Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Бившевої Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Миколаївської об 'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову та ухвалу

Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015

у справі № 813/7498/13-а

за позовом

Державного підприємства "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка"

до

Миколаївської об 'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Державне підприємство "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Новороздільське гірничо-хімічне підприємство "Сірка", далі - ПрАТ "Сірка" або платник/позивач) звернулось до суду із вказаним адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати, винесені Миколаївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ОДПІ, податковий орган/відповідач) податкові повідомлення-рішення від 16.09.2013 № 0000492200 та № 0000502200.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 вказаний позов задоволений в межах заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову, оскільки вважає, що вони були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від позивача письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи цим судом.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 22.05.2013 по 18.06.2013 проведено планову виїзну перевірку позивача за наслідком якої 26.06.2013 складено акт № 18/2200/32940082 про результати дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

Вказаною перевіркою встановлено, що позивачем занижено: податок на прибуток в розмірі 348 049,00 грн. в т.ч. ІІ кв.2011 року - 294 899,00 грн., І кв. 2012 року - 8 574,00 грн., ІІІ кв. 2012 року - 44 576,00 грн., чим допущено порушення вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пункту 146.16 Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ); податок на додану вартість в розмірі 188 987,00 грн., в т.ч.: за лютий 2011 року17 901,00 грн.. березень 2011 року - 187,00 грн., квітень 2011 року - 63 566,00 грн., січень 2012 року - 3748,00 грн., вересень 2012 року - 69845,00 грн., чим допущено порушення вимог пункту 188 статті 188, пункту 189.9 статті 189 ПК України.

На підставі акту перевірки, 16.09.2013 контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000492200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 242 655,00 грн. (в т.ч. 53 668,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000502200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній формі власності на загальну суму 361 337,00 грн. (в т.ч. 13 288,00 грн. за фінансовими (штрафними) санкціями (штрафами).

Даний висновок відповідача ґрунтується на тому, що платник не включив до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих внаслідок ліквідації основних засобів, рішення щодо чого прийнято самостійно, що вказує на заниження суми ПДВ.

Не погоджуючись із рішеннями ОДПІ, ПрАТ "Сірка" звернулось до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх прийшли до висновків, з якими погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що правових підстав для визначення позивачу податкових зобов'язань зі сплати ПДВ та податку на прибутку у відповідача не було, адже відсутня база для оподаткування, так як рішення про ліквідацію ТМЦ позивачем самостійно не приймалось, а ліквідовані основні засоби є відходами, які утворились внаслідок повної чи часткової втрати споживчих якостей/властивостей його майна.

Відповідно до підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137 ПК України, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 вказаної статті.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що доходи можуть формуватись лише на підставі документів, які підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів.

Відповідно до пункту 146.16 статті 146 ПК України, у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі, якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів.

Відповідно до пункту 189.9 статті 189 ПК України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена. У разі невідповідності критеріям визнання активом об'єкт основних засобів відповідно до пункту 33 ПБО-7 (затверджений наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27 квітня 2000 (z0288-00) ) слід вилучити з активів (списати з балансу).

Відповідно до пункту 40 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 року № 561 (v0561201-03) (далі - Методичні рекомендації № 561) об'єкт основних засобів перестає визнаватися активом (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, ліквідації, безоплатної передачі, нестачі, остаточного псування або інших причин невідповідності критеріям визнання активом.

Згідно з вимогами пунктами 41-43 Методичних рекомендацій № 561 (v0561201-03) для визначення непридатності основних засобів до використання, можливості їх використання іншими підприємствами, організаціями та установами, неефективності або недоцільності їх поліпшення (ремонту, модернізації тощо) та оформлення відповідних первинних документів керівником підприємства створюється постійно діюча комісія, яка здійснює безпосередній огляд об'єкта, що підлягає списанню; встановлює причини невідповідності критеріям активу; визначає осіб, з вини яких відбулося передчасне вибуття основних засобів із експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності; визначає можливість продажу (передачі) об'єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути одержані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, встановлює їх кількість і вартість; складає і підписує акти на списання основних засобів.

В актах на списання рекомендовано наводити дані, що характеризують об'єкти основних засобів: рік виготовлення або будівництва об'єкта, дата його надходження на підприємство і початок експлуатації, первісна (переоцінена) вартість об'єкта, сума нарахованого зносу, передбачений і фактичний строк корисного використання, проведені ремонти, причини вибуття тощо.

Регістри аналітичного обліку основних засобів, що вибули, додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів.

Акти на списання основних засобів відображаються в бухгалтерському обліку після їх затвердження керівником підприємства. Актом на списання форми № 03-3, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 352 від 29.12.1995 року (v0352202-95) оформляється вибуття основних засобів (крім автотранспорту) у разі їх повного або часткового списання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем на підставі виданих Міністерством промислової політики України наказів згідно з переліком основних засобів, які пропонуються до списання, проведено ліквідацію основних засобів, про що складені відповідні ліквідаційні акти, що містять дані, які характеризують об'єкти основних засобів і причини їх вибуття, які підписані повноважною особою, що відображено в Декларації з податку на прибуток підприємств за період з 01.04.2011 по 31.12.2012.

З огляду на встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню, так як позивачем дотримані вимоги законодавства щодо документального оформлення операції по ліквідації основних засобів, рішення щодо чого прийнято Міністерством промислової політики України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .