Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року

у справі № 802/1701/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Атестаційної комісії № 9 Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області

третя особа - Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України

про визнання дій протиправними та скасування рішення, скасування наказу, поновлення на посаді, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ Нацполіції у Вінницькій області, атестаційної комісії № 9 ГУ Нацполіції у Вінницькій області, третя особа - Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому просив:

- визнати протиправним рішення атестаційної комісії № 9 ГУ Нацполіції у Вінницькій області, оформлене протоколом від 30 серпня 2016 року № 15.00027615.0058743;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Нацполіції у Вінницькій області від 19 вересня 2016 року № 168 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність;

- поновити позивача на посаді старшого інспектора Гайсинського відділу поліції ГУ Нацполіції у Вінницькій області;

- стягнути з ГУ Нацполіції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, позовні вимоги задоволено повністю.

ГУ Нацполіції у Вінницькій області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 17 липня 2006 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року - в органах поліції на посаді старшого інспектора Гайсинського відділу поліції ГУ Нацполіції у Вінницькій області, в порядку переатестування, як такого, що прибув з МВС, з присвоєнням спеціального звання "капітан поліції".

Наказом ГУ Національної поліції у Вінницькій області від 19 вересня 2016 року № 168 о/с звільнено позивача зі служби в поліції згідно пункту 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Підставою для прийняття оспорюваного наказу слугувало рішення (висновок) атестаційної комісії № 9 ГУ Нацполіції у Вінницькій області, оформлене протоколом від 30 серпня 2016 року ОП № 15.00027615.0058743.

Відповідно до статті 58 Закону України "Про Національну поліцію" призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Крім того, згідно пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України.

Тобто, зазначений пункт Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Тоді як, відповідно до приписів частини першої статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Перелік підстав для атестування визначено у частині другій статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", так, атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Кожна з зазначених підстав для проведення атестування повинна бути зв'язана з певними передумовами, зокрема, атестування яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі особистої заяви позивача від 7 листопада 2015 року, наказом ГУ Нацполіції у Вінницькій області позивача без проведення конкурсу призначено на посаду старшого інспектора Гайсинського відділу поліції ГУ Нацполіції у Вінницькій області, в порядку переатестування, та присвоєно спеціальне звання капітана поліції, отже позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктами 9 та 12 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) шляхом видання наказу про призначення за його згодою.

Крім того, судами попередніх інстанцій досліджено, що зі змісту наказу ГУ НП у Вінницькій області від 12.02.2016 року № 146 вбачається, що він не містить посилань на підстави для атестування поліцейських, передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", тоді як в ньому вказано лише про мету проведення атестування.

Водночас, судами встановлено, що атестування позивача проведено у порядку атестації усіх поліцейських Національної поліції з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що відповідає положенням частини першої статті 57 Закону № 580-VIII.

Також, судами встановлено протиправність рішення (висновку) атестаційної комісії, оформлене протоколом від 30 серпня 2016 року ОП № 15.00027615.0058743, так як воно проведено всупереч Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 17 листопада 2015 року № 1465 (z1445-15) .

Наведене підтверджується відсутністю мотивів, якими комісія керувалась під час прийняття такого рішення, зокрема, в протоколі відсутні будь-які посилання на обставини, що свідчать про недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей позивача, чи інші дані, які б свідчили про його низький професійний потенціал; невідповідність позивача оновленим вимогам суспільства до професії поліцейського, інших обставин, що свідчать про невідповідність особи позивача посаді, яку він займає.

Враховуючи, що мета атестування, визначена у частині першій статті 57 Закону № 580-VIII, не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій статті 57 Закону № 580-VIII, тобто, цей Закон не передбачає проведення атестування без настання обставин, визначених частиною другою статті 57 цього Закону, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність дій відповідача щодо включення позивача до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, оскільки правові підстави для проведення атестації позивача були відсутні.

Частиною першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судами встановлено відсутність жодних доводів на підтвердження обґрунтованості та правомірності рішення (висновку) атестаційної комісії, як і не надано обґрунтованих доводів щодо неможливості прийняття відносно позивача іншого, ніж передбаченого підпунктом 4 пункту 15 Розділу ІV Інструкції № 1465 (z1445-15) , висновку, зокрема, займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Також колегія суддів вбачає, що результати тестування обов'язково враховуються атестаційною комісією, однак вони не мають вирішального значення та мають оцінюватись разом з іншими матеріалами, що були подані до атестування, і відповідно, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Крім того, відповідно до правового висновку Вищого адміністративного суду України, атестований має право вимагати в суді скасування рішення (висновку) атестаційної комісії з метою захисту своїх процедурних прав, у результаті порушення яких і було прийняте оскаржене рішення (висновок) за умови, якщо ця вимога заявлена разом із вимогою про скасування адміністративного акта, який завершує відповідну атестаційну процедуру.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо протиправності та скасування наказу ГУ Нацполіції у Вінницькій області від 19 вересня 2016 року № 168 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність, і відповідно, правомірно поновили його на посаді старшого інспектора Гайсинського відділу поліції ГУ Нацполіції у Вінницькій області.

Разом з тим, згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як один рік.

Згідно з пунктом 6 Розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 року № 260 (z0669-16) , поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" (v0007760-13) задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

Наведене відповідає правовій практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеної в постановах від 21 січня 2012 року № 6-87цс11 та від 14 січня 2014 року № 21-395а13.

Так, суд першої інстанції дійшовши вірного висновку щодо поновлення позивача на посаді, в порушення вимог статті 159 КАС України, не розглянув позовні вимоги в частині стягнення з ГУ Нацполіції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період вимушеного прогулу.

Наведене не було виправлено і судом апеляційної інстанції.

Тобто, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду апеляційної інстанції повністю та скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення з ГУ Нацполіції у Вінницькій області на користь позивача грошового забезпечення за період вимушеного прогулу, та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року скасувати повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .