недоліків пропонованих схем кредитування) та орієнтовну сукупну вартість кредиту (з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язанні з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту).

В Додатку № 1 до Кредитного договору міститься повний перелік і вартість супутніх послуг, що надаються кредитором та третіми особами і пов`язані з отриманням та обслуговуванням кредиту, а в Додатку № 2 - встановлено графік щомісячних платежів.

23 серпня 2017 року ПАТ "Універсал Банк" направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором зі сплатою процентів за користування кредитом в сумі 212 098,27 доларів США.

Згідно з висновком судової економічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 2-31/08, складеним судовим експертом Українського центру судових експертиз Барабашем Р. В., в обсязі наданих на дослідження документів: відповідність умов Кредитного договору в частині визначення в повному обсязі детального розпису загальної (сукупної) вартості кредиту (в тому числі, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) вимогам нормативно-правових актів не підтверджується; обґрунтованість того, що Кредитний договір містить в собі в повному обсязі необхідні умови для договорів даного типу, не підтверджується; відповідність наданого банком розрахунку заборгованості за Кредитним договором документам бухгалтерського обліку банку неможливо підтвердити.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного Кредитного договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

' 'p' Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час укладення оспорюваного Кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Пунктом 1.2 Правил № 168 (в редакції, чинній на час укладення Кредитного договору) передбачено, що ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Згідно з пунктом 3.1 Правил № 168 (в редакції, чинній на час укладення Кредитного договору) банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

Апеляційним судом встановлено, що Додаток № 2 до Кредитного договору містить всі складові вартості кредиту, в тому числі вказана реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Встановивши, що Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, позивач під час укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував їх, договір містить інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки здійснення платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним Кредитного договору в цілому.

Доводи ОСОБА_1 про те, що умови Кредитного договору є несправедливими, ПАТ "Універсал Банк" при укладенні цього договору було порушено вимоги статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк не надав йому інформації про умови кредитування, можливі валютні ризики, що вказаний договір не містить сукупної вартості кредиту та інших фінансових зобов`язань споживача, спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції і наведеними вище обставинами справи.

На момент укладення Кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків.

При підписанні Кредитного договору ОСОБА_1 погодився з усіма умовами цього правочину і взяв на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного договору позичальник отримав його примірник, що дало йому додаткову можливість детально вивчити умови договору (пункт 10.3).

Аргументи позивача про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок судової економічної експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний висновок був оцінений апеляційним судом за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, та при його відхиленні встановлено, що висновок експерта суперечить іншим наявним в матеріалах справи доказам.

Посилання ОСОБА_1 на те, що зміст Кредитного договору суперечить вимогам статті 638 ЦК України, оскільки договір не містить такої істотної умови, як строк дії, а зазначення в договорі на припинення його дії після повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку його дії, є неспроможними, так як істотною умовою кредитного договору є строк, на який надається кредит. В даному випадку такий строк кредитування встановлено в пункті 1.2 Кредитного договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину в цілому.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення в означеній частині відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Щодо визнання апеляційним судом недійсним пункту 9.8 Кредитного договору.

Згідно з пунктом 9.8 Кредитного договору позичальник в день надання йому кредиту за договором сплачує кредитору плату за ініціювання кредиту в розмірі 9 700 грн. Укладенням цього договору позичальник доручає кредитору в порядку договірного списання здійснити списання суми такої плати з поточного рахунку позичальника, відкритого у кредитора, у відповідній валюті та наступне її перерахування на рахунок кредитора.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час укладення Кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до пункту 3.6 Правил № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/16902/16-ц (провадження № 61-9391зпв18) зазначено, що пункт кредитного договору, за яким позичальник у день надання йому кредиту за договором сплачує кредитору плату за ініціювання кредиту, є платою споживача кредиту за дії банку щодо встановлення правовідносин, а саме укладення договору, а тому банк не дотримався вимог пункту 3.6 Правил № 168, згідно з яким банк не має права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або що їх вчиняє банк чи споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин. Проте в суду відсутні підстави вважати, що оспорюваний договір кредиту є недійсним в цілому, оскільки несправедливість пункту договору про плату за ініціювання кредиту сама по собі не впливає на зміст договору, його істотні умови, цілі, яких прагнули досягти сторони при укладенні цього договору, необхідності у зв`язку з цим змінювати інші умови договору, а також змінювати суть та зміст правовідносин сторін тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) наведено правовий висновок про те, що у відповідності до частин першої-третьої статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення кредитного договору від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил № 168, які були чинними на момент укладення спірного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок.

Таким чином, положення Кредитного договору про сплату позичальником на користь банку плати за ініціювання кредиту, визначеної у пункті 9.8 договору, є нікчемним, оскільки встановлення такої плати було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил № 168.

З огляду на викладене, не заслуговують на увагу доводи ПАТ "Універсал Банк" про те, що утримання з позичальника комісії за ініціювання кредиту було правомірним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: "кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

Таким чином, неправильно застосувавши вищенаведені норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання недійсним пункту 9.8 Кредитного договору, яким встановлено внесення позичальником на користь банку плати за ініціювання кредиту, так як зазначена умова договору є нікчемною, тобто недійсною в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення в частині вирішення питання про визнання недійсним пункту 9.8 Кредитного договору підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, а в решті - залишенню без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, тобто виступив як споживач послуг банку.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Висновок про те, що споживачі звільняються від сплати судового збору на всіх стадіях цивільного процесу, висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. С. Жданова
	С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук
	М. Ю. Тітов