Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Колективного підприємства "Сумська маслосирбаза"

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року

у справі № 2а-1870/7235/12

за позовом Колективного підприємства "Сумська маслосирбаза"

до Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Колективне підприємство "Сумська маслосирбаза" (далі - КП "Сумська маслосирбаза", позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2012 року № 0004091502/22628, яким було збільшено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб, в тому числі: за основним платежем - 36557,58 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18278,80 грн.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

В касаційній скарзі Колективне підприємство "Сумська маслосирбаза", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 30 травня 2012 року ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку КП "Сумська маслосирбаза" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період серпень-грудень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт від 30 травня 2012 року № 1140/152/00451406.

За висновками вказаного акта, дані перевірки свідчать про заниження суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за серпень-грудень 2011 року, заявленого КП "Сумська маслосирбаза" в уточнюючій податковій декларації з плати за землю за 2011 рік.

На підставі висновків акту перевірки від 30 травня 2012 року ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, враховуючи норми Податкового кодексу України (2755-17) , який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної та комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 285.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Зі змісту положень Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV (161-14) (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) який, відповідно до п. 1.1 ст. 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка, в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу, є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пп.14.1.73 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК України (2755-17) визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Аналогічне визначення міститься і у ст. 21 Закону №161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України (2755-17) .

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК України (2755-17) ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з набранням чинності ПК України (2755-17) річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 02 грудня 2014 року (справа № 21-274а14), від 14 липня 2015 року (справа № 21-1699а15).

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Колективного підприємства "Сумська маслосирбаза" залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі № 2а-1870/7235/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, - 239 -1 Кодексу адміністративного судочинства України.