Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року

у справі № 2а-5589/11/1370

за позовом Приватного підприємства ВТК "Промтехмаш"

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Приватне підприємство ВТК "Промтехмаш" (далі - ПП ВТК "Промтехмаш", позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова (далі - ДПІ, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 31 грудня 2010 року № 0002232302/0/37600, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 8936,53 грн, в т.ч. основний платіж в розмірі 6383,25 грн, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2553,28 грн та № 0002242302/0/37601, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 15600,46 грн, в т.ч. основний платіж в розмірі 10400,31 грн, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5200,15 грн.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 07 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 серпня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення про задоволення позову. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року № 0002232302/0/37600 та № 0002242302/0/37601.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Залізничному районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції як таке, що прийнято із додержанням норм законодавства.

Відповідач у запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП "Техпром-інвест" за період жовтень 2009 року та ПП "Бізнесгруп" за період квітень-травень 2010 року.

За наслідками перевірки складено акт від 23 грудня 2010 року № 3165/23-2/23966923, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) та ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України: у 4 кварталі 2009 року зайво включено до складу валових витрат витрати по взаєморозрахунках із ПП "Техпром-інвест" в сумі 25533,03 грн, що призвело до заниження суми податку на прибуток за 4 квартал 2009 року у розмірі 6383,25 грн, та вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ): зайво віднесено суму ПДВ до податкового кредиту у жовтні 2009 року, квітні, травні 2010 року, в результаті чого занижено суму ПДВ у загальному розмірі на 10400,31 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом були використані матеріали документальних перевірок ПП "Бізнесгруп" та ПП "Техпром-інвест", які свідчать про неможливість здійснення господарських операцій цими підприємствами.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ прийняла спірні податкові повідомлення-рішення, які за наслідками процедури адміністративного оскарження залишені без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив того, що позивач протиправно сформував свої дані податкового обліку, оскільки наявність лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської діяльності (оприбуткування товару, надання послуг чи їх оплата) не може бути підставою для включення, визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

За змістом наведених норм витрати платника податків, які мають значення для податкового обліку, повинні мати зв'язок з його господарською діяльністю та підтверджені відповідними первинними документами, які оформлені належним чином уповноваженою особою.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, зробивши оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій з ПП "Техпром-інвест" та ПП "Бізнесгруп", а саме: договору купівлі-продажу, податковим накладним, видатковим накладним, платіжним дорученням,банківським випискам, витягпм з оборотно-сальдових відомостей по рахунку 281 "Товарно-матеріальні цінності", акту інвентаризації (т.1 арк. справи 31-42, 81-100, 102-108), - встановив факт реального виконання спірних договорів та факт подальшого використання придбаних товарів у господарській діяльності позивача.

На час укладання та виконання договору ПП "Техпром-інвест" та ПП "Бізнесгруп" мали податкову та господарську правосуб'єктність.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Отже, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 210, 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року у справі № 2а-5589/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, - 239 -1 Кодексу адміністративного судочинства України.