1522/2203/2012 Про поділ майна подружжя, визнання договорів дарування і договору купівлі-продажу нежитлового нерухомого майна недійсними та про витребування майна з чужого незаконного володіння - 28.10.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року, ухвалене у складі судді Ільченко Н. А., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання договорів дарування і договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсними та про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 17 вересня 2004 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, під час якого у них народилися два сини, які знаходяться на її утриманні. У період шлюбу сторони придбали нерухоме майно, зокрема, квартиру у АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_4 .

Крім того, під час шлюбу з відповідачем ними було придбано квартиру АДРЕСА_2, яку відповідач подарував їй за договором дарування від 18 листопада 2011 року, та яку вона згодом відчужила на користь ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 29 липня 2013 року за реєстраційним № 922.

Вказувала, що ОСОБА_4, без її відома та згоди, відчужив нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 за згаданими договорами дарування, а кошти від їх продажу привласнив собі, тому оспорювані договори дарування підлягають визнанню недійсними. Крім того, відповідач не виконує своїх зобов`язань за рішенням Приморського районного суду м. Одеси щодо сплати аліментів, станом на

01 квітня 2014 року заборгованість зі сплати аліментів становить

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд про таке.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 нерухоме майно:

квартиру АДРЕСА_4, вартістю 2 000 000 грн, власником якої є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року, реєстраційний № 1627;

нежиле приміщення № 1 площею 154,3 кв. м, розташоване у будинку на АДРЕСА_5, вартістю 2 000 000,00 грн, власником якого є ОСОБА_4 ;

машиномісце (гараж) № НОМЕР_1 у підземному паркінгу будинку АДРЕСА_3, вартістю

480 000 грн, власником якого є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня 2009 року серії НОМЕР_2 ;

машиномісце (гараж) № НОМЕР_3, розташоване у будинку на АДРЕСА_3, вартістю 480 000 грн, власником якого

є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня

2009 року серії НОМЕР_4 ;

нежиле приміщення № 27 (магазин непродовольчих товарів), розташоване

в будинку на АДРЕСА_6, вартістю 640 000,00 грн, власником якого є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу

від 12 травня 2009 року, реєстраційний № 2262;

нежиле приміщення № 183, розташоване в будинку на АДРЕСА_7, вартістю 640 000 грн, власником якого є

ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 2009 року, реєстраційний № 1906.

Визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень цокольного поверху загальною площею 154,3 кв. м., розташованих у будинку на АДРЕСА_5, укладений 20 червня 2014 року між ОСОБА_4

і ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 757;

Визнати недійсним договір дарування машиномісця № НОМЕР_3, яке розташоване в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3, укладений 03 червня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 648.

Визнати недійсним договір дарування машиномісця № НОМЕР_1, яке розташоване в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3, укладений 03 червня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 647.

Визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення № 183 загальною площею 56,8 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_7, укладений 03 червня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 649.

Визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення № 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_6, укладений 23 липня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 913.

Визнати недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_4, укладений 29 липня

2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним

Визнати недійним договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, яке розташоване в будинку на АДРЕСА_6, укладений 30 листопада 2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 .

Виділити у власність ОСОБА_1 2/3 частини нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя:

квартиру АДРЕСА_4, машиномісце № НОМЕР_1, розташоване у підземному паркінгу за адресою:

АДРЕСА_3 ; нежиле приміщення № 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 ; та нежиле приміщення № 183 загальною площею 56,8 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_7 .

Виділити у власність ОСОБА_4 1/3 частини майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя:

машиномісце № НОМЕР_3, розташоване в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення № 1 загальною площею 154,3 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_5 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 нежитлове приміщення № 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 .

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, виселення та вселення.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 17 вересня

2004 року між ним та ОСОБА_1 укладено шлюб, під час якого вони придбали квартиру

АДРЕСА_2 . 18 листопада 2011 року вони з ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір дарування вказаної квартири, за якою власником квартири стала ОСОБА_1 зазначив, що його волевиявлення при укладенні оскаржуваного договору дарування не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, тому договір дарування квартири від 18 листопада 2011 року є недійсним у зв`язку з тим, що на момент укладення цього договору він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

29 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної квартири, право власності на яку перейшло до ОСОБА_5 .

Вважав, що оскільки зазначена квартира вибула з його власності поза його волею за невідплатним договором, тому не зважаючи на те, що

ОСОБА_5 є добросовісним набувачем квартири, квартира підлягає витребуванню з її незаконного володіння, за ним повинно бути визнано право власності на квартиру, він повинен бути вселений у квартиру, а новий власник ОСОБА_5 виселена.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом просив суд:

поділити між ним та ОСОБА_1 майно, що набуте ними за час шлюбу, та є їх спільною сумісною власністю, а саме: квартиру АДРЕСА_2, - наступним чином. Визнати за кожним з них право власності на 1/2 частини спірної квартири;

визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування вказаної квартири, укладений 18 листопада 2011 року між ним та

витребувати спірну квартиру з чужого незаконного володіння

ОСОБА_5 та визнати за ним право власності на дану квартиру,

виселити з квартири ОСОБА_5 та вселити його до спірної квартири.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2012 року зустрічний позов ОСОБА_4 об`єднано в одне провадження з позовом

У січні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання добросовісним набувачем.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що між нею та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, у зв`язку з чим вона вважає себе добросовісним набувачем цієї квартири, не зважаючи на те, що жодна з осіб це не оспорює.

Просила суд, визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2 .

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2014 року зустрічний позов ОСОБА_5 об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_4 .

Кроткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 18 листопада 2011 року між

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М. Витребувано квартиру АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 та повернуто квартиру АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 . Зобов`язано ОСОБА_9 звільнити квартиру

АДРЕСА_2 . Вселено у квартиру АДРЕСА_8, розташовану на АДРЕСА_3, ОСОБА_4 . В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року

у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, постановлену у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Лесько А. О., Хопти С. Ф.,Ситнік О. М., Черненко В. А. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_2, укладений

18 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М.

Витребувано квартиру АДРЕСА_2, з чужого незаконного володіння

ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 шляхом виселення ОСОБА_5 з цієї квартири та вселення ОСОБА_4 до цієї квартири.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, та про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

і ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що майно, стосовно якого позивач ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності, не є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте, квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 шляхом укладення договору дарування в період, коли він не розумів значення своїх дій та не керував ними, а тому нотаріально посвідчений договір дарування вказаної квартири

від 18 листопада 2011 року повинен бути визнаний судом недійсним. З цих підстав, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї квартири

від 29 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та

ОСОБА_5, є підставою для витребування вказаної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 шляхом виселення ОСОБА_5 з цієї квартири та вселення ОСОБА_4 до цієї квартири.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо визнання квартири АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відсутній, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4, тому у разі його волевиявлення на поділ цієї квартири між ним та

ОСОБА_1, у ОСОБА_4 відсутні будь-які перешкоди зробити це

у передбачений законом спосіб. У свою чергу ОСОБА_1 не заявляла у даній справі позовні вимоги щодо визнання за нею права власності на частину цієї квартири, а суд не наділений законом повноваженнями змусити особу мати у власності майно, якщо особа цього не бажає; крім того, ОСОБА_4 є власником згаданої квартири на підставі свідоцтва про право власності від 22 вересня 2009 року, серії НОМЕР_5, яке станом на дату судового розгляду даної справи у встановленому законом порядку не визнано недійсним та/або не скасоване і не оспорюється, тому належним способом захисту права власності ОСОБА_4 є повернення цієї квартири у його власність.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не є належним способом судового захисту, оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна

з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року змінено в частині викладення мотивів відмови ОСОБА_1

у позові. В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині викладення мотивів відмови ОСОБА_1 у позові, суд апеляційної інстанції встановив, що право власності ОСОБА_10 на об`єкти нерухомого майна,

а саме на нежиле приміщення № 27, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, та на квартиру АДРЕСА_4, виникло після розірвання шлюбу, тобто більше ніж через два роки, з огляду на це суд дійшов висновку про те, що оскільки чинне законодавство України не містить норми матеріального права, яка б визначала статус спільної сумісної власності майна подружжя, придбаного після розірвання шлюбу, то вказане нерухоме майно не можна визнати спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо іншого нерухомого майна, а саме: машиномісць № НОМЕР_1, НОМЕР_3, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3, нежиле приміщення № 183, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 ; нежиле приміщення № 1, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, - суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 не надала доказів того, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання оскаржуваних ОСОБА_1 договорів дарування, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у 2014 році, вказав, що позивачем не доведено факт наявності умислу всіх сторін правочинів на їх вчинення, без створення правових наслідків. Навпаки, дарувальником ОСОБА_4 передане майно обдарованому

ОСОБА_11, обдарований провів державну реєстрацію подарованого йому майна, та розпорядився частиною подарованого йому майна шляхом відчуження третій особі, а саме: ОСОБА_3, нежитлового приміщення

№ 27, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, що дає усі підстави вважати, що такі правочини не можуть бути кваліфіковані як фіктивні.

Крім викладеного, колегія суддів вважала за необхідне зазначити, що матеріали справи не мають жодних правовстановлюючих документів щодо нерухомого майна, на яке просить визнати своє право власності ОСОБА_1, що в свою чергу виключає можливість встановити дату придбання майна, дійти висновку про придбання його в період шлюбу,

а також щодо придбання спірного нерухомого майна за сумісні кошти подружжям ОСОБА_4 і ОСОБА_1 у період шлюбу, як то було вказано в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 28 січня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року, ухвалити судове рішення про задоволення її позову, про відмову

у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, задовольнити зустрічний позов ОСОБА_5 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, ухвалено незаконні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року скасовано заходи забезпечення позову, внаслідок чого відповідач відчужив майно, що є спільним майном подружжя.

Вважає, що договори дарування та купівлі-продажу повинні бути визнані недійсними, а кожному з подружжя слід виділити спірне майно, їй на підставі статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) - більшу частину,

а відповідачу - меншу у зв`язку з незаконним відчуженням спірного майна, приховування спірного майна та неутриманням дітей.

Стверджує, що у зустрічній позовній заяві (у редакції від 12 квітня 2012 року) відповідач визнавав факт придбання спірного майна у шлюбі і не заперечував проти його поділу. Крім того, будь-яких доказів того, що спірне майно придбано поза шлюбом чи за його особисті кошти, ОСОБА_4 суду не надав.

Стверджує, що суди не врахували надані нею письмові докази, не виконали вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 28 січня 2015 року.

Так, із даних Київського міського бюро технічної інвентаризації слідує, що право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_9, виникло за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року, а реєстрація права власності на нежитлові будівлі, що розташовані у місті Дніпрі, відбулася на підставі договорів купівлі-продажу від 12 травня 2009 року. Вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірне майно набуте відповідачем після розірвання шлюбу у 2014 році, оскільки з довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації, наданої суду першої інстанції у 2012 році, встановлено дати набуття цього майна. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій зроблено без урахування всіх наявних у матеріалах доказів.

Зміст поданої касаційної скарги не містить мотивів та підстав оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 .

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року в складі судді

Висоцької В. С., відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи №1522/2203/2012 із Приморського районного суду м. Одеси.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У вересні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Лідовцю Р. А.,

Луспенику Д. Д., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року задоволено заявлений головуючим Луспеником Д. Д. самовідвід.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2020 року визначено суддів, які входять до складу колегії.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 17 вересня 2004 року ОСОБА_4 та

ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_12 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_13 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2012 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2013 року визначено місце проживання дітей сторін з матір`ю

Під час зареєстрованого шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбали таке нерухоме майно:

квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 189,9 кв. м, житловою площею 105,9 кв. м, власником якої є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу

від 18 травня 2007 року, реєстраційний № 1627;

квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 393,8 кв. м., житловою площею 205,3

кв. м, власник - ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право власності

від 22 вересня 2009 року;

нежитлові приміщення цокольного поверху площею 154,3 кв. м, розташовані у будинку на АДРЕСА_5, власником яких є ОСОБА_4 ;

машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу будинку, розташованому у будинку на АДРЕСА_3, площею 17,9 кв. м, власник - ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право власності

від 18 вересня 2009 року, серії НОМЕР_2 ;

машиномісце № НОМЕР_3 у підземному паркінгу будинку на АДРЕСА_3, площею 17,9 кв. м., власник - ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня

2009 року серії НОМЕР_4 ;

нежитлове приміщення № 27 (магазин непродовольчих товарів), розташоване за адресою: АДРЕСА_6 загальною площею 53,9 кв. м, власник - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2009 року, реєстраційний № 2262;

нежитлове приміщення № 183, розташоване за адресою: АДРЕСА_7 площею 56,8 кв. м, власни - ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 2009 року, реєстраційний № 1906.

Із пояснень ОСОБА_1 встановлено, що вартість спірної квартири АДРЕСА_4, становить 2 000 000 грн, вартість нежитлових приміщень цокольного поверху площею 154,3 кв. м, розташованих у будинку на АДРЕСА_5, становить 2 000 000 грн, вартість машиномісць № 118 та

№ НОМЕР_3, розташованих у будинку на АДРЕСА_3, становить по 480 000 грн за кожне, вартість нежилого приміщення

№ 27 ( магазин непродовольчих товарів), розташованого в будинку на АДРЕСА_6, та вартість нежилого приміщення № 183, розташованого в будинку на АДРЕСА_7, становить по 640 000 грн за кожне.

На підставі договору дарування від 18 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Марченко А. М., ОСОБА_4 подарував квартиру

АДРЕСА_2, ОСОБА_1 .

Встановлено, що квартиру АДРЕСА_2, 29 липня 2013 року ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Микитченко О. В. за реєстраційним № 922. Вартість квартири, згідно зі звітом товариства з обмеженою відповідальністю "Агентства експертної оцінки" від 15 квітня 2013 року, становить 2 345 131 грн.

21 червня 2012 року комунальною установою "Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня № 1" проведено комісійну стаціонарну судову психіатричну експертизу № 96, у якій зроблено висновок, що ОСОБА_4 на час проведення експертизи страждав хронічним психотичним розладом

у вигляді рецидуального психотичного розладу зі стійким когнітивними розладами та зі збільшуваним дефектом в емоційній сфері, у зв`язку з чим не міг правильно усвідомлювати обставини, що мали значення у справі, та давати правильні покази, а також брати участь у слідчих діях та судовому слідстві. На момент вчинення інкримінованого ОСОБА_4 діяння - 20 квітня 2012 року (за частиною другою статті 342 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ) - опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків щодо охорони громадського порядку; за частиною першою статті 345 КК України - погроза вбивством та насильством щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку

з виконанням цим працівником службових обов`язків) він також страждав хронічним психотичним розладом - рецидуальним психотичним розладом, особливо з когнітивними розладами та зі збільшуваним дефектом

в емоційній сфері, у зв`язку з чим не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом потребував примусового застосування засобів медичного характеру - госпіталізації у психіатричну лікарню

із загальним наглядом.

Згідно з актом амбулаторної судової експертизи комунальної установи "Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня № 1" від 04 грудня 2013 року № 646 ОСОБА_4 абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними у момент укладення договору поруки від 19 травня 2008 року

№ 40/5.1-П.08, згідно з яким він взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати перед акціонерним товариством "Родовід Банк" за своєчасне та повне виконання зобов`язань товариства з обмеженою відповідальністю "РВ Лізинг" за кредитним договором від 19 травня 2008 року № 4015-КЛТ-08, та

у момент укладення договору іпотеки від 19 травня 2008 року № 40/05-3-08, згідно з яким він передав в іпотеку акціонерному товариству "Родовід Банк" квартиру АДРЕСА_4,

а також у момент укладення договору іпотеки від 15 січня 2010 року № 40/05-3-08, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевіріною А. О., за реєстром № 81, згідно з яким він передав в іпотеку акціонерному товариству "Родовід Банк" нежитлові приміщення № 1, розташовані в будинку на АДРЕСА_5, у зв`язку з тим, що актуальний психічний стан ОСОБА_4 у момент правочину визначався хронічним стійким розладом у формі рекурентної шизофренії, шизоефективний варіант, змішаний (біполярний) тип зі схильністю до вживання наркотичних засобів (марихуана). Встановлено, що ОСОБА_4 на даний час страждає стійким психічним розладом у формі рекурентної шизофренії, шизоефективний варіант, змішаний (біполярний) тип зі схильністю до вживання наркотичних засобів (марихуана), та за своїм станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З акта комплексної амбулаторної психолого-психіатричної експертизи комунальної установи "Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я" від 26 березня 2014 року № 142 ОСОБА_4 абсолютно не міг розуміти значення своїх дій і абсолютно не міг керувати ними у момент укладення 18 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_14 договору дарування квартири, АДРЕСА_2, оскільки страждав хронічним стійким психічним розладом у формі рекурентної (періодичної) шизофренії, шизоефективний варіант, змішаний (біполярний) ефективний тип зі здатністю вживати наркотичні засоби (марихуана), що абсолютно виключає здатність ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Із пояснень представника ОСОБА_4, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, встановлено, що питання щодо обсягу дієздатності

ОСОБА_4 у судовому порядку не вирішувалося.

Встановлено, що ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_6 (батька) таке нерухоме майно:

нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 154,3 кв. м, що знаходяться у будинку на АДРЕСА_5, на підставі договору дарування від 20 червня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстровим № 757;

машиномісце № НОМЕР_3, яке розташоване в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3, на підставі договору дарування від 03 червня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстровим

машиномісце № НОМЕР_1, яке розташоване в підземному паркінгу за адресою:

АДРЕСА_3, на підставі договору дарування

від 03 червня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстровим № 647;

нежитлове приміщення № 183, загальною площею 56,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_7, на підставі договору дарування від 03 червня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Гашовою В. В., за реєстровим № 649;

нежитлове приміщення № 27 (магазин непродовольчих товарів), загальною площею 53,9 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_6, на підставі договору дарування від 23 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Гашовою В. В. за реєстровим № 913;

квартиру АДРЕСА_4, на підставі договору дарування від 29 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Гашовою В. В. за реєстровим № 942.

ОСОБА_15 відчужив на користь ОСОБА_3 нежитлове приміщення

№ 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_6, на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 30 листопада 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Залишаючи в цілому без змін рішення суду першої інстанції про відмову

в задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що майно, стосовно якого позивач просить визнати за нею право власності, не є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому суд вказав, що право власності ОСОБА_4 на нежитлове приміщення № 27, розташоване в будинку на АДРЕСА_6, та квартиру

АДРЕСА_4, виникло після розірвання шлюбу більше ніж через два роки, що встановлено з договорів дарування, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у 2014 році. Щодо іншого нерухомого майна: машиномісць № НОМЕР_1 і НОМЕР_3, розташованих у будинку на АДРЕСА_3, нежитлового приміщення № 183, розташованого на АДРЕСА_7, нежитлового приміщення, яке знаходиться в будинку на АДРЕСА_5, суд апеляційної погодився з доводами суду першої інстанції про те, що позивач не довела, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Однак колегія суддів не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і статті 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт,

у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться

у третіх осіб.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частині перша статті 70 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18.

Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважно право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, тому передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому. (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року

у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови

в задоволенні позову за недоведеністю, суд апеляційної інстанції виходив

з того, що позивач не надала доказів придбання спірного майна в період шлюбу з відповідачем ОСОБА_4, при цьому встановив з договорів дарування, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у 2014 році, що частина спірного майна набута зі спливом дворічного терміну після розірвання сторонами шлюбу, однак такі висновки суперечать матеріалам цивільної справи.

Так, матеріали справи містять копії договорів дарування, які у липні

2014 року укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, та з яких суд апеляційної інстанції встановив, що одноособовий власник ОСОБА_4 розпорядився своїм майном, а саме: квартирою АДРЕСА_4 та нежитловим приміщенням № 27 (магазин непродовольчих товарів), розташованого на АДРЕСА_6 відчуживши їх обдарованому ОСОБА_11 (том № 5, а.с. 133-137).

Водночас, з інформаційних довідок з Реєстру права власності на нерухоме майно, виданих Київським міським бюро технічної інвентаризації (далі - Київське МБТІ) 28 березня 2012 року (том 2, а.с. 32 - 34) встановлено наступне.

Квартира АДРЕСА_4, належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року, реєстраційний № 1627 (тобто придбана під час шлюбу);

машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу будинку на АДРЕСА_3, належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18 вересня 2009 року, серії НОМЕР_2 (набуто під час шлюбу);

машиномісце № НОМЕР_3 у підземному паркінгу будинку на АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18 вересня 2009 року, серії НОМЕР_4 (набуто в період шлюбу шлюбу);

нежитлове приміщення № 27 (магазин непродовольчих товарів), розташоване за адресою: АДРЕСА_6, належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу

від 12 травня 2009 року реєстр № 2262 (набуто в період шлюбу шлюбу);

нежитлове приміщення № 183, розташоване за адресою: АДРЕСА_7 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 2009 року, реєстраційний № 1906 (набуто в період шлюбу шлюбу).

Крім того, з договору іпотеки, укладеного 15 січня 2010 року між ОСОБА_4 та акціонерним товариством "Родовід Банк", предметом іпотеки якого є нежитлове приміщення № 1, розташоване в будинку на АДРЕСА_5, встановлено, що передане в іпотеку майно належить на праві власності ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 03 липня 2008 року, серія НОМЕР_6 (том № 2, а.с. 93 - 102), тобто також придбано в період шлюбу.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів

з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено, що спірне майно придбане під час шлюбу та не є спільною сумісною власністю, із зазначенням, що в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи і суд позбавлений можливості встановити час набуття цього майна, є передчасними.

Так з довідки Київського МБТІ від 28 березня 2012 року встановлено, що квартира АДРЕСА_4, належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року, реєстраційний № 1627. У свою чергу, з копії договору дарування, укладеного 29 липня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 встановлено, що квартира АДРЕСА_4 на час укладення правочину, належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності (бланк серії НОМЕР_8) індексний номер НОМЕР_9, виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 25 липня 2014 року.

Крім того, з довідки Київського МБТІ від 28 березня 2012 року встановлено, що нежитлове приміщення № 27 (магазин непродовольчих товарів), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_6, належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу

від 12 травня 2009 року реєстр № 2262. У свою чергу, з копії договору дарування, укладеного 29 липня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 встановлено, що нежитлове приміщення № 27 (магазин непродовольчих товарів), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_6 на час укладення правочину, належало на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності (бланк серії НОМЕР_7 ) індексний номер НОМЕР_10, виданого Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 15 липня 2014 року.

Таким чином, маючи в наявності суперечливі докази щодо періоду набуття частини спірного майна, суду апеляційної інстанції слід встановити, чи передували укладенню договорам дарування від 29 липня 2014 року квартири в місті Одесі та нежитлового приміщення № 27 у місті Дніпрі якісь правочини (по кожному об`єкту окремо), тобто яким чином відбулася трансформація майна, як об`єкта спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 у особисту приватну власність ОСОБА_4 .

Крім того, суду апеляційної інстанції слід надати оцінку довідкам Київського МБТІ від 28 березня 2012 року та договору іпотеки, укладеного 15 січня

2010 року між ОСОБА_4 та акціонерним товариством "Родовід Банк" щодо періоду набуття іншого спірного майна, а саме: машиномісць № НОМЕР_1 та НОМЕР_3 у підземному паркінгу будинку на

АДРЕСА_3 ; нежитлового приміщення № 183, розташованого в будинку на АДРЕСА_7 ; нежитлового приміщення № 1, розташованого в будинку на АДРЕСА_5, про що,

в свою чергу, також було зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року.

Таким чином, суду апеляційної інстанції слід встановити час набуття спірного майна та обсяг спірного майна, яке має статус спільного сумісного майна подружжя. При цьому врахувати висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15,

в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 1311/832/12-ц (провадження № 61-6409св18) в частині набуття права власності на спірне майно - за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) чи за особисті кошти одного із подружжя.

За результатами вирішення питання сукупності майна на праві спільної сумісної власності подружжя, суду слід вирішити вимогу позивача щодо оскарження договорів дарування спірного нерухомого майна, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у 2014 році, при цьому врахувати висновки, викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18).

Вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, суду апеляційної інстанції слід звернути увагу на висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження

№ 14-208цс18), щодо забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Та врахувати, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388

ЦК України, є неефективними.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, із яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані

у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частині зустрічних позовних вимог заявником оскаржуються в касаційному порядку, однак касаційна скарга не містить мотивів щодо незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями та підстав для їх скасування.

В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року

у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання договорів дарування і договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнання договору дарування недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності, виселення, вселення та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання добросовісним набувачем залишити без змін.