Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К. від 06.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Глущенко Я.Б. (головуючого), Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є. від 08.11.2017 у справі за позовом ОСОБА_2 до Подільського районного відділу виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві про скасування постанови, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Подільського районного відділу виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві про скасування постанови від 12.06.2017 ВП№51439662.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2017, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом оскарження є постанова державного виконавця Подільського районного відділу виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 12.06.2017 у виконавчому провадженні №51439662, відкритому на виконання виконавчого листа №758/4791/14-ц, виданого 27.05.2016 Подільським районним судом міста Києва у цивільній справі. Оскаржувана постанова не виділена в окреме провадження з приводу стягнення виконавчого збору, відтак, в межах оскарження зазначеної постанови застосовуються положення частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження". Додані до позовної заяви матеріали не свідчать про закриття виконавчого провадження та відкриття провадження по стягненню з позивача виконавчого збору, що унеможливлює розгляд вказаного позову у порядку адміністративного судочинства.

Позивач оскаржив в касаційному порядку вказані судові рішення, просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції для подовження розгляду.

Аргументами на обгрунтування вимог скарги зазначає, що 12.06.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та постановлено виділити в окреме провадження постанову Подільського РВДВС м.Києва ГТУЮ у м.Києві від 12.06.2017 про стягнення виконавчого збору. 16.05.2017 державним виконавцем винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Тобто, судами не враховано, що постанову виділено в окреме провадження з приводу стягнення виконавчого збору та прийнято у зведеному виконавчому провадженні. Позивач зазначає, що надавав судам попередніх інстанцій докази про виділення в окреме провадження оскаржуваної постанови, однак судами докази не були досліджені, що призвело до порушення процесуальних норм, передбачених КАС України (2747-15) .

Відповідач не надав суду відзив на касаційну скаргу. Учасники справи не заявляли клопотань про розгляд касаційної скарги за їх участю.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з частиною 3 статті 86 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вказаних вимог суди попередніх інстанцій не виконали та не надали оцінки доказам, поданих позивачем, що призвело до постановлення незаконних ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції заявник в апеляційній скарзі зазначав, що 12.06.2017 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та постановлено виділити в окреме провадження постанову Подільського РВДВС м.Києва ГТУЮ у м.Києві від 12.06.2017 про стягнення виконавчого збору та стягнення виконавчого провадження.

У порушення вимог частини 2 статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначеним обставинам оцінки не надав та не дослідив докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

Відповідно до частин 1-2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч.1 статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішення було порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвал судів попередніх інстанцій з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити .

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 - скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Подільського районного відділу виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві про скасування постанови направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.