Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Борисенко І.В.., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Електропостачзбут

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014

у справі № 826/1298/14 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Електропостачзбут

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені судові рішення, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Відповідач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ТОВ Електропостачзбут суми грошового зобов'язання із ПДВ, податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.12.2013 № 866/26-55-22-01/36184149. Згідно з цими висновками ТОВ порушено норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств ( Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), підпункту 138.1.1, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України (ПК), в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 325796,00 грн., у податковому обліку за IV квартал 2010 р. на суму 277544,00 грн., півріччя 2012 р. на суму 39529,00 грн., за ІІІ квартал 2012 р. на суму 48251,00 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість ( Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.4, 201.7 ст. 201 ПК, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 40834,00 грн., в тому числі по періодам: за листопад 2010 р. на суму 2658,00 грн., березень 2011 р. - 1988,00 грн., листопад 2011 р. - 2666,00 грн., травень 2012 р. - 33522,00 грн., за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ Укрелектроімпорт, ТОВ КПІ-Сервіс, ТОВ КПІ - Трейдінг товару (електрообладнання) та транспортно-експедеційних послуг від ДП БКС-Консалт, поставки товару (електрообладнання) позивачем для ТОВ Укртехномас-Сервіс, які не мали реального характеру.

За результатами перевірки ДПІ стосовно ТОВ прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014: № 10826552201 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 38176,00 грн. за основним платежем та 9048,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 10926552201 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств на 325796,00 грн. за основним платежем та 81449,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ Укрелектроімпорт, ТОВ КПІ-Сервіс, ТОВ КПІ - Трейдінг товару (електрообладнання) та транспортно-експедеційних послуг від ДП БКС-Консалт, поставки товару (електрообладнання) позивачем для ТОВ Укртехномас-Сервіс, від імені цих постачальників на адресу позивача виписані податкові та видаткові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати (витрати) та податковий кредит у власному податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності ПК України (2755-17) ) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VІ, чинній станом на березень 2011 року - грудень 2012 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Умовою достовірності доказів щодо придбаних послуг, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю платника є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату відповідних послуг. Тобто, потрібно, щоб первинні документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій з придбання послуг, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету.

В той же час, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Заперечуючи проти позову, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальний характер поставки ТОВ "Електропостачзбут" від ТОВ Укрелектроімпорт, ТОВ КПІ-Сервіс, ТОВ КПІ - Трейдінг товару (електрообладнання). Контролюючий орган посилається на відсутність договорів поставки від вказаних контрагентів, на підставі яких відбувалась поставка товару, позивачем не надано жодних доказів оплати товару, а також доказів транспортування електрообладнання. Крім того, від ТОВ Укрелектроімпорт, ТОВ КПІ-Сервіс, ТОВ КПІ - Трейдінг були виписані податкові та видаткові накладні, які підписані особами, які не мають ніякого відношення до діяльності зазначених контрагентів. ДПІ посилалась на акт від 07.11.2013 № 2182/26-55-22-08/33786077 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ Укрелектроімпорт, відповідно до якого встановлено, що витрати вказаного контрагента не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами та на акт від 29.11.2012 № 84/22-017/30146161 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ КПІ-Сервіс, згідно з яким встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій вказаного контрагента при придбанні та продажу товарів.

Що стосується подальшої реалізації електрообладнання ТОВ Укртехномас-Сервіс, контролюючий орган посилався, зокрема, на копію постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2012 у справі № 1-167/1, відповідно до якої, дії громадянина Небеського М.В. - засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ Укртехномас-Сервіс у 2010 р., кваліфіковані ст.205 частиною 2 Кримінального кодексу України (2341-14) . Зі змісту вказаної постанови вбачається, що громадянин Небеський М.В. у травні 2010 з метою прикриття незаконної діяльності за грошову винагороду створив ТОВ Укртехномас-Сервіс шляхом реєстрації вказаного підприємства на його ім'я в органах державної влади. Внаслідок створення Небеським М.В. протиправним шляхом вказаної юридичної особи без наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства, невстановлені особи здійснювали незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу ТОВ Укртехномас-Сервіс.

Відтак, по взаємовідносинам з ТОВ Укртехномас-Сервіс відсутні належним чином оформлені первинні документи, а господарські операції, що відбулись, оформлені лише документально, що відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, в постанові від 01 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пеппермінт до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Крім того, судами в розглядуваній ситуації встановлено, що між позивачем (замовник) та ДП БКС-Консалт (експедитор) було укладено договір-доручення № 10/01 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні. На підставі актів прийому-передачі виконаних робіт Товариством до складу витрат за ІІ - ІІІ квартали 2012 було віднесено вартість отриманих послуг на загальну суму 62159,32 грн. Однак, позивачем не надано доказів існування заявок на перевезення, які повинні бути підписані двома сторонами. Крім того, вищезазначений договір підписаний від імені директора ДП БКС-Консалт Юшиним А.В., акти прийому-передачі виконаних робіт підписані Острянко В.В., які не мають ніякого відношення до діяльності ДП БКС-Консалт.

При цьому варто враховувати, що обов'язок довести правомірність та обґрунтованість сформованих даних, у тому числі шляхом подання документів, які відповідають критеріям, наведеним у статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, належить саме позивачу у справі. Крім того, відповідні документи повинні відображати достовірну інформацію та підтверджувати реальність виконаних операцій.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши наведені контролюючим органом обставини та відсутність доказів, які б підтверджували фактичність поставки позивачу електрообладнання та транспортно-експедиційних послуг; відсутність доказів щодо подальшої реалізації товару, - зробили обґрунтований висновок про доведеність ДПІ правомірності податкових повідомлень-рішень та безпідставність формування позивачем даних податкового обліку за проведеними операціями.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропостачзбут" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.