826/26862/15 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість - 24.10.2017 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вентбудкомплект" (далі - ТОВ "Вентбудкомплект", платник/позивач) звернулось до суду із вказаним адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві (далі - ДПІ, податковий орган/відповідач) від 25.08.2015 р. №№ 0001002205, 0000992205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2016 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Серед іншого вказує, що судами не взято до уваги факт реальності здійснення господарських відносин з ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ТЕКО МОНОЛІТ" (далі - ТОВ "БК "ТЕКО МОНОЛІТ"), що підтверджується належними первинними доказами, які містяться в матеріалах справи, які вказують, втому числі, на реальні зміни майнового стану їх обох. При цьому, встановлені судами попередніх інстанцій обставини помилок у даних первинних документах не можуть бути підставою для визнання їх удаваними та/або фіктивними. Не надано оцінки незаконності підстав для проведення податкової перевірки, в частині наявності мораторію на її проведення та позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 27.01.2015 (справа № 21-494а14), та порушення процедури її проведення.

Заперечення від відповідача на дану касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши осіб, які прибули у судове засідання, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період із 24.07.2015 по 30.07.2015 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача за наслідком якої 06.08.2015 складено акт № 318/26-57-22-05-10/35222807 про результати дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "БК "ТЕКО МОНОЛІТ" за період з 01.01.2014 по 31.04.2015.

Вказаною перевіркою встановлено, що позивачем занижено: податок на прибуток в сумі 110 655,00 грн., чим порушено вимоги пункту 44.1 статті 44, пункти 138.1, 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого завищено суму податкового кредиту у сумі 122650,00 грн., чим порушено вимоги пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1 - 198.3, 198.6 статей 198, 200.1, 200 ПК України (2755-17) .

На підставі акту перевірки, 25.08.2015 відповідачем прийнято податкові податкові-рішення: № 0001002205, яким збільшено податок на прибуток в сумі 138 319,00 грн., з них за основним платежем в розмірі 110 655,00 грн., штрафні санкції в сумі 27 664,00 грн.; № 0000992205, яким збільшено податок на додану вартість в сумі 153 688,00 грн., з них за основним платежем в розмірі 122 950,00 грн. штрафні санкції - 30 738,00 грн.

Відмовляючи в задоволені позову, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що позивач формуючи свої податкові зобов'язання за наслідками діяльності з ТОВ "БК "ТЕКО МОНОЛІТ" допустив порушення вимог податкового зобов'язання, як-то вірно встановлено контролюючим органом під час проведення вказаної перевірки, що є наслідком правомірності оскаржуваних ним податкових повідомлень-рішень.

З даними висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та рахує за необхідне зауважити наступне.

Пунктом 15.1 статті 15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених ПК або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із положеннями пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 (z1333-11) (в редакції до 01.03.2014; далі - Порядок № 1379) та зміненого в наступного Наказом Міністерства доходів і зборів України № 10 від 14.01.2014 року (z0185-14) (в редакції до 01.12.2014; далі - Порядок № 10) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Пунктами 16 Порядку № 1379 (z1333-11) та 18 Порядку № 10 (z0185-14) зазначено, що усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV (996-14) ), підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини другої статті 3 Закону № 996-XIV на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином, первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами встановлено, що відповідає матеріалам справи: позивач (Замовник) здійснюючи свою підприємницьку діяльність, уклав два договори з ТОВ "БК "ТЕКО МОНОЛІТ" (Підрядник) від 5 травня та 24 червня 2014 року за відповідними номерами. Предметом даних угод були зобов'язання Підрядника по виконанню монтажних та ремонтно-будівельних робіт на об'єкті Замовника.

Також судом першої інстанції було описано ряд первинних документів, які характерні для даного виду правовідносин. Серед яких були визначені Договірні ціни на будівництво: монтаж системи кондиціонування у відділенні банку "Банк Михайлівський", за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, станом на 05.05.2014 р.; монтаж системи кондиціонування та вентиляції у відділенні банку "Банк Михайлівський", за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 33, станом на 05.05.2014 р.; монтаж системи кондиціонування у відділенні банку Михайлівський + Монтаж кондиціонера Банк Михайлівський вул. Рильського + Монтаж фанкойла ул. Маяковського 17 + Монтаж кондиціонера Банк Михайлівський Саксаганського 25, станом на 05.05.2014 р.; монтаж системи вентиляції у відділенні банку Михайлівський по вул. Рильського 10-12/3 Депозитарій, станом на 05.05.2014 р.; переобладнання приміщень під банківську установу ПАТ "Банк Михайлівський" в м. Київ, пл. Спортивна, 1А 12 поверх, станом на 05.05.2014 р.; монтаж системи кондиціонування та вентиляції у відділенні банку Михайлівський, м. Вінниця; монтаж системи кондиціонування та вентиляції у відділенні банку Михайлівський, м. Львів, вул. Луцьк; монтаж кондиціонерів Посольство Росії в Україні; монтаж системи кондиціонування та вентиляції у відділенні банку Михайлівський, м. Хмельницький; монтаж системи кондиціонування та вентиляції у відділенні банку Михайлівський, м. Миколаїв; монтаж системи кондиціонування та вентиляції у відділенні банку Михайлівський, м. Івано-Франківськ; Реконструкція з надбудовою та прибудовою будівлі універсаму для збільшення торгівельно-офісних площ за адресою: вул. Миколи Закревського, 61/2 літера А у Деснянському районі міста Києва; монтаж системи кондиціонування та вентиляції у відділенні банку Михайлівський, м. Київ, вул. Голосіївська.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, оцінка даним документам судами попередніх інстанції була надана поверхнева, хоча за своїм змістом вони можуть надати об'єктивну інформацію щодо реальності господарських правовідносин позивача з його контрагентом.

Крім того, наявні в матеріалах справи договори, де вже позивач є підрядником, також залишені судами попередніх інстанції без уваги, хоча за їх змістом необхідно дослідити питання можливості залучення позивачем субпідрядника, яким і є ТОВ "БК "ТЕКО МОНОЛІТ", отримання коштів самим позивачем та факт виконання ним відповідних робіт, згідно таких договорів.

В доповнення до зазначеного суди, оцінюючи лише похідні ознаки удаваності правовідносин платника з ТОВ "БК "ТЕКО МОНОЛІТ", не надали жодного висновку щодо наявності (або відсутності) реальних змін у майновому стані обох сторін, що є визначальною для господарської операції.

Дана позиція узгоджується із висновком Верховного Суду України, який викладений у його постанові від 06.12.2016 (справа за позовом ТОВ "Болтог Груп"), згідно якого: "…господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податку та руху його капіталу".

Крім того, в порушення вимог частини третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (обґрунтованість рішення) судами попередніх інстанцій не була надана оцінка доводів позивача щодо законності підстав проведення вказаної податкової перевірки.

За наслідками розгляду вказаних обставин, обов'язковому підлягає врахуванню позиція Верховного Суду України, яка викладена в рішенні від 27.01.2015 (справа № 21-494а14) та встановленню обставин розповсюдження на позивача дії мораторію по проведенню перевірки, що передбачений пунктом 3 статті 3 "Прикінцевих положень" Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та деяких законодавчих актів України щодо податкової інформації".

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції, де більш детально дослідити належні підстави для проведення податкової перевірки, факту наявності завершених господарських правовідносин позивача та його контрагента в розрізі укладених договорів від 5 травня та 24 червня 2014 року, зокрема, визначити, де (об'єкт) та у якому обсязі виконувались монтажні роботи ТОВ "БК "ТЕКО МОНОЛІТ", вартість їх виконання, оплата коштів за виконані роботи та інше.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.