Вищий адміністративного суду України у складі колегії суддів:

головуючого судді Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №826/205/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 18.03.2016 позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 09.02.2016 № 0000024010 про визначення грошового зобов'язання в сатині нарахування пені в сумі 801140,88 грн. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства. У задоволенні решти позову суд відмовив.

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, який є правонаступником Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників, подав апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2016.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.11.2016 відмовив Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2016.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.11.2016 відмовив Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2016.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні клопотання, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.12.2016 прийняв її до провадження.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24 січня 2017 року прийняв її до провадження.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29.09.2017 касаційні провадження за касаційними скаргами Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та про відмову у відкритті апеляційного провадження об'єднав в одне касаційне провадження для спільного розгляду.

У касаційних скаргах відповідач просить скасувати ухвали суду апеляційної інстанції і направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права: статті 129 Конституції України, статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

У судовому засіданні 18.03.2016 суд першої інстанції проголосив вступну та резолютивну частини постанови від 18.03.2016, а повний текст цієї постанови склав 23.03.2016.

З огляду на норму частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга мала бути подана протягом десяти днів з дня отримання постанови від 18.03.2016.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копія постанови від 18.03.2016 отримана відповідачем 01.04.2016.

Отже, останнім днем строку подання апеляційної скарги був день із датою 11.04.2016.

Відповідач вперше подав апеляційну скаргу 13.04.2016 (згідно зі штампом поштового відділення на конверті), яку Харківський апеляційний адміністративний суд за ухвалою від 29.04.2016 залишив без руху через те, що відповідач не додав до скарги документ про сплату судового збору.

Відповідач не виконав вимог суду апеляційної інстанції та не надав документу про сплату судового збору. При цьому відповідач звернувся до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.06.2016 відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а ухвалою від 14.06.2016 - повернув апеляційну скаргу відповідачу на підставі статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідач не усунув недоліки скарги.

Відповідач вдруге подав апеляційну скаргу 19.09.2016 (згідно зі штампом поштового відділення на конверті), яку Харківський апеляційний адміністративний суд за ухвалою від 29.04.2016 залишив без руху на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки скарга подана з порушенням строку апеляційного оскарження без клопотання про поновлення такого строку.

На виконання вимог, передбачених ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху, відповідач надав клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, в якому зазначив, що апеляційна скарга була вперше подана з дотриманням встановленого законом строку, однак була повернута через несплату судового збору. Відповідач вказав, що обов'язок щодо сплати судового збору за подання процесуальних документів до суду у органів ДФС України виник 01.09.2015, а тому під час планування використання бюджетних коштів на 2015 рік неможливо було врахувати витрати бюджетних коштів на подання документів до суду. Станом на вересень - жовтень 2016 року кошторис відповідача затверджений, кошти на сплату судового збору виділені, у зв'язку з чим відповідач зміг сплатити судовий збір.

Харківський апеляційний адміністративний постановив ухвалу від 08.11.2016 про відмову відповідачу в задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, а також - ухвалу від 08.11.2016 про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вказані відповідачем підстави для поновлення строку визнані неповажними.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що невиконання вимог ухвали суду по залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такі особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення. Окрім того, після отримання ухвали суду від 14.06.2016 про повернення апеляційної скарги відповідач мав можливість одразу подати апеляційну скаргу.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження, з огляду на те, що вказані відповідачем обставини не можна визнати поважними причинами пропуску строку апеляційного оскарження.

При цьому суд касаційної інстанції зважає на таке.

Обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору, а також не є підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору. Вносячи зміни до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) про виключення контролюючих органів з переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору, законодавець висловив волю, яка полягає у тому, що вказані органи мають безумовно сплачувати судовий збір.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, у тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (228-2002-п) , зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, не обмежена у праві в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.

Частина перша статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України надає право сторонам та іншим, зазначеним у ній суб'єктам, оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково.

Частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право у будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Оскаржене відповідачем судове рішення у відповідності до вимог частини третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набрало законної сили з 15.06.2016, а апеляційна скарга подана вдруге 19.09.2016, тобто з моменту набрання законної сили судовим рішенням і до моменту його оскарження минув значний період часу.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 06.10.2015 Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним о основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Суд касаційної інстанції вважає, що вказані відповідачем причини пропуску строку оскарження не виправдовують втручання у принцип res judicata, що також виключає підстави для визнання причин пропуску строку апеляційного оскарження поважними та відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до пункту четвертого статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми процесуального права.

Підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційні скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 про відмову у відкритті апеляційного провадження - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України в порядку, встановленому статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.